125/938/25
3/125/332/2025
Іменем України
29.07.2025 року м. Бар Вінницька область
Суддя Барського районного суду Вінницької області Хитрук В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області справу про адміністративне правопорушення, стосовно:
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП : НОМЕР_1
- за ч. 2 ст. 126 КпАП України, -
За змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 327465 неповнолітня ОСОБА_1 11.05.2025 року в 20.15 год. в м. Бар на площі Пам'яті керувала транспортним засобом «АУДІ» державний номерний знак НОМЕР_2 не маючи права керування таким транспортним засобом. Порушила п. 2.1 а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 126 КпАП України.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її захисник адвокат Боднар Н.Б. заперечили проти обвинувачення, надали клопотання про закриття провадження у справі за відсутності складу адміністративного правопорушення.
ОСОБА_1 пояснила, що її хлопець ОСОБА_2 є власником автомобіля «АУДІ» державний номерний знак НОМЕР_2 . 11.05.2025 року вони разом та з подругою ОСОБА_3 приїхали до магазину «Грош», що розташований на площі Пам'яті, щоб купити морозива. ОСОБА_2 пішов в магазин а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фотографувалися біля авто та в середині автомобіля. Коли ОСОБА_1 сіла за кермо автомобіля, а ОСОБА_3 її фотографувала, в цей час підійшов працівник поліції та попросив забрати автомобіля з цього місця , пояснив, що тут паркова заборонена. ОСОБА_1 пояснила, що не вміє керувати автомобілем , та попросила зачекати ОСОБА_2 . Однак, працівник поліції склав протокол. ОСОБА_1 є неповнолітньою , не вміє водити автомобіль та не має права керування ним.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 дала аналогічні показання.
Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, відеозапис, суд приходить до висновку про відсутність доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КпАП України, а тому справу щодо нього необхідно закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 327465вбачається, що ОСОБА_1 11.05.2025 року в 20.15 год. в м. Бар на площі Пам'яті керувала транспортним засобом «АУДІ» державний номерний знак НОМЕР_2 не маючи права керування таким транспортним засобом. Порушила п. 2.1 а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 126 КпАП України.
Частина 2 ст. 126 КУПАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Отже, за змістом закону, суб'єктом адміністративного правопорушення за дії, що поставлені у вину ОСОБА_1 може бути лише особа, яка керує транспортним засобом.
Згідно п.1.5 ПДР України, водій-особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії .
Відповідно п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу. Правопорушення є закінченим з того моменту, коли транспортний засіб почав рухатись.
З дослідженого у судовому засіданні відеозапису з DVD-R диску вбачається, що автомобіль «АУДІ» державний номерний знак НОМЕР_2 припаркований на площі біля узбіччя, на сидінні водія в салоні авто перебуває ОСОБА_1 , з якою розмовляє працівник поліції. Відеозаписом не зафіксовано факт керування автомобілем безпосередньо ОСОБА_1 .
Згідно даних письмової розписки, яка міститься у матеріалах справи, після складання протоколу стосовно ОСОБА_1 автомобіль отримав власник ОСОБА_2 , що свідчить про його перебування на місці складання протоколу.
Виниклі сумніви щодо винуватості особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КпАП України, суд, керуючись принципом презумпції невинуватості, тлумачить на користь останнього та приходить до висновку щодо недоведеності існування складу адміністративного правопорушення.
Відповідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Відповідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватися «згідно із законом». У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року, Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачиться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
На переконання суду, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема в рішеннях у справах «Гурепка проти України (N2)» від 08 квітня 2010 року, «Лучанінов проти України» від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
У п. 52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
На можливість застосування принципу презумпції невинуватості у справах про адміністративні правопорушення звернув увагу Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 «справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» (пункт 4).
Тому в силу дії вказаного конституційного принципу всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є, зокрема, повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Викладене дає підстави для обґрунтованих сумнівів у доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КпАП України, а відповідно до ст. 62 Конституції усі сумніви тлумачаться на користь особи, яка притягується до відповідальності.
Оскільки винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КпАП України, поза розумним сумнівом не доведена, а тому справу необхідно закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення в її діях.
На підставі викладеного та керуючись статтями 130, 221, 247, 251, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя, -
Клопотання захисника адвоката Боднар Н.Б. про закриття провадження у справі за відсутності складу адміністративного правопорушення - задовольнити.
Адміністративну справу за ч. 2 ст. 126 КпАП України стосовно ОСОБА_1 провадженням закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Вінницького апеляційного суду через Барський районний суд Вінницької області.
Суддя: