Справа № 758/5178/25 Суддя (судді) першої інстанції: Т.В.Войтенко
30 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4183927 та закрити провадження у справі за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що його безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності, адже пункт 8.7.3.г ПДР не містить вимог до поведінки особи, відтак особа не може порушити даний пункт, та не може бути притягнута до відповідальності за невиконання вимог, встановлених даним пунктом Правил дорожнього руху. Посилається на те, що зазначення в постанові про порушення підпункту «г» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху є порушенням вимог статті 283 КУпАП, яка встановлює вимоги до постанови про адміністративне правопорушення.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
При винесенні рішення суд першої інстанції виходив із того, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбулось за наявності події, вини особи та підтверджено належними доказами, тому правомірність рішення суб'єкта владних повноважень є доведеною.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що зазначення в постанові вимог підпункту «ґ» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху є порушенням вимог статті 283 КУпАП.
Апелянт стверджує, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення пункту 8.11 Правил дорожнього руху, а також порушено вимоги КУпАП під час оформлення постанови у справі про адміністративне правопорушення щодо встановлення всіх обставин події.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 та від 28.07.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.07.2025.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Від представника позивача до суду 30.07.2025 надійшла заява, в якій останній просить суд здійснити розгляд справи без його участі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, з урахуванням чого судова колегія вирішила продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати, а позов залишити без розгляду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою серії ЕНА №4183927 від 02.03.20205 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Оскаржуваною постановою встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом - Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_1 , 2 березня 2025 року о 20 год 34 хв в місті Києві по вулиці Набережно-Лугова, проїхав регульований пішохідний перехід на заборонний жовтий сигнал світлофору, чим порушив пп. «ґ» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху - порушення проїзду на заборонний жовтий сигнал, що забороняє рух і попереджає про наступну зміну руху, чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 122 КУпАП.
Судова колегія встановила, що ОСОБА_1 подано до Департаменту патрульної поліції скаргу на постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №4183927 від 02.03.2025.
Листом Управління патрульної поліції у м. Києві Департамент патрульної поліції від 24.03.2025 №4200/41/11/4/02-2024 скаргу позивача на постанову серії ЕНА №4183927 від 02.03.2025 року залишено без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Позивач, вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, 03.04.2025 звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Під час звернення до суду першої інстанції, позивачем разом із позовною заявою подано заяву про поновлення строку, яка обґрунтованим тим, що з метою оскарження в суді постанови по справі про адміністративне правопорушення варто подати скаргу до органу (посадової особи), який виніс постанову по справі, із зазначенням органу, який повинен здійснити розгляд цієї скарги. На виконання вказаних вимог у скарзі до Департаменту патрульної поліції на постанову позивачем зазначено щодо необхідності направлення скарги саме до Подільського районного суду м. Києва.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на звернення до суду позивач зазначає, що порушення строку вчинене у зв'язку із порушенням Департаментом патрульної поліції вимог чинного законодавства, внаслідок чого причини пропуску строку є поважними.
Суд першої інстанції ухвалою від 17.04.2025 року визнав поважними причини пропуску строку на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, поновив пропущений строк.
Дослідивши матеріали справи, доводи сторін та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Правовими положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Згідно частини другої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Згідно із статтею 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно правових положень статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Також пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про обґрунтованість апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду є не поважними, то суд зобов'язаний залишити позовну заяву без розгляду.
У свою чергу, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Отже, строк повинен бути пропущений виключно з поважних причин.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 02.03.2025, коли отримав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, що підтверджується наявним підписом позивача у п.9 оскаржуваної постанові від 02.03.2025 серії ЕНА №4183927.
До суду першої інстанції позов подано засобами поштового зв'язку 03.04.2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Із матеріалів справи вбачається, що останній подав заяву про поновлення строку, яка обґрунтована тим, що на оскаржувану постанову подано скаргу на адресу Департаменту патрульної поліції, а тому відповідно до статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України причини пропуску строку є поважними.
Суд, в контексті спірних правовідносин зазначає, що як було зазначено вище, відповідно до положення пункту 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що законом передбачено право вибору особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення.
При цьому, звернення позивача до вищестоящого органу зі скаргою не є визначеним досудовим порядком вирішення спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав.
Більше того, доводи позивача про поновлення строку звернення до суду у зв'язку із тим, що з метою оскарження в суді постанови по справі про адміністративне правопорушення варто подати скаргу до органу (посадової особи), який виніс постанову по справі, із зазначенням органу, який повинен здійснити розгляд цієї скарги, колегія суддів оцінює критично, оскільки вказані доводи не містять посилання на нормативні акти, які визначають вищевказаний порядок звернення до суду.
Вказана обставина носить суб'єктивний характер, оскільки пов'язана з обраним способом порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення та не має відношення до прав або можливостей звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення про накладення адміністративного стягнення.
У свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком, з дня вручення постанови у справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 року по справі № 697/1044/22.
Правовими положеннями частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано та не надано жодного належного доказу, що унеможливило останнього подати позовну заяву у встановлений адміністративним судочинством десятиденний термін.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення не є досудовим вирішенням спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав.
Отже, дослідивши обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причини пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково не встановив дані обставини та необґрунтовано задовольнити клопотання про поновлення строку звернення до суду, адже у даному випадку, наявні правові підстави для залишення без розгляду адміністративного позову, у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних на те причин.
Згідно п. 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що даний позов підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 238, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 травня 2025 року у справі №758/5178/25 - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
Є.І.Мєзєнцев