Справа № 729/209/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бойко В.І.
30 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Штульман І.В.,
суддів Епель О.В.,
Черпака Ю.К.,
при секретарі Григор'єві С.О.,
за участю: Мельничук І.В., - представника Державної служби України з безпеки на транспорті,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Департаменту реалізації державної політики та нагляду за безпекою на наземному транспорті про скасування постанови, -
23 січня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Трохименко Наталія Олександрівна звернулася в Бобровицький районний суд Чернігівської області з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач-1, Укртрансбезпека), Департаменту реалізації державної політики та нагляду за безпекою на наземному транспорті (далі - відповідач - 2) про скасування постанови від 20 листопада 2024 року серії АВ №00002985 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання (перебування) на території України, винесену головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Теслюк Євгенією Володимирівною про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною другою статті 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), і закриття справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю:
- скасовано постанову головного спеціаліста відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Теслюк Є.В. АВ №00002985 від 20 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуно до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн, за частиною другою статті 132-1 КУпАП України;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі сплаченого судового збору 1211,20 грн.
Не погоджуючись із рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2024 року, Давиденко Олександра Сергіївна, - представник Державної служби України з безпеки на транспорті, 12 березня 2025 року подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Свою позицію представник відповідача-1 обґрунтовує матеріалами фотофіксації з яких вбачається, що перевізник не використовував свій спеціалізований напівпричіп як контейнеровоз і не перевозив вантаж у контейнері. Представник відповідача зазначає, що усі контейнери мають спиратись на свої нижні кутові та проміжні фітинги, а на зроблених під час вчинення правопорушення фотознімках, видно, що у транспортного засобу, марки «МАN TGX 26.500», державний номерний знак " НОМЕР_1 " проходив рамку вагового контролю 19 листопада 2024 року о 06 год. 21 хв., відсутні фітинги та маркування, передбачені міжнародними договорами та пунктами 17.2-17.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (далі - Правила №363). При цьому, апелянт зазначає, що оскільки позивач ОСОБА_1 здійснював перевезення транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні норм чинного законодавства, фактична маса для такого транспортного засобу має бути не більше 40 тонн. Представник Державної служби України з безпеки на транспорті зазначив, що форма та зміст оспорюваної постанови відповідають вимогам чинного, на момент її винесення, законодавства.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
За змістом частини п'ятої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
За приписами частини другої статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності позивача і його представника та представника відповідача-2, які були завчасно належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача-1, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу представника Державної служби України з безпеки на транспорті необхідно задовольнити, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року - скасувати, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, 19 листопада 2024 року о 06 год 21 хв, за адресою Н-01, км 198+300, Черкаська область, на автоматичному зважувальному комплексі WIM 9,9, зафіксовано проїзд транспортного засобу марки "МАN TGX 26.500", державний номерний знак " НОМЕР_1 ", з перевищенням нормативних параметрів встановлених пунктом 22.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме: перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,863% (2,345 тонни), при дозволеній максимальній фактичній масі 40 тонн.
Постановою від 20 листопада 2024 року серії АВ №00002985, винесеною старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті позивача притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі частини другої статті 132-1 КУпАП та накладено на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу розмірі 8500 грн.
Вважаючи протиправною постанову від 20 листопада 2024 року серії АВ №00002985, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Трохименко Н.О. звернулася в Бобровицький районний суд Чернігівської області з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки оспорювана постанова не містить відомостей про спеціалізований напівпричеп-контейнеровоз - «WIELTON NS3S», державний номерний знак " НОМЕР_2 ", який був приєднаний до транспортного засобу марки "МАN TGX 26.500", державний номерний знак " НОМЕР_1 ".
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду не може погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Частиною другою статті 132-1 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі: п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно; однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%; двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%; трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Статтею 33 Закону України від 08 вересня 2005 року №2862-IV "Про автомобільні дороги" (далі - Закон №2862-IV) визначено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту "б" пункту 22.5 ПДР транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують, зокрема, на автомобільних дорогах державного значення фактичної маси, а саме:
- двовісного автомобіля (тягача) з трьохвісним напівпричепом - 40 тонн;
- трьохвісного автомобіля (тягача) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 тонн;
- двовісного автомобіля (тягача) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 42 тонни;
- трьохвісного автомобіля (тягача) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тонни.
Отже, різниця між вантажними автомобілями (тягачами) з напівпричепами, для яких дозволена максимальна маса становить 40 тонн або 42 тонни (44 тонни), полягає в тому, що останні мають бути контейнеровозами, що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
За змістом пункту 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення відповідно до статті 251 КУпАП, зокрема, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідачем до суду першої інстанції, на підтвердження в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 132-1 КУпАП, надано матеріали автоматичної фотофіксації належного позивачу автомобіля з причепом (передній та боковий вид вантажівки з напівпричепом).
Фактична допустима маса спеціалізованого вантажного тягача марки "МАН TGX 26.500", державний номерний знак НОМЕР_3 , та напівпричепу "WIELTON NS3S", державний номерний знак НОМЕР_2 - повинна складати 40 тонн, а у разі належності напівпричепу до контейнеровозу - 44 тонни.
Наголошуючи на протиправності оспорюваної постанови відповідача №00015204, ОСОБА_1 посилався на те, що посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті не враховано належність напівпричепів до контейнеровозів, що свідчить про неправильність обчислення максимально допустимої загальної маси транспортного засобу 40 тонн.
Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III) визначено, що причіп - транспортний засіб без власного джерела енергії, пристосований для буксирування автомобілем; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.
Положеннями пункту 1 Правил №363 визначено, що сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.
Отже, напівпричеп - це транспортний засіб без джерела енергії, який самостійно пересуватись і перевозити вантажі по дорогах не може, а рушійною силою для нього є саме тягач, який є основним транспортним засобом, котрий здійснює перевезення вантажів.
Напівпричеп-контейнеровоз - транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій, а саме: контейнерів.
Згідно з пунктом 17.6 Правил №363 для перевезення контейнерів перевізник повинен надавати автомобілі (автопоїзди) із бортовими платформами або спеціалізований рухомий склад (низькорамні напівпричепи - контейнеровози, автомобілі із вантажопіднімальними пристроями тощо).
Відповідно до пунктів 17.2-17.5 Правил №363 забороняється перевозити в універсальних контейнерах вантажі, які швидко псуються, сипучі вантажі без тари, вибухові, займисті, їдкі та отруйні речовини, смердючі вантажі та ті, які забруднюють стіни і підлогу контейнера, а також вантажі, які не можуть бути завантажені в контейнер або вивантажені з нього без застосування вантажно-розвантажувальних механізмів. Універсальні автомобільні контейнери, що належать перевізникам, повинні мати єдину нумерацію, а також нанесене фарбою, що контрастно виділяється від кольору контейнера, таке маркування: розпізнавальний знак; номер контейнера; найменування власника контейнера; вантажність і маса тари контейнера, кг; внутрішній об'єм контейнера, куб. м, місце, місяць і рік виготовлення контейнера; час останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Номер контейнера наноситься на всіх бокових стінках, даху і всередині контейнера.
Універсальні автомобільні та спеціальні контейнери, які належать власникам вантажу, повинні мати маркування, яке запроваджене власником майна. При цьому обов'язково наноситься вантажність і маса тари контейнера, а також внутрішній об'єм контейнера (куб. м). Після завантаження вантажу вантажовідправник повинен зачинити контейнер, закріпити ручку замка контейнера дротом діаметром не менше 2 мм, опломбувати контейнер у порядку, передбаченому розділом 9 цих Правил, навісити бирку довжиною 120-150 мм і шириною 80-100 мм, на якій зазначаються пункти відправлення та призначення вантажу і найменування вантажоодержувача (пункт 17.15 Правил №363).
Відповідно до пункту 17.9 Правил №363 приймання вантажів для перевезення в контейнерах здійснюється при наявності Договору на підставі заявки, а при відсутності Договору - разового договору.
Разом з тим, ОСОБА_1 не надано до суду доказів перевезення вантажів контейнером (зокрема, але не виключно договору перевезення), актів про пломбування, відповідного маркування із зазначенням вантажності і маси тари контейнера, внутрішнього об'єму контейнера, місця, місяця і року виготовлення контейнера, часу останнього капітального ремонту і наступного ремонту контейнера.
Надана до матеріалів справи копія товарно-транспортної накладної від 19 листопада 2024 року №39 також жодним чином не підтверджує, що позивачем здійснювалися саме контейнерні перевезення (арк.17). В ній зазначається, що автомобіль марки "MAN", державний номерний знак " НОМЕР_1 ", причіп/напівпричіп з державним номерним знаком " НОМЕР_2 " перевозив "Соняшник", маса брутто - 44120 кг.
Так, у додатку 7 до Правил №363 міститься форма товарно-транспортної накладної.
У другій колонці зворотного боку товарно-транспортної накладної "Відомості про вантаж" необхідно зазначати найменування вантажу (номер контейнера), у разі перевезення небезпечних вантажів: клас небезпечних речовин, до якого віднесено вантаж.
Пунктом 17.16 Правил №363 передбачено, що під час приймання завантаженого контейнера провадиться зовнішній огляд контейнера, перевіряється наявність пломби та її справність, цілісність пломбувального дроту, а також відповідність номера контейнера і відправницького контрольного знаку на відтиску пломби номеру контейнера і контрольному знаку, зазначеним у товарно-транспортній накладній.
Не приймаються для перевезення контейнери з невиразними відтисками пломб, а також з неправильно навішеними пломбами, несправні контейнери із слідами розкрадання, зіпсуття або ушкодження вантажу. При виявленні несправності контейнера або пломби, невідповідності номера контейнера і знаків на відтисках пломби та в товарно-транспортній накладній водій (експедитор) зобов'язаний повідомити про це вантажовідправника. Тільки після усунення виявлених недоліків такі контейнери приймаються для перевезення.
Отже, зазначення номера контейнера у товарно-транспортній накладній є обов'язковим при здійснення контейнерних перевезень.
Водночас, надана позивачем до матеріалів справи копія товарно-транспортної накладної від 19 листопада 2024 року №39 у колонці "Найменування вантажу (номер контейнера), у разі перевезення небезпечних вантажів: клас небезпечних речовин, до якого віднесено вантаж" не містять відомостей про номер(-и) контейнеру(-ів).
Крім того, з матеріалів фотофіксації вказаного транспортного засобу вбачається, що вантажне перевезення здійснювалося транспортним засобом, який не є контейнеровозом в розумінні вищезазначених норм, оскільки верхня його частина зрізана та накрита тентом, та не перевозила контейнери.
Так, вантаж, що перевозився на платформах, не має відповідних маркувань та позначень для ідентифікації його як контейнера, тобто не використовувався в момент зафіксованого порушення як контейнеровоз, тому фактична маса транспортних засобів повинна бути не більше 40 тонн.
Оспорюваною постановою позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності саме за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами, а не за порушення правил маркування контейнерів.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що факт перевищення ОСОБА_1 нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 ПДР, доведено належними, допустимими та достовірними доказами, що пов'язано із правомірністю порядку проведення габаритно-вагового контролю, а також використанням при проведенні фіксації належним технічними приладами.
Отже, наявні дані про те, що транспортний засіб рухався з порушенням вагових норм, адже в підпункті "б" пункту 22.5 ПДР чітко вказано, що максимальне значення фактичної маси автомобіля 40 тонн передбачене саме для перевезення трьохвісним автомобілем (тягачем) з трьохвісним напівпричепом.
Виходячи із наведених обставин справи та положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, відповідачем правильно встановлено максимальну допустиму вагу транспортного засобу "МАН TGX 26.500", враховано, що під час накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, показники вагового обладнання підтверджені належними доказами, тобто факт перевищення позивачем нормативних параметрів транспортних засобів, визначених пунктом 22.5 ПДР, доведений належними, допустимими та достовірними доказами.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що суб'єктом владних повноважень не доведено факту вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 132-1 КУпАП, є необґрунтованим.
Слід зауважити, що наявність прогалини в пункті 22.5 ПДР щодо встановлення параметрів, за яких допускається рух контейнеровозів, що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів, призводить до зловживань перевізниками та до значного перевищення вагових норм під час руху великоваговими транспортними засобами автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, що фіксується в автоматичному режимі.
Якщо в реєстраційних документах транспортний засіб вказано як "контейнеровоз", тобто як колісний транспортний засіб спеціалізованого призначення, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів певних категорій контейнерів, то і його експлуатація повинна відповідати як його конструкції, так і його призначенню.
Перевізник повинен дотримуватись технічних характеристик, не навантажувати на автомобіль більше його технічних можливостей і не допускати перевантаження на вісі транспортного засобу.
Завантажуючи вантажний автомобіль у межах дозволеної фактичної маси, перевізник зобов'язаний враховувати дозволені навантаження на осі транспортного засобу, нерівномірний розподіл маси вантажу на осі, зміну маси транспортного засобу і можливе перевищення вагових параметрів після здійснення заправки автомобіля пальним, та використовувати, в таких випадках, транспортний засіб з відповідними технічними параметрами.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку про те, що постанова від 20 листопада 2024 року серії АВ №00002985 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною другою статті 132-1 КУпАП є правомірною та скасуванню не підлягає.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми права, що стали підставою для неправильного вирішення справи, а відтак апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті необхідно задовольнити, а рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року - скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 1 частини першої статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - задовольнити.
Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 14 лютого 2025 року у справі №729/209/25 - скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Департаменту реалізації державної політики та нагляду за безпекою на наземному транспорті про скасування постанови, - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до частини третьої статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді О.В. Епель
Ю.К. Черпак