Справа № 580/9540/24 Головуючий у 1 інстанції: Янківська В.П.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
30 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Кузьменка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії, згідно вимог Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р (II), відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року, в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та виплачувати ОСОБА_1 основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 до 23.03.2024.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 пенсії згідно з вимогами Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 24 березня 2024 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021 та відповідно до статті до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог стосовно зобов'язання відповідача здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року, а також у частині відмови виплачувати їй основну пенсію в розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком та ухвалити нове рішення у відповідній частині, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що висновки суду першої інстанції щодо позовної вимоги виплачувати пенсію в подальшому суперечать практиці Верховного Суду, викладеній в постановах від 17 квітня 2024 року у справі №460/20412/23, від 15 травня 2024 року у справі №400/12171/21, від 03 липня 2024 року у справі №460/13832/23 та від 02 жовтня 2024 року у справі №400/5534/23. На переконання апелянта, вимоги позивача виплачувати їй в подальшому основну пенсію в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком є способом захисту цивільного права спрямований на упередження можливого його порушення та ніяким чином не зобов'язує відповідача вчиняти будь-які дії в майбутньому, оскільки, фактично лише застерігає його, як суб'єкта владних повноважень, утримуватися від вчинення певних дій.
Також, не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач, наголошуючи на правильності проведення нарахування та виплати позивачу пенсії за спірний період, посилається на статтю 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29.06.2021 №1584-ІХ.
12 травня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою від 08 серпня 2024 року, в якій просила провести перерахунок пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком з 01.07.2021, відповідно до вимог Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, згідно ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996".
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом від 12 вересня 2024 року №12040-11285/Б-02/8-2300/24 повідомило ОСОБА_1 , що чинним законодавством не передбачено виплату пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, по 1 групі інвалідності, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Крім того, зазначено, що частина 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР застосуванню не підлягає.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Згідно статті 1 Закону № 796-XII, цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У відповідності до статті 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені, зокрема, до І категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 54 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.
Положеннями частини четвертої статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008) передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
- по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
- по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
- по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
- дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Законом від 28 грудня 2014 року № 76-VIII текст статті 54 Закону № 796-XII викладено у такій редакції: «Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986 - 1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців.
Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.».
Отже, з урахуванням змін, внесених Законом № 76-VIII, нормами статті 54 Закону № 796-XII передбачалося, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 № 1210 (далі - Порядок № 1210).
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 у справі № 3-333/2018 (4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Також, вказаним Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України визначено, що частина 3 статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР:
«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
- по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
- по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
- по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
- дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.».
На виконання рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, Верховною Радою України 29 червня 2021 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» № 1584-IX (далі - Закон № 1584-IX).
Пунктом 2 розділу 1 Закону № 1584-IX частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в такій редакції: «В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень»; доповнено частинами четвертою і п'ятою такого змісту: «Розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України».
Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1584-IX, цей Закон набирає чинності з 01 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу I цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 01 липня 2021 року.
Таким чином, статтею 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій, які є нижчими, аніж ті, що були встановлені зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР.
Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом 12 вересня 2024 року №12040-11285/Б-02/8-2300/24 відмовило позивачу у здійсненні перерахунку основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком (а.с. 7-8).
В якості підстави для відмови відповідач зазначив, що чинним законодавством не передбачено виплату пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, по 1 групі інвалідності, у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.
Крім того, відповідач вказав, що частина 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 № 230/96-ВР застосуванню не підлягає.
При цьому, зі змісту апеляційної скарги відповідача слідує, що положення частини 3 статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР застосуванню не підлягають, оскільки, у даному випадку застосовуються положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» №1584-ІХ, який Верховна Рада України ухвалила на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.
З огляду на викладене, апелянт - відповідач зазначає, що на час виникнення спірних відносин, частина третя статті 54 Закону № 796-XII, в редакції Закону №1584-ІХ, не втратила чинність, а тому, вимоги позивача щодо здійснення перерахунку пенсії згідно частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ, в редакції Закону № 230/96-ВР, що передбачає мінімальний розмір пенсії в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, є безпідставними та необґрунтованими.
Надаючи оцінку вищевказаним доводам відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 вказав, що Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
За змістом статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
У Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію положень статті 16 Конституції України установив у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, що зумовлює їх посилений соціальний захист.
У Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою зазначеної статті у редакції Закону № 230/96-ВР та зазначив, що приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України також вказав на те, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте, держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії, у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також, у зазначеному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вкотре порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У даному Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, свого Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме, визначила у частині третій статті 54 Закону №796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано положеннями зазначеного закону в редакції Закону № 230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 зазначив, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо внесення відповідних змін до Закону № 796-ХІІ в частині надання повноважень уряду визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені статтею 54 Закону № 796-ХІІ (в редакції Закону № 1584-IX) нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Врахувавши викладене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшла висновку, що прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки, внесеними Законом № 1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав констатувала, що законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 12 травня 2024 року у справі № 400/12117/21, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23, від 11 вересня 2024 року у справах № 240/590/24, № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/1024/24, від 02 жовтня 2024 року у справах № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24, № 240/1067/24, № 240/34883/23.
З огляду на викладене, суд першої інстанції у даній справі дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
Враховуючи вищезазначене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на перерахунок пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, відповідно до вимог ст. 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Щодо доводів апелянта - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про те, що призначення доплати до пенсії та здійснення перерахунку пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до пункту 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Доводи апелянта відповідача про те, що лист Головного управління є роз'яснювальним листом, направленим позивачу, відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», і не підпадає під ознаки акту (рішення) суб'єкта владних повноважень, а тому, в розумінні статті 4 КАС України, не є підставою публічно-правового спору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, даним листом відповідач фактично відмовив позивачу у задоволенні її заяви про здійснення перерахунку основної пенсії у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.
Щодо доводів апелянта - позивача про необхідність задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача виплачувати їй пенсію в подальшому, колегія суддів зазначає наступне.
Так, апелянт наголошує, що вимоги позивача виплачувати їй в подальшому основну пенсію в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком є способом захисту цивільного права спрямованим на упередження можливого його порушення та ніяким чином не зобов'язує відповідача вчиняти будь-які дії в майбутньому, оскільки, фактично лише застерігає його, як суб'єкта владних повноважень, утримуватися від вчинення певних дій.
Судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи, однак суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога виплачувати пенсію у подальшому заявлена на майбутнє, а тому, вона задоволенню не підлягає.
Крім того, позивач у своїй заяві від 08 серпня 2024 року не просила пенсійний орган виплачувати пенсію, а просила здійснити лише перерахунок пенсії.
Посилання апелянта позивача на судову практику Верховного Суду, викладену в постановах від 17 квітня 2024 року у справі №460/20412/23, від 15 травня 2024 року у справі №400/12171/21, від 03 липня 2024 року у справі №460/13832/23 та від 02 жовтня 2024 року у справі №400/5534/23, у якій, зокрема, Верховним Судом зобов'язано відповідача виплачувати пенсію, колегія суддів вважає необґрунтованим.
Так, при вирішенні даної справи суд апеляційної інстанції враховує висновки та результат розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справи №240/1121/24, в якій зобов'язано відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії. При цьому, позивач у справі №240/1121/24 також просив суд зобов'язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплачувати пенсію.
Беручи до уваги викладене, судом першої інстанції обґрунтовано зобов'язано відповідача здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 24 березня 2024 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021 та відповідно до статті до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
З приводу доводів апелянта ОСОБА_1 про необхідність задоволення позовних вимог за період з 01 липня 2021 року, слід зазначити наступне.
В першу чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не оскаржувала ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 06.11.2024, якою залишено без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01.07.2021 до 23.03.2024.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на позитивні обов'язки держави, вказує, що органами публічної влади держави не було створеної механізму для ефективного захисту конституційного права осіб, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС, на належний розмір пенсійних виплат.
Отже, позивач стверджує, що, у даному випадку, пропущення нею шестимісячного строку звернення до суду сталося з вини органів публічної влади, які не виконали своїх позитивних конституційних обов'язків. Натомість, Конституція України жодним чином не зобов'язує своїх громадян постійно вивчати чинне законодавство України, що стосується їх прав та свобод, бо їх реалізація покладається на державу.
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Так, право громадян на перерахунок пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Відповідно до частин 1-3 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів зауважує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Слід звернути увагу на те, що пенсія, визначена статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» носить щомісячний характер (є регулярним платежем), тому про порушення свого права позивач мала бути обізнанна на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).
У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 дійшла висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Таким чином, отримання позивачем листа відповідача від 12 вересня 2024 року на її звернення не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Враховуючи вищезазначене, доводи апелянта ОСОБА_1 про необхідність задоволення позовних вимог за період з 01 липня 2021 року є необґрунтованими.
Посилання апелянта - ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № №460/20412/23 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки, у даній постанові Верховним Судом не досліджувалось питання дотримання строків звернення до суду в цій категорії справ та не надавалась щодо цього відповідна правова оцінка.
Решта доводів та заперечень апелянтів висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Кузьменко В.В.