Головуючий І інстанції: Шинкарьова І.В.
31 липня 2025 р. Справа № 200/1969/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого апеляційного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.05.2025, вул. Незалежності, буд. 1, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, по справі № 200/1969/25
за позовом ОСОБА_1
до Першого апеляційного адміністративного суду
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Першого апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невидачі позивачці довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абз.4 ст.7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік";
- зобов'язати відповідача видати позивачці довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2025 року, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного на підставі частини другої ст. 130 Конституції України, ч. 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абз.4 ст.7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік", а саме 3028 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.05.2025 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Першого апеляційного адміністративного суду щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначеного із застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік".
Зобов'язано Перший апеляційний адміністративний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2025 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частин 3 та 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та абзацу 4 статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" виходячи з прожиткового мінімуму у сумі 3028,00 грн.
Стягнуто з Першого апеляційного адміністративного суду за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що фінансування всіх судів в Україні відповідно до ст. 148 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Абзацом 5 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" встановлено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2021 грн. Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що на момент розрахунків вказана норма не була скасована або визнана нечинною. Абзац 5 ст. 7 зазначеного закону не визнавався у встановленому порядку неконституційним. Просив врахувати правову позицію, викладену в постанові ВП ВС від 24.04.2025 у справі №240/9028/24.
Ухвалою Верховного суду від 05 червня 2025 року визначено підсудність справи №200/1969/25 за позовом ОСОБА_1 до Першого апеляційного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за Другим апеляційним адміністративним судом.
Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що різні предмети спору та фактичні обставини у справі №240/9028/24 та у тій, що розглядається, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), була звільнена з посади судді Донецького апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, що не є спірним у даній справі та не заперечується відповідачем. Позивачка отримує щомісячне довічне грошове утримання відповідно до ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яке виплачується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
З надано до матеріалів справи листа Першого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2025 №02.01-18/308/25 вбачається наступне: «На адвокатський запит від 17.03.2025 щодо надання довідки для ОСОБА_1 за формою, передбаченою додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, із розрахунком суми суддівської винагороди з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2025 року, визначеного абз.4 ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» - 3028 грн, повідомляємо наступне.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, вказана норма є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду (50), але не встановлює розмір) прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2025 року - 2102 грн.
Кошторисом Першого апеляційного адміністративного суду на 2025 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т. ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у сумі 2102,00 грн.
Штатним розписом на 2025 рік затверджений посадовий оклад судді Першого апеляційного адміністративного суду в розмірі 115610,00 грн.
Враховуючи викладене, суд не має правових підстав видати довідку про суддівську винагороду відносно судді у відставці ОСОБА_1 для обчислення щомісячною довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2025 року виходячи з прожиткового мінімуму у сумі 3028,00 грн.»
Вважаючи протиправним обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці із застосуванням величини прожиткового мінімуму в сумі 2102,00 грн. у довідці про суддівську винагороду станом на 01.01.2025, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суддівська винагорода позивачки має бути розрахована на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., тому дійшов висновку, що дії Першого апеляційного адміністративного суду щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначеного із застосуванням абз.4 ст.7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" є протиправними. Позовні вимоги підлягають задоволенню із виходом за межі позовних вимог (ч.2 ст.9 КАС України), оскільки позивачку звільнено з посади судді Донецького апеляційного адміністративного суду, а тому обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2025 повинно обраховуватись, виходячи з базового посадового окладу «судді апеляційного суду», а не «місцевого суду», як вказує позивачка у позовній заяві.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Так, організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, здійснюється у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Визначення прожитковому мінімуму, правова основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень встановлені Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV.
Відповідно до ст. 1 Закону України № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема -працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Отже, окремими приписами закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Зазначені положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому підстави для застосування прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб з 01.01.2025 у розмірі 3028 гривні для визначення базового розміру посадового окладу судді відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.
Так, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Разом з тим, починаючи з 2021 законодавець у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021, Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 зробила правовий висновок, що починаючи з 2021 у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, повинна враховуватись судом.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відмова відповідача видати довідку про суддівську винагороду відносно судді у відставці ОСОБА_1 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2025 року виходячи з прожиткового мінімуму у сумі 3028 грн. є правомірною.
Доводи апеляційної скарги відповідача приймаються колегією суддів в якості належних.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Першого апеляційного адміністративного суду - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.05.2025 по справі № 200/1969/25 скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Першого апеляційного адміністративного суду про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий