31 липня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/7754/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешил Трейдинг Солюшенс" до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешил Трейдинг Солюшенс" (позивач, ТОВ "Інтернешил Трейдинг Солюшенс") до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області №00000/6330/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023 в частині зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 236302,00 грн та в частині застосування (фінансових) штрафних санкцій на суму 59075,50 грн;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області №00000/6331/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023 в частині зменшення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 37351,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з оскаржуваними рішеннями, оскільки операції з міжнародного перевезення вантажів, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом, оподатковуються за нульовою ставкою.
Також позивач вказував, що не погоджується із висновками контролюючого органу, щодо завищення суми податкового кредиту за березень 2023 на суму 540833,00 грн (без ПДВ) та 108167,00 грн (сума ПДВ), виходячи з того, що фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" та ТОВ "Україна 2001" підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, чинного законодавства, а саме містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів. Вважають, що ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" виконало усі вимоги для декларування податкового кредиту та бюджетного відшкодування по господарських операціях з ТОВ "Україна 2001" та Компанією "Agrotrans Logistic С.А. S.R.L.".
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. При проведенні перевірки встановлено, що за період з травня 2023 року по червень 2023 року ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" відповідно до Актів приймання - передачі отримано транспортно - експедиційні послуги на митній території Україна від нерезидента - Agrotrans Logistic С.А. SRL на загальну суму обсягу постачання без ПДВ 827428,79 грн, в т.ч. за травень 2023 року на загальну суму обсягу постачання без ПДВ 433078,13 грн та за червень 2023 року на загальну суму обсягу постачання 394350,66 грн.
Таким чином, перевіркою встановлено, що ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" не нараховано податкове зобов'язання по ПДВ на вартість отриманих транспорно-експедиційних послуг від нерезидента - Agrotrans Logistic С.А. SRL місце постачання яких розташоване на митній території України.
Також перевіркою встановлено, що ТОВ "Україна 2001" виписано 20.03.2023 та зареєстровано 29.03.2023 на ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" податкову накладну № 155 (реєстраційний номер 9064802383) на загальну суму без ПДВ 540833,33 грн, сума ПДВ 108166,67 грн (номенклатура товару: Цукор). Відповідно до банківських виписок ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" наданих до перевірки, списання коштів з рахунків ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" 20.03.2023 на користь ТОВ "Україна 2001" не здійснювалось.
Отже, податкова накладна від 20.03.2023 № 155, що виписана ТОВ "Україна 2001", не дає можливості ідентифікувати операцію. Таким чином, твердження платника щодо правомірності формування податкового кредиту за березень 2023 на загальну суму без ПДВ 540833,33 грн сума ПДВ 108166,67 грн не відповідає фактичним обставинам справи та первинним документам.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
На підставі направлень від 16.08 2023 за №1687/Ж3/24-13-07-07, №1688/Ж3/24-13- 07-07 Головного управління ДПС у Чернівецькій області, наказу ГУ ДПС від 14 08 2023 №949-п виданого на підставі п.п.191.1.6 п.191.1 ст.19, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Інтернешил Трейдинг Солюшенс" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2023 у податковій декларації з податку на додану вартість від 19.07.2023 № 9177877544 від'ємного значення податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої 31.08.2023 складено акт перевірки №5207/Ж5/24-13-07-07-06/44048303.
Під час перевірки виявлені наступні порушення:
- заниження задекларованих підприємством показників у рядку 6.1 Декларації Послуги, отримані від нерезидента, місце постачання яких визначено на митній території України, що оподатковуються за: основною ставкою на загальну суму обсягу постачання без ПДВ 827429,00 грн, сума ПДВ 165486,00 грн, в т.ч. за травень 2023 року на загальну суму обсягу постачання без ПДВ 433078,00 грн, сума ПДВ 86616,00 грн, за червень 2023 року на загальну суму обсягу постачання без ПДВ 394351,00 грн, сума ПДВ 78870,00 грн;
- завищення задекларованих підприємством показників у рядку 10.1. Декларації "Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України з основною ставкою" па загальну суму без ПДВ 545633,00 грн, сума ПДВ 109127 грн, в т.ч. за березень 2023 року на суму без ПДВ в розмірі 540833,00 грн, сума ПДВ 108167,00 грн та за травень 2023 року на суму без ПДВ в розмірі 4800,00 грн, сума ПДВ - 960,00 грн;
- внаслідок порушення пункту п.180.2 ст.180, абз.3 п.187.8 ст.187, п.198 2. п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201, п.208.2 ст.208, п.208.3 ст.208 Податкового кодексу України та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 №1307 по Декларації з ПДВ за червень 2023 року встановлено:
завищення показників по рядку 19 "Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, поточного звітною (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 9 декларації) (позитивне значення)" колонки Б на загальну суму 274613,00 грн;
завищення показників по рядку 20.2.1 "Сума від'ємною значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно ДО п. 200.3 ст. 20О1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1), яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку" колонки Б на суму 236302,00 грн;
завищення показників по рядку 21 "Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок і9.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітною (податкового) періоду)" колонки Б на загальну суму 38311,00 грн.
На підставі виявлених порушень 15.09.2023 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№00000/6330/Ж10/24-13-07-07-06, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 236302,00 грн та застосовано (фінансові) штрафні санкцій на суму 59075,50 грн;
№00000/6331/Ж10/24-13-07-07-06, яким зменшено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 38311,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.
Рішенням Державної податкової служби України від 09.11.2023 №33683/6/99-00-06-01-04-06 податкові повідомлення-рішення від 15.09.2023 №00000/6330/Ж10/24-13-07-07-06 та №00000/6331/Ж10/24-13-07-07-06 залишенні без змін, а скарга без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.п.16.1.3 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Відповідно до п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (п.1.1 ПК України).
Згідно зі ст. 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.
Відповідно до ст. 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
За приписами п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Згідно п.75.1 ст.75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Відповідно до положень п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Як вбачається з матеріалів справи, в період з 16.08.2023 по 24.08.2023 Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Інтернешил Трейдинг Солюшенс" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2023 року у податковій декларації з податку на додану вартість від 19.07.2023 №9177877544 від'ємного значення податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої 31.08.2023 складено акт перевірки №5207/Ж5/24-13-07-07-06/44048303.
В акті перевірки відповідачем зафіксовано, що перевіркою відображених показників Декларацій з ПДВ у рядках 6 "Послуги, отримані від нерезидента, місце постачання яких визначено на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою" за період з лютого 2023 року по червень 2023 року встановлено заниження задекларованих позивачем показників по рядку 6 "Послуги, отримані від нерезидента, місце постачання яких визначено на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою" на загальну суму обсягу постачання без ПДВ 827429,00 грн, сума ПДВ 165486,00 грн в т.ч. за травень 2023 року на загальну суму обсягу постачання без ПДВ 433078,00 грн, сума ПДВ 86616,00 грн, за червень 2023 року на загальну суму обсягу постачання без ПДВ 394351,00 грн, сума ПДВ 78870,00 грн, що призвело до порушення вимог п.180.2 ст.180, пп.б) п.185.1 ст.185, абз.3 п.187.8 ст.187, п.208.2 ст.208, п.208.3 ст.208 ПК України.
Також в акті перевірки зафіксовано, що ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" не нараховано податкове зобов'язання по ПДВ на вартість отриманих транспорно-експедиційних послуг від нерезидента - Agrotrans Logistic С.А. SRL. місце постачання яких розташоване на митній території України.
Надаючи оцінку доводам представника позивача і відповідача щодо заниження ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" податкового зобов'язання зі сплати ПДВ по операціях з отримання транспортно-експедиційних послуг від нерезидентів, суд зазначає наступне.
Дослідженням матеріалів справи, судом встановлено, що між ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" (Замовник) та Компанією "Agrotrans Logistic С.А. S.R.L." (Експедитор) було укладено договір транспортної експедиції № 81 від 26.04.2023.
Згідно розділу 1 вказаного договору його предметом є взаємовідносини, які виникають при плануванні та організації перевезень вантажу/товарів у міжнародному відношенні та розрахунках за ці перевезення між Сторонами. Таким чином Експедитор зобов'язується укласти від свого імені та за рахунок Замовника транспортний договір та виконувати всі необхідні умови, вказані в отриманій заявці.
Відповідно до Розділу 4 Договору "Обов'язки експедитора", Експедитор: виконує перевезення вантажів згідно з предметом Договору, прийнятих та підтверджених заявок (п.4.1.); забезпечує доставку вантажу в узгоджені терміни; (п.4.3.) після виконання перевезення надає Замовнику оформлені товарно-транспортні документи (п.4.5.).
Згідно п.5.1. Розрахунки за перевезення вантажів та послуг здійснюються між Сторонами згідно з узгодженими умовами отриманої заявки. Термін оплати не може перевищувати 5 днів з моменту отримання товарно-транспортних накладних (CMR), акту виконаних робіт.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме актів приймання-передачі наданих послуг, інвойсів та міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) фактичне надання послуг з перевезення здійснювалося наступними перевізниками, а саме ФОП ОСОБА_1 , SC RUTA INTERNATIONAL SRL, SC ABSOLUT GROUP SRL, ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , SC NIVAN SRL.
Оплата за надані транспортно-експедиційні послуги ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" здійснено на користь нерезидента експедитора Компанії "Agrotrans Logistic С.А. S.R.L.".
Відповідно до даних бухгалтерського обліку позивач операції з отримання транспортно-експедиційних послуг від нерезидента Компанії "Agrotrans Logistic С.А. S.R.L." відображено на рахунку бухгалтерського обліку 632 "Розрахунки з іноземним постачальником".
Відповідно до ч.1-3 ст.929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Статтею 932 ЦК України встановлено право експедитора залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Транспортно-експедиторська діяльність врегульована також окремим Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01.07.2004 №1955-IV (далі-Закон №1955-IV).
Статтею 1 цього Закону визначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;
клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;
перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України (ч. 2 ст. 4 Закону №1955-IV)
Статтею 8 Закону №1955-IV визначені види транспортно-експедиторських послуг, зокрема експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.
Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.
Експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
За частинами 8, 9, 10 статті 9 Закону №1955-IV у разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.
Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Статтею 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Згідно ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ) договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами. Договір мультимодального перевезення за участю автомобільного транспорту укладається відповідно до Закону України "Про мультимодальні перевезення".
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 306 Господарського кодексу України (далі ГК України) перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Частинами 1 та 2 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ч. 1-2 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Таким чином, із системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що останні розмежовують послуги перевезення і експедиторські послуги. Так, на відміну від експедитора, який організовує перевезення і надання послуг, пов'язаних з перевезенням, тобто здійснює діяльність із організації такого перевезення, перевізник послуги перевезення надає безпосередньо. Експедитор укладає договори з перевізниками на перевезення вантажів клієнта або залучає третіх осіб для виконання послуг експедиції. Експедитор отримує плату як винагороду за організацію перевезення, до якої не включається оплата за саме перевезення.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що нерезидент Компанія "Agrotrans Logistic С.А. S.R.L." не є перевізником - прямим постачальником послуг міжнародного перевезення у розумінні вказаних положень чинного податкового законодавства, а надавала позивачу, саме експедиторські послуги та для виконання договору №81 від 26.04.2023 займалася плануванням та організацією перевезень вантажу.
Суд зазначає, що відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст.14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Тобто, сама по собі економічна суть податку на додану вартість, як непрямого податку, полягає в тому, що сплата його припадає саме на кінцевого споживача, тобто на позивача, який має право використати податковий кредит (фактично сплачений ПДВ контрагентам - постачальникам товарів та послуг) для зменшення податкового зобов'язання по податку на додану вартість.
При цьому, право на віднесення сум податкового кредиту згідно з п.198.1 ст.198 ПК України виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; 6) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності), в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких Е митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; г) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до п.180.2 ст.180 ПК України особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.
Так, відповідно до п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Відповідно до п.186.1 ст.186 ПК України, місцем постачання товарів є:
а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);
б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;
в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.
Згідно з п.186.3 ст.186 ПК України, місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать: а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць); б) рекламні послуги; в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні, а також послуги з розроблення та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем; г) надання персоналу, у тому числі якщо персонал працює за місцем здійснення діяльності покупця; ґ) надання в оренду, лізинг рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів; д) телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж; е) послуги радіомовлення та телевізійного мовлення; є) надання посередницьких послуг від імені та за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому пункті; ж) надання транспортно-експедиторських послуг; з) надання послуг з виробництва та компонування відеофільмів, кінофільмів, анімаційних (мультиплікаційних) фільмів, телевізійних програм, рекламних фільмів, фоторекламних матеріалів та комп'ютерної графіки; и) послуги з доступу до пропускної спроможності міждержавних перетинів (фізичні права на передачу) та допоміжні послуги, визначені Законом України "Про ринок електричної енергії".
Підпунктом "ж" п.186.3 ст.186 ПК України визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.
Відповідно до п.186.4 ст.186 ПК України, місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2, 186.3 і 186.3-1 цієї статті.
Таким чином, якщо послуги з перевезення надаються перевізником (резидентом), то такі послуги підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах (незалежно від того, замовнику-резиденту чи замовнику - нерезиденту надаються такі послуги).
Якщо послуги перевезення надаються перевізником (нерезидентом), що не має постійного представництва на митній території України, то операції з постачання таких послуг не підпадають під об'єкт оподаткування ПДВ (незалежно від того, замовнику-резиденту чи замовнику - нерезиденту надаються такі послуги).
Згідно з п.187.1. ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Згідно п.187.8 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов'язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.
Датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання нерезидентами суб'єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.
База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів) (пункт 188.1 статті 188 ПК України).
Відповідно до абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 ПК України операції з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом оподатковуються за нульовою ставкою. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.
При цьому міжнародним перевезенням вважається перевезення, що здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом. Під єдиним міжнародним перевізним документом маються на увазі документи, складені мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту.
Законодавством не передбачено оформлення міжнародного перевезення різними документами, в залежності від відрізка маршруту. Нульова ставка ПДВ, визначена п.п.195.1.3 п.195.1 ст.195 ПК України, застосовується до операцій з постачання послуг з міжнародного перевезення вантажів по всьому маршруту перевезення вантажів в цілому, без поділу його на відрізки в межах митної території України та поза межами митної території України, за умови, що таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом.
Пунктом 208.2 ст.208 ПК України визначено, що отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку або за ставкою 7 відсотків для послуг, визначених абзацами четвертим - шостим підпункту "в" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, на базу оподаткування, визначену згідно з пунктом 190.2 статті 190 цього Кодексу.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі №804/667/17 вказав, що з метою оподаткування ПДВ операції з постачання транспортно-експедиторських послуг та послуг з міжнародного перевезення вантажів слід розглядати окремо.
За змістом наведених положень, якщо транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику-резиденту, то такі послуги підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за основною ставкою (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги). Операції же з міжнародного перевезення вантажів, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом, оподатковуються за нульовою ставкою, яка, у свою чергу, не поширюється на інші послуги, які надаються при перевезенні, зокрема на ті, що надає експедитор.
Так під час дослідження актів приймання - передачі наданих послуг, судом встановлено, що вони укладалися між Експедитором Компанія "Agrotrans Logistic С.А. S.R.L." та Замовником (позивачем) про виконання послуг відповідно до Договору транспортної експедиції №81 від 26.04.2023, а не оплатою за транспортні послуги.
Суд зауважує, що транспортно-експедиторські послуги надавались замовнику-резиденту, відтак такі послуги підлягають оподаткуванню ПДВ на загальних підставах за основною ставкою (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги). Оскільки отримувачем послуг за договорами наявними в матеріалах справи є резидентами (Україна), то місце постачання транспортно-експедиторських послуг вважається таким, що розташовано на митній території України, а тому вони є об'єктом оподаткування ПДВ за ставкою 20%. Такий висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.09.2018 у справі №804/667/17 (К/9901/37674/18).
Щодо застосованих контролюючим органом штрафних санкцій у розмірі 59075,50 грн передбаченими п.123 2 ст.123 ПК України, суд зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем враховуючи висновки викладені в акті перевірки щодо завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" по декларації з ПДВ за червень 2023 року у розмірі 236302,00 грн та нараховано штрафну санкцію в розмірі 25% згідно з п.123.2 ст.123 ПК України в сумі 59075,50 грн.
Так, п.123.1 ст.123 ПК України встановлено, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3,6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування (п.123.2 ст.123 ПК України).
У випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи (п.109.3 ст.109 ПК України).
Відповідно до п.112.1, п.112.2 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.
Суд зазначає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є: - встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання; - доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.
Таким чином, обов'язок доведення вини, ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.
Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов'язана з встановленням умислу.
В противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру.
Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вказаний правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 16.03.2023 у справі №600/747/22-а.
Слід відмітити, що згідно п.109.3 ст.109 ПК України, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених, зокрема, і пунктами 124.2, 124.3 статті 124 цього Кодексу.
У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов'язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.
Зважаючи на наведені норми та враховуючи те, що у ході судового розгляду підтвердженні висновки перевірки, щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, то суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно нараховано штрафну санкцію в розмірі 25% згідно з п. 123.2 ст. 123 ПК України.
З огляду на викладене, суд вважає, що контролюючий орган дійшов правильного висновку про порушення позивачем вимог п. 180.2 ст. 180, пп. б) п. 185.1 ст. 185, абз. З п. 187.8 ст, 187, п.208.2 ст.208, п.208.3 ст.208 Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення-рішення №00000/6330/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023 прийняте в межах та у спосіб передбачений законом.
Стосовно податкового повідомлення-рішення №00000/6331/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023, суд зазначає наступне.
Як вбачається із поданого позову, позивач не погоджується із вказаним рішенням, лише в частині зменшення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 37351,00 грн.
Так, в акті перевірки зафіксовано, що проведеною перевіркою відображених показників у рядку 10.1. Декларацій "Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/ послуг та необоротних активів на митній території України з основною ставкою" за лютий 2023 року - червень 2023 року встановлено завищення задекларованих позивачем показників на загальну суму без ПДВ 545633,00 грн, сума ПДВ 109127 грн, в тому числі за березень 2023 року на суму без ПДВ в розмірі 540833,00 грн, сума ПДВ 108167,00 грн. та за травень 2023 року на суму без ПДВ в розмірі 4800,00 грн, сума ПДВ - 960,00 грн.
Перевіркою встановлено, що ТОВ "Україна 2001" 20.03.2023 виписано та зареєстровано 29.03.2023 на ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" податкову накладну №155 (реєстраційний номер 9064802383) на загальну суму без ПДВ 540833,33 грн, сума ПДВ 108166,67 грн (номенклатура товару: Цукор).
Вищезазначену податкову накладну ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" включено до складу податкового кредиту Декларації з ПДВ за березень 2023 року в рядок 3 Таблиці 2 "Операції з придбання з податком на додану вартість, які піддягають оподаткуванню за основною ставкою та ставкою 7 %" Розділ II. Податковий кредит Додатку 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)".
При цьому, відповідно до видаткової накладної №1305 поставку товарів здійснено на загальну суму без ПДВ 540833,33 грн, сума ПДВ 108166,67 грн. (номенклатура товару: Цукор) 27.03.2023.
Відповідно до наданих до перевірки банківських виписок ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс", списання коштів з рахунків ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" 20.03.2023 на користь ТОВ "Україна 2001" не здійснювалось, тому в контролюючого органу відсутня можливість ідентифікувати операцію.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (п.198.2 ст.198 ПК України).
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 ПК України).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статті 183 цього Кодексу (пункт 201.8 статті 201 ПК України).
До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в пункті 201.1 статті 201 ПК України, законодавець відносить: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.
Згідно з п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 статті 200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані положеннями Законом України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд зазначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.
Відповідно до визначення терміну "первинний документ", яке наведене в статті 1 Закону №996-ХІV - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо її закінчення.
В силу вимог статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Статтею 1 Закону №996-ХІV передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону №996-ХІV).
Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі №815/253/16 зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 13.01.2021 у справі №810/1811/17.
Так, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій, сума ПДВ повинна бути підтверджена первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимозі статті 75 КАС України щодо достовірності доказів.
Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що такі правові наслідки, як виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат, настають лише у разі реального (фактичного) вчинення платником податків господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Вчинення господарської операції пов'язано з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для отримання платником податків податкової вигоди, як то податковий кредит та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, не здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності у зв'язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні (встановлені правовими нормами) реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення суб'єктами господарювання відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних бухгалтерського та податкового обліку.
Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №826/16277/14, від 20.02.2018 у справі №818/920/17, від 08.10.2019 у справі №826/6836/18.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
При вирішенні адміністративної справи №200/3458/21 у постанові від 15.03.2023 Верховним Судом сформовано обов'язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою в податковому праві діє принцип презумпції добросовісності платника податків, який означає, що з метою забезпечення виконання податкового обов'язку особа вжила усіх передбачених законодавством заходів і її дії (бездіяльність) не мають на меті чогось іншого, крім як виконання вимог податкового законодавства до того часу поки податковими органами не доведено зворотного. Контролюючий орган на підтвердження недобросовісності поведінки платника податків повинен надати відповідні докази та вказати дані, що свідчать про наявність у останнього реальної можливості за допомогою розумних заходів з належною обачністю пересвідчитися в тому, що від його імені здійснюються податкові правопорушення і, що він міг завадити їх вчиненню або їх припинити.
Законодавство не містить певних конкретних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку.
Суд зауважує, що у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Матеріалами справи підтверджується, що 17.03.2023 між ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" (Покупець) та ТОВ "Україна 2001" (Постачальник) було укладено договір поставки №Ц/1703/10. Згідно з умовами даного договору Постачальник зобов'язався поставити Покупцю цукор білий кристалічний.
Пунктом 3.3.1 Договору передбачено, що розрахунок за Товар проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника у вигляді 100% попередньої оплати. Датою оплати Товару рахується дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника ( п.3.5).
Постачальник зобов'язаний передати, а Покупець вивезти оплачену партію Товару на протязі 15 днів з моменту здійснення 100% передоплати (п.4.1. Договору).
17.03.2023 ТОВ "Україна 200" було виставлено рахунок на оплату №80, відповідно до якого ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" мало сплатити за 22 тони цукру 649000,00 грн ( в т.ч. ПДВ - 108166,67 грн).
Згідно виписки по рахунку позивача за 18.03.2023, наданою AT "Райффайзен Банк", ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" 18.03.2023 сплатило ТОВ "Україна 2001" кошти за цукор в сумі 649000,00 грн.
А відповідно до виписки по рахунку ТОВ "Україна 2001" за 20.03.2023, виданою AT "Укрексімбанк" на рахунок поступили кошти в сумі 649000,00 грн від ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс".
20.03.2023 ТОВ "Україна 2001" було складено податкову накладну №155 на загальну суму 649000,00 грн (в т.ч. ПДВ - 108166,67 грн). Дана накладна була зареєстрована в ЄРПН 29.03.2023, реєстраційний номер 9064802383.
Судом встановлено, що 27.03.2023 ТОВ "Інтернешнл Трейдинг Солюшенс" було отримано товар (цукор) від ТОВ "Україна2001", що підтверджується видатковою накладною № 1305 від 27.03.2023 та товарно-транспортною накладною № Р1305 від 27.03.2023.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.06.2020 (справа №440/426/19) висловлено правову позицію, що норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами-постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання в господарській діяльності, і поніс реальні витрати у зв'язку з їх придбанням. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Відтак, позивач діяв добросовісно, розумно та з належною обачністю, всі господарські операції спричинили реальну зміну активів, що свідчить про відсутність складу податкового правопорушення, що у свою чергу спростовує висновок контролюючого органу про порушення позивачем п. 198.2 ст. 198 ПК України.
Так, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо непідтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Україна 2001".
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Чернівецькій області №00000/6331/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023 в частині зменшення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 37351,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 7114,66 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 07.12.2023 №52 на суму 4990,94 грн та від 15.12.2023 №58 на суму 2123,72 грн.
Суд враховує, що при зверненні до суду з даним позовом за оскарження податкового повідомлення-рішення №00000/6330/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023 позивачем сплачено судовий збір в сумі 4430,66 грн, а за оскарження податкового повідомлення-рішення №00000/6331/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023, в частині оскарження 37351,00 грн, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2684,00 грн.
Проте, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме відповідно до задоволених позивних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення №00000/6331/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023, в частині оскарження 37351,00 грн, в сумі 2684,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешил Трейдинг Солюшенс" до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернівецькій області №00000/6331/Ж10/24-13-07-07-06 від 15.09.2023 в частині зменшення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 37351,00 грн.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешил Трейдинг Солюшенс" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) в сумі 2684,00 грн.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернешил Трейдинг Солюшенс" (вул. Хотинська, 4-М, м. Чернівці, 58007, код ЄДРПОУ 44048303);
Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 200А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58006, код ЄДРПОУ 44057187).
Суддя В.О. Григораш