м. Львів
31 липня 2025 рокусправа № 380/9596/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » від 15.04.2025 № 135050008673 про відмову в зарахуванні до стажу періоду військової служби;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період проходження військової служби з 29.08.1988 р. по 18.09.1990 р., що дає право на пенсію за віком, а також здійснити відповідний перерахунок пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до пенсійного органу із заявою зарахування до загального страхового стажу період проходження військової служби з 29.08.1988 по 18.09.1990, що дає право на пенсію за віком, проте отримав відмову. Вважає рішення щодо відмови у перерахунку пенсії протиправним, тому просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 19.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження.
04.06.2025 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Зазначає, що аналізуючи матеріали електронної пенсійної справи, вбачається, що до заяви про здійснення перерахунку пенсії від 08.04.2025 надано заяву про врахування військової служби з 29.08.1988 по 18.09.1990.
Згідно до абз. 1 та 2 пункту 2.23 Порядку № 22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
Отже, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи наявна сканована копія військового квитка не з оригіналу документа, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову в здійсненні перерахунку пенсії.
Додатково звертає увагу, що підставою звернення до суду та предметом спору в цій справі є рішення від 15.04.2025 № 135050008673 про відмову в зарахуванні до стажу періоду військової служби, яке приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
А тому, правові підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити певні дії - відсутні.
Також просить врахувати а правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі у справі № 755/9215/15-ц при прийнятті рішення про розподіл судових витрат на послуги виконаних адвокатом.
04.06.2025 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Звертає увагу суду, що позивачем до заяви про перерахунок пенсії від 08.04.2025 було надано копію військового квитка серії ВЧ № НОМЕР_1 від 02.04.1986 та додатково надано заяву в довільній формі про те, що оригінал військового квитка відсутній.
В трудовій книжці позивача серія НОМЕР_2 від 25.07.1985, запис про проходження військової служби не містить підставу внесення такого запису (наказ) та відсутня дата видачі військового квитка.
Підстави для зарахування ОСОБА_1 проходження військової служби з 29.08.1988 по 18.09.1990 відсутні, оскільки позивачем при зверненні за перерахунком пенсії не надано оригінал військового квитка.
Отже, рішення про відмову в перерахунку пенсії від 15.04.2025 №135050008673 прийнято відповідно до вимог чинного пенсійного законодавства, яке не підлягає скасуванню.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 25.07.1985, містить такі записи:
- з 29.08.1988 по 18.09.1990 - служба в рядах Рядянянської Армії з 29.08.1988 по 18.09.1990 (запис внесено на підставі Військового квитка ВЧ № НОМЕР_1 ) (а.с. 21).
Відповідно до Військового квитка ВЧ № НОМЕР_1 позивач з 29.08.1988 по 18.09.1990 проходив службу у Збройних Силах.
08.04.2025 позивач звернувся з заявою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зарахування до загального страхового стажу період проходження військової служби з 29.08.1988 по 18.09.1990.
За результатами розгляду за принципом екстериторіальності заяви та наданих позивачем документів, відповідач 1 прийняв рішення від 15.04.2025 № 135050008673 про відмову в зарахуванні до стажу періоду військової служби (а.с. 16).
Рішення мотивоване тим, що оскільки в матеріалах пенсійної справи наявна сканована копія військового квитка не з оригіналу документа, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу періоду строкової військової служби.
Вважаючи рішення пенсійного органу протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Змістом спірних правовідносин є не зарахування до загального страхового стажу періоду проходження військової служби.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Стаття 4 Закону №1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною 1 ст. 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст. 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (далі - Постанова №301), Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція №58).
Так, за приписами п. 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у п. 4 Постанови №301.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п.п. 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Крім цього, відповідно до п. 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, в тому числі внесення до неї записів є підприємство роботодавець.
Як встановлено судом, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 25.07.1985, містить такі записи: з 29.08.1988 по 18.09.1990 - служба в рядах Рядянянської Армії з 29.08.1988 по 18.09.1990 (запис внесено на підставі Військового квитка ВЧ № НОМЕР_1 ) (а.с. 21).
Також відповідно Військового квитка ВЧ № НОМЕР_1 позивач з 29.08.1988 по 18.09.1990 проходив службу у Збройних Силах.
Суд критично ставиться до покликань відповідача 1, що оскільки в матеріалах пенсійної справи наявна сканована копія військового квитка не з оригіналу документа, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу періоду строкової військової служби.
Суд зазначає, що записи у трудовій книжці серії НОМЕР_2 про проходження служби в рядах Рядянянської Армії з 29.08.1988 по 18.09.1990 є чіткими та містять покликання на Військовий квиток ВЧ № НОМЕР_1 , який знаходиться в матеріалах пенсійної справи.
Суд зауважує, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 №2232-XII, відповідно до якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний період проходження позивачем військової служби в радянській армії з 29.08.1988 по 18.09.1990 підлягає зарахуванню до загального страхового стажу.
З огляду на викладене, відмова відповідача 1 в зарахуванні до загального страхового стажу періоду проходження військової служби є неправомірною. Тому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.04.2025 № 135050008673 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи відповідача-1 та відповідача-2 про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку спірному рішенню, яке зумовило звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.04.2025 № 135050008673 не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, тому таке рішення слід визнати протиправним та скасувати, задовольнивши першу позовну вимогу.
Суд враховує практику Верховного Суду викладену у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, тобто ГУ ПФ України в Донецькій області.
Отже, у задоволенні позовних вимог до ГУ ПФ України у Львівській області позивачу необхідно відмовити, оскільки останній не здійснював опрацювання пенсійної справи позивача та не приймав жодних рішень.
Друга позовна вимога підлягає до часткового задоволення шляхом зобов'язання відповідача 1 зарахувати позивачу до загального страхового стажу період проходження військової служби в радянській армії з 29.08.1988 по 18.09.1990 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 08.04.2025 (дати звернення), з урахуванням раніше виплачених сум.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов потрібно задовольнити частково.
У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У ч. 6 ст. 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, потрібно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (ст. ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Суд встановив, що між позивачем (Клієнт) та адвокатом Шестаковим В.Ю. (Адвокат) укладено договір № 21/04-25 про надання правничої допомоги від 21.04.2025 (далі - Договір).
Ордер серії АА №1572954 про надання правничої допомоги у справі виданий адвокатом Шестаковим В.Ю.
Відповідно до п. 2.1. Договору вартість правничої допомоги, зазначеної у пункті 1.1. Договору, становить 7500,00 (сім тисяч п?ятсот) гривень, які повинні бути сплачені Клієнтом на рахунок Адвоката, зазначений в розділі 6 Договору, або готівковим коштами, з поміткою «За надання правничої допомоги по договору № 21/04-25 від 21.04.2025 р.».
Згідно з п. 2.2. Договору Розмір судового збору, який зобов?язаний сплатити Клієнт становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (орієнтовний розмір 1400, 00 грн.) Суми судового збору вказані з урахуванням банківських витрат.
Згідно з Актом наданих послуг від 30.04.2025 у відповідності до умов договору про надання правничої допомоги № 21/04-25 від 11.04.2025 Адвокат надав Клієнту правничу допомогу стосовно комплексу питань щодо перерахунку пенсії та додавання до стажу періоду строкової військової служби згідно з Законом України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV:
- Усне консультування Клієнта (1 год., 1000,00 грн.);
- Юридичний аналіз справи, сталої судової практики, збір доказів, підготовка документів для подачі в суд (1,5 год., 1500,00 грн.);
- Складання, оформлення та подачу від імені та в інтересах Клієнта позовної заяви з додатками до Львівського окружного адміністративного суду про про визнання дій протиправними та зобов?язання вчинення дій щодо перерахунку пенсії (3 години, 3000,00 грн.);
Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 21/04-25/2 від 21.04.2025 р. Клієнтом сплачено Адвокату за надану правничу допомогу 5500,00 (п?ять тисяч п?ятсит) гривень і компенсовані витрати на сплату судового збору згідно квитанції АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Nє 9376-3398-3109-5677 від 21.04.2025 р. на суму 6900,00 грн.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У цьому випадку суд зазначає, що ця справа згідно з положеннями ст.ст. 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг наданих послуг адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки ця справа незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані послуги.
Також судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що наведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці адміністративного позову.
Отже, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу необхідно стягнути з ГУ ПФ України в Донецькій області, оскільки саме ним прийнято оскаржене рішення.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 15.04.2025 № 135050008673.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період проходження військової служби з 29.08.1988 по 18.09.1990 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 08.04.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
6. У задоволенні інших вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, площа Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область; ЄДРПОУ 13486010).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська область; ЄДРПОУ 13814885)
Повне рішення суду складено 31.07.2025.
Суддя Кондратюк Юлія Степанівна