ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" липня 2025 р. справа № 300/3334/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Кузів Володимир Миколайович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представник Кузів Володимир Миколайович (представник позивача), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та скасувати рішення №092350009257 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги від 25.02.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 27.11.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 27.11.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.02.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про виплату 10 місячних пенсій. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішенням №092350009257 від 25.02.2025 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із тим, що організації в яких працював заявник не відноситься до санітарно-курортних та профілактичних закладів МОЗ та установ державної чи комунальної власності. На думку представника позивача таке рішення є протиправним, оскільки для отримання грошової допомоги при виході на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа має дотриматися певних вимог. А саме станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія має призначатися особі вперше, станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж для чоловіків 35 років на зазначених посадах. Стверджує, що Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» не ставить віднесення закладів до закладів охорони здоров'я у залежність від визначення форми їх власності, як і Перелік №909 не ставить право на зарахування стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, у залежність від форми власності закладу охорони здоров'я, визначеного цим Переліком. Вважає, оскільки позивачем дотримано усі вимоги то він має право на виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Також представник вказує, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області протиправно відмовило позивачу у призначені надбавки за проживання в гірському населеному пункті. Зазначає, що надбавка за проживання на території гірського населеного пункту є складовою частиною пенсії і підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, а відсутність механізму виплати допомоги не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум допомоги.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
09.06.2025 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. Вказує, що відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788 робота не у всіх закладах охорони здоров'я дає право на призначення пенсії за вислугу років, а лише в тих, які визначені у Порядку № 909. Враховуючи те, що заклад, у якому працював Позивач у періоди з 20.08.2013 по 23.02.2017 та з 24.02.2017 по теперішній час не належить до закладів охорони здоров'я, передбачених у розділі ІІ Переліку №909, робота у такому закладі не дає права на призначення пенсії за вислугу років.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 12.06.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця заперечила щодо задоволення позовних вимог. У відзиві зазначила, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 25.03.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про нарахування підвищення як жителю гірського населеного пункту. Представниця зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» було передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20%. Проте, п. 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених КМУ. Звертає увагу, що на даний час КМУ ще не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителю гірських районів.
Крім того зауважує, що при розрахунку страхового стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, встановлено, що періоди роботи спеціального стажу позивача з 20.08.2013 по 23.02.2017 в ТОВ «Пансіонаті «Карпатські зорі», з 24.02.2017 по даний час в АТ «Укртрансгас» філія «Будівельно-монтажна фірма «Укргазпромбуд» Будівельно-монтажне управління №4 не відносяться до санітарно-курортних та профілактичних закладів МОЗ та установ державної або комунальної форми власності, що згідно з пунктом 4 «Порядку страхового стажу, що дає право на призначення допомоги та її виплати» дає право на призначення допомоги та її виплати.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 27.11.2024 отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.
17.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про нарахування та виплату йому грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій (а.с. 22-23).
За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №092350009257 від 25.02.2025 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Причиною відмови стало, що організації в яких працював заявник не відноситься до санітарно-курортних та профілактичних закладів МОЗ та установ державної або комунальної власності. (а.с.25-26).
Також 25.03.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про проведення перерахунку пенсії з 27.11.2024 відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (а.с.39-40).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 17.04.2025 №3323-2589/Б-02/8-0900/25 повідомило, що п. 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених КМУ. Звернено увагу, що станом на дату звернення КМУ не визначено порядок обчислення і розмір підвищення як жителю гірського населеного пункту(а.с. 41).
Вважаючи вказані відмови відповідачів протиправними, позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена.
Крім того, у Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII (далі також - Закон № 1788-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Зі змісту даної норми Закону вбачається, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров'я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за пунктом «е» статті 55 Закону № 1788- XII.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №523/3915/17.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі також - Перелік № 909).
У розділі 2 «Охорона здоров'я» Переліку № 909 визначено, що робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу у санаторно-курортних закладах дає право на пенсію за вислугу років.
У примітці №2 до вказаного Переліку зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Статтею 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що заклад охорони здоров'я - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
З метою забезпечення державної політики щодо створення та функціонування закладів охорони здоров'я і заняття медичною і фармацевтичною діяльністю, наказом Міністерства охорони здоров'я України № 385 затверджено Перелік закладів охорони здоров'я, відповідно до якого до закладів охорони здоров'я належать, зокрема, лікувально-профілактичні заклади, у тому числі санаторно-курортні заклади, до яких віднесено санаторії-профілакторії.
З огляду на викладене, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» не ставить віднесення закладів до закладів охорони здоров'я у залежність від визначення форми їх власності, як і Перелік № 909 не ставить право на зарахування стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, у залежність від форми власності закладу охорони здоров'я, визначеного цим Переліком.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача є трудова книжка.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду справа від 22.04.2020 року у справі №440/1757/19 (адміністративне провадження №К/9901/35395/19).
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач працював в ТОВ «Пансіонаті «Карпатські зорі» з 20.08.2013 по 23.02.2017, з 24.02.2017 по 02.01.2019 в санаторії "Карпати" Навчально-оздоровчого центру філії Управління магістральних газопроводів "Прикарпаттрансгаз" АТ "Укртрансгаз", з 02.01.2019 по 01.09.2019 в санаторії "Карпати" Навчально-оздоровчого центру, з 01.09.2019 по 01.11.2020 в навчально-оздоровчому центрі філії "Оператор газотранспортної системи України" АТ "Укртрансгаз", з 01.11.2020 по 01.08.2023 в навчально-оздоровчому центрі «Будівельно-монтажна фірма «Укргазпромбуд» Будівельно-монтажне управління №4 на посадах головного лікаря, лікаря ортопеда-травматолога (а.с.27-37).
Відтак, суд вважає безпідставним незарахування відповідачем до стажу, який дає право позивачу на виплату грошової допомоги, періоду роботи в ТОВ «Пансіонаті «Карпатські зорі» з 20.08.2013 по 23.02.2017 та в АТ «Укртрансгас», філія «Будівельно-монтажна фірма «Укргазпромбуд» Будівельно-монтажне управління №4 з 24.02.2017 по теперішній час на посадах головного лікаря, а тому рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 25.02.2025 №092350009257 є протиправним та підлягає скасуванню.
Разом із тим, відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Крім того, відповідно до пункту 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Як встановлено судом, у позивача наявний стаж на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". До призначення пенсії за віком позивач не отримував будь-яку пенсію, а відтак суд вважає, що позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому слід врахувати, що органи Пенсійного фонду уповноважені, зокрема, статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо нарахування та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про наявність у позивача права на таку грошову допомогу, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Одеській області.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22 та 24.05.2024 №460/17257/23 .
Відтак, суд вважає що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовна вимога позивача про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» фактично зводиться до незгоди позивача із оскарженим рішенням, якому вже надана оцінка судом, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 27.11.2024 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 27.11.2024, суд зазначає про таке.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за № 56/95-ВР (надалі по тексту також Закон України № 56/95-ВР).
За змістом статті 5 частини 1 Закону України №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (стаття 5 частина 2 Закону України № 56/95-ВР).
За змістом пункту 2.6. підпункту 5 Порядку №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").
Учасниками справи не заперечується, що позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Статтею 6 частиною 2 Закону України №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , призначено пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27.11.2024 (а.с. 21).
При цьому, як вбачається із протоколу про призначення пенсії, при визначенні розміру пенсії позивачу не було враховано надбавку у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено статтею 6 частиною 2 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Так, розглянувши заяву позивача, відповідач листом від 17.04.2025 №3323-2589/Б-02/8-0900/25 повідомив останнього, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено, що у 2025 році стаття 6 частина 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків (а.с. 41).
Інших мотивів неврахування при призначенні з 27.11.2024 пенсії позивачу включення до її складових сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків відповідач суду не навів.
Відповідно до статті 6 частини 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Тобто зазначеною нормою законодавцем ґарантовано збільшення, зокрема, розміру державної пенсії на 20 відсотків, громадянам, які одержали відповідний статус, а саме статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року за № 4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Надаючи правову оцінку доводам відповідача в частині не включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2021 року у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України" є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах.
Суд зазначає, що не прийняття КМУ нормативно-правового акта, який би регулював порядок обчислення і розмір підвищення як жителю гірського населеного пункту призводить до того, що позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проживає території населеного пункту, якому надано статус гірського фактично позбавлений гарантованого йому статтею 6 частиною 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 9 липня 1998 року №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17 квітня 2018 року у справі №826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у справі №640/9677/20 від 16 березня 2021 року зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України
Відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.
Слід зазначити, що у спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не звільняється від обов'язку забезпечити реалізацію соціального права позивача виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення особи за захистом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивача при призначенні пенсії на встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту відповідно до статті 6 частини 2 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за №56/95-ВР.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 27.11.2024.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного в Одеській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 20.05.2023, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092350009257 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги від 25.02.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 27.11.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 27.11.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.