ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" липня 2025 р. справа № 300/4329/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивачка, ОСОБА_1 ) в інтересах якої діє адвокат Томин Сергій Володимирович (надалі, також - представник позивачки), звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до загального стажу усіх періодів роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 (у тому числі періоду з 15.07.1983 року по 15.01.1988 рік на посаді швеї-мотористки на Івано-Франківській трикотажній фабриці (запис № 1-2);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу усі періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 (у тому числі періоду з 15.07.1983 року по 15.01.1988 рік на посаді швеї-мотористки на Івано-Франківській трикотажній фабриці (запис № 1-2).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за наслідками розгляду заяви, поданої позивачкою, прийнято рішення від 16.04.2025 № 092650008394, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зарахований період роботи з 15.07.1983 по 15.01.1988 у зв'язку з тим, що запис про звільнення завірено нечитабельною печаткою, а також через відсутність відомостей про наказ про звільнення у доданій архівній довідці № 1-5/06-07. Позивачка вважає таке рішення територіального органу Пенсійного фонду протиправним, оскільки відповідальність за правильність внесених записів та наявність необхідної інформації у первинних документах вона не може нести, а таким чином вона покладається на неї. Відтак, просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
11.07.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказує, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв'язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. Період роботи позивачки з 15.07.1983 по 15.01.1988 не було зараховано до страхового стажу в зв'язку з тим, що запис про звільнення завірено нечитабельною печаткою, а також через відсутність відомостей про наказ про звільнення у доданій архівній довідці № 1-5/06-07. Зазначає, що страховий стаж за відсутності відповідних записів у трудовій книжці підтверджується іншими документами. Однак, на основі інших наданих позивачем документів, страховий стаж не може бути зараховано. З огляду на викладене, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 09.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 092650008394 від 16.04.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи позивачки з 15.07.1983 по 15.01.1988 в зв'язку з тим, що запис про звільнення завірено нечитабельною печаткою, а також через відсутність відомостей про наказ про звільнення у доданій архівній довідці № 1-5/06-07. Зазначено про можливість зарахування стажу лише після надходження акту перевірки довідки про заробітну плату (а.с. 22).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило позивачку про прийняте рішення листом (а.с. 26).
За результатами проведення перевірки архівної довідки від 14.02.2025 № 1-5/06-07 розбіжності між даними цієї довідки та даними первинних документів відсутні, про що складено акт № 0900-0902-1/3224 від 30.04.2025 (а.с. 29).
За результатами повторного розгляду заяви позивачки від 28.05.2025, про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком, про що було прийнято рішення № 092650008394 від 04.06.2025 (а.с. 23, 25, 43-44).
Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов'язання зарахування періоду роботи до страхового стажу та призначення пенсії, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі, також - Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі, також - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Разом з вказаним, як передбачено у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Позивачкою при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявами від 09.04.2025 та від 28.05.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.07.1983 в якій містяться записи також щодо оспорюваних періодів страхового стажу, зокрема про період з 15.07.1983 по 15.01.1988 про прийняття на роботу і звільнення з роботи на посаду швеї-мотористки третього розряду (записи № 1-2).
Щодо незарахування до страхового стажу позивача період роботи з 15.07.1983 по 15.01.1988 та підстав у відмови у зарахуванні даного періоду роботи в зв'язку з тим, що запис завірено нечитабельною печаткою, суд зазначає наступне.
Записи щодо даного періоду трудової діяльності позивачки, який не зарахований до її страхового стажу, внесено чітко, зокрема внесено дані про дати прийняття на роботу та звільнення з роботи, відомості про прийом та звільнення, а також містять розбірливий запис про підстави внесення цих записів. Також дані записи посвідчено печаткою, зокрема прослідковується слід відтиску даної печатки.
Відповідно до п. 2.11 № 58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Суд зауважує, що Інструкція № 58 діє лише з 1993 року, в той час коли дата заповнення трудової книжки серії НОМЕР_2 - 15.07.1983.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях на час первісного заповнення вказаної трудової книжки визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (надалі, також - Інструкція № 162).
Пунктом 1.1 Інструкції № 162 визначено, що трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та цією Інструкцією.
За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 Про трудові книжки робітників та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, трудові книжки ведуться на підприємствах, установах та організаціях керівником або уповноваженою ним особою в порядку встановленому чинним на момент заповнення трудової книжки нормативно-правовим актом, який регулює порядок заповнення трудових книжок.
Таким чином, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, також на керівників підприємств (роботодавців) покладено і обов'язок по заміні печаток і штампів цих підприємств. Тому невиконання роботодавцем наведених обов'язків не повинно позбавляти працівника його конституційного права на соціальний захист.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивачка у той чи інший період її роботи на підприємстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення первинних бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що період роботи позивачки з 15.07.1983 по 15.01.1988 підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.07.1983 про прийняття на роботу і звільнення з роботи на посаду швеї-мотористки третього розряду (записи № 1-2) (а.с. 17). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб'єкта господарювання. Крім того, дані записи затверджені підписом уповноваженої особи, а саме Михайловим Є.М., який розміщений після запису про звільнення позивачки.
Також даний період страхового стажу підтверджується архівною довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії № 1-5/06-07 від 14.02.2025, видану ОСОБА_2 (а.с. 20). В даній довідці зазначені відомості про отримання ОСОБА_1 заробітної плати на Івано-Франківській трикотажній фабриці при роботі на посаді швачки-мотористки ІІІ розряду. Згідно даних довідки, в особових рахунках працівників фабрики позивачка зазначається по грудень 1987 року. Щодо відомостей про заробітну плату, то зазначаються відомості про отримання позивачкою заробітної плати у відповідному розмірі з серпня 1983 по грудень 1985 та грудень 1987, натомість за липень 1983, період з січня 1986 по листопад 1987 та січень 1988 вказано записи "не виявлено" та "не вказано". Зазначається також, що накази з особового складу від Івано-Франківської трикотажної фабрики не надходили (а.с. 20).
За результатами проведення перевірки даної довідки, зазначається, що розбіжностей між даними довідки та первинними документами не було виявлено, про що відповідачем складено відповідний акт (а.с. 29-33).
Суд наголошує, що дані трудової книжки позивачки мають вирішальне значення при вирішенні питання про зарахування періодів роботи до страхового стажу. Мотиви щодо відсутності в довідці даних про наказ про звільнення не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні даного періоду роботи до страхового стажу, оскільки у трудовій книжці позивачки запис № 2, про звільнення її з посади швеї-мотористки за власним бажанням містять підставу внесення, а саме наказ № 1-к від 11.01.1988.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.
З огляду на вищезазначене суд вважає протиправними дії територіального органу Пенсійного фонду України щодо незарахування періоду роботи позивачки з 15.07.1983 по 15.01.1988, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.
Таким чином, суд робить висновок про необхідність скасування рішень ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 16.04.2025 № 092650008394 та ГУ ПФУ в Черкаській області від 04.06.2025 № 092650008394 про відмову в призначенні пенсії.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Суд констатує, що після зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивачки, загальний період її страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України № 1058-IV.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, який уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.07.1983 по 15.01.1988 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 виданої 15.07.1983, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 28.05.2025 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1938,00 грн згідно платіжної інструкції № 0.0.4420252656.1 від 19.06.2025 (а.с. 5).
Суд звертає увагу, що позивачкою заявлено наступні позовні вимоги:
"- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до загального стажу усіх періодів роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 (у тому числі періоду з 15.07.1983 року по 15.01.1988 рік на посаді швеї-мотористки на Івано-Франківській трикотажній фабриці (запис № 1-2);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу усі періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 (у тому числі періоду з 15.07.1983 року по 15.01.1988 рік на посаді швеї-мотористки на Івано-Франківській трикотажній фабриці (запис № 1-2).".
Дані вимоги носять немайновий характер.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 14.03.2017 у справі № 21-3944а16 вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
Аналогічний висновок щодо застосування положень статті 6 Закону України "Про судовий збір" та частини 2 статті 245 КАС України у їхньому логічному взаємозв'язку викладений також й у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 в справі № 280/5161/19, від 11.12.2019 у справі № 320/6996/18, від 25.11.2019 в справі № 280/4269/18, від 12.11.2019 у справі № 640/21330/18.
Суд зазначає, що дана позовна заява містить одну самостійну позовну вимогу немайнового характеру.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 01.01.2025 складає 3028,00 гривень.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлюються ставки судового збору, зокрема, відповідно підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 зазначеного Закону за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру, судовий збір повинен становити 1211,20 гривень.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Дана позовна заява була подана з використанням підсистеми "Електронний суд", у зв'язку з чим підлягає застосуванню коефіцієнт пониження розміру судового збору.
З огляду на вищезазначене судовий збір, який підлягав сплаті за дану позовну заяву становить 968,96 грн. Оскільки сума сплаченого судового збору становить 1938,00 грн, то суд констатує, що позивачкою було допущено переплату судового збору в розмірі 969,04 гривні, що є різницею між сумою сплаченого судового збору та сумою судового збору, який підлягав сплаті за подання даної позовної заяви.
Сума переплаченого судового збору, може бути повернута за клопотанням позивачки відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Як наслідок, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.04.2025 № 092650008394 та Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04.06.2025 № 092650008394 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як орган, який уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивачки, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.07.1983 по 15.01.1988 відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 виданої 15.07.1983, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 28.05.2025 та призначити їй пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Копію цього рішення надіслати учасникам справи через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Главач І.А.