ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"31" липня 2025 р. справа № 300/3669/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", в розмірі 30 000 грн. у період з 24.02.2022 по 01.07.2022. Як наслідок, слід зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату такої винагороди щомісячно за вказаний період.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 07.12.2010 по 31.03.2024 проходила службу в державній установі "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)". Пунктом 1 Постанови №168 встановлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Позивач вважає, що має право на отримання вказаної винагороди, проте відповідачем протиправно не здійснювалось нарахування та виплата додаткової винагороди, яка передбачена згаданою Постановою КМУ №168.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
11.06.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Зазначає, що позивач не набула права на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168. Крім того, вказує на пропуск позивачем строку на звернення до суду.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.
ОСОБА_2 у період з 07.12.2010 по 31.03.2024 проходила службу в державній установі "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)".
В 2022 році відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася позивачу додаткова винагорода відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.05 р. № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.18 р. № 925/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.18 р. за № 377/31829 (далі - Порядок № 925/5).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно статті 2 Закону України "Про оплату праці", додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
Пунктом 8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018№925/5, зазначено, що при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця.
Тобто, чинним законодавством України передбачено, що виплата грошового забезпечення (заробітної плати), як основного так і додаткового, проводиться за фактично відпрацьований час, і додаткова винагорода передбачена Порядком №168 не є виключення із загального правила.
Листом Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 роз'яснено, у травні 2022 року відповідно до реєстру змін розподілу показників зведених кошторисів на 2022 рік від 17.05.2022 № 53 здійснено перерозподіл та наближення асигнувань в межах виділеного фінансування за КПКВК 3601020 "Виконання покарань установами і органами Державної кримінально-виконавчої служби України" КЕКВ 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців" та КЕКВ 2120 "Нарахування на оплату праці" для забезпечення виплат додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 25.04.2022 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (із змінами).
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 виплата винагород здійснюється органом, установою за місцем постійного проходження служби особи рядового чи начальницького складу, де він призначений на штатну посаду, на підставі наказів такого органу, установи, в межах асигнувань, передбачених у кошторисі органу, установи, при цьому рішення щодо виплати такої винагороди керівникам органів та установ приймається за погодженням Державного секретаря.
Крім того, у вищевказаному листі Міністерства юстиції України зазначено, що розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу).
Слід зазначити, що відповідно до трудового законодавства України вимір робочого часу працівників здійснюється у годинах (глава ІV КЗпП), відтак вимір фактично відпрацьованого часу працівника складається з годин.
Аналіз вказаного повністю узгоджується з необхідністю розрахунку розмірі додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу).
Відносно не виплати додаткової винагороди суд зазначає, що постановою КМУ від 8 жовтня 2022 р. № 1146 "Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168" внесені зміни: В абзаці першому: слова, "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)," та "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)" виключити.
Відповідно ч.5 ст.23 Закону №2713-ІV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських, але жодна стаття Розділу IX "Соціальний захист поліцейських" не передбачає виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168, крім самої Постанови.
Стаття 1 постанови КМУ від 28.02.2022р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" лише особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Як наслідок, суд доходить висновку, що у період з 24.02.22 по 01.07.22 у позивача відсутнє право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн щомісячно.
Водночас суд вказує на те, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з вказаним позовом є необґрунтованими, зважаючи на таке.
Чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В свою чергу, згідно частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Так, статтею 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 за № 2352-IX), яка встановлює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
В той же час, дія статті 233 КЗпП України у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за № 2352-IX не може поширюватись на спірні правовідносини, оскільки такі виникли до набуття цією нормою закону чинності.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовну слід відмовити.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" (код ЄДРПОУ 08563624, вул. Є. Коновальця, 70-А, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.