ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" липня 2025 р. справа № 300/2307/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі - відповідач-2), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії від 06.03.2025 за №084750008716;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву від 27.02.2025 про призначення пенсії за віком та зарахувати до трудового стажу: згідно трудової книжки № 1060 від 22.05.1982 період роботи в колгоспі "Україна"; згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987 періоди роботи в колгоспі та період одержання допомоги по безробіттю з 04.06.2002 по 28.02.2003.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за наслідками розгляду поданої позивачкою заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії за віком зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 9 років 2 місяці 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказала на те, що відповідачем до стажу роботи не зараховано період роботи в колгоспі "Україна" згідно трудової книжки № 1060 від 22.05.1982, оскільки записи здійснено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; періоди роботи в колгоспі згідно записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні; період одержання допомоги по безробіттю з 04.06.2002 по 28.02.2003, оскільки розбіжності між датою початку виплати допомоги та датою наказу про початок виплати допомоги. Позивачка вважає, що відповідачами протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказані періоди роботи, чим грубо порушено право останньої на належний рівень соціального забезпечення у зв'язку із втратою працездатності та досягненням пенсійного віку.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.21).
Відповідач-1 скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 24.04.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача на дату звернення становить 9 років 2 місяці 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Окрім того, представник відповідача зазначила, що до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи в колгоспі "Україна" згідно трудової книжки № НОМЕР_2 від 22.05.1982, оскільки записи зроблені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; періоди роботи в колгоспі згідно записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні; період одержання допомоги по безробіттю з 04.06.2002 по 28.02.2003, оскільки розбіжності між датою початку виплати допомоги та датою наказу про початок виплати допомоги. Вказано, що в трудовій книжці № 1060 від 22.05.1982 записи про кількість відпрацьованих днів, незасвідчені належним чином, зокрема, нескріплений кожен запис гербовою печаткою, у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987 відсутня інформація щодо встановленого мінімуму та відпрацьованих вихододнів. З урахуванням викладеного, представник позивача вважає, що немає підстав для зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, внаслідок чого, просить відмовити в задоволенні позову (а.с.25-28).
05.05.2025 від позивачки на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с.32-34).
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 отримано відповідачем-2 через підсистему «Електронний суд» 15.04.2025 о 19:29, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.24).
Заяв чи клопотань відповідач суду не подала, правом на подання відзиву на позов, у встановлений судом строк, не скористався. Також відповідачем не повідомлено суд про поважність причин ненадання такого відзиву.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, керуючись частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.02.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 06.03.2025 за № 084750008716 відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначено, що не зараховано період роботи в колгоспі "Україна" згідно трудової книжки № 1060 від 22.05.1982, оскільки записи зроблені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників; періоди роботи в колгоспі згідно записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні; період одержання допомоги по безробіттю з 04.06.2002 по 28.02.2003, оскільки розбіжності між датою початку виплати допомоги та датою наказу про початок виплати допомоги (а.с.10).
Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, позивачка звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У положеннях статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-ІV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із статтею 9 Закону № 1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до положень частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Згідно з абзацом 1 частини 2 цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Водночас, суд зазначає, що згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Згідно із частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Щодо можливості зарахування до страхового стажу період роботи в колгоспі "Україна" згідно трудової книжки № НОМЕР_2 від 22.05.1982 та періоди роботи в колгоспі згідно записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987, суд вказує на таке.
Суд зазначає, що положення статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно із пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Крім того, суд вважає за необхідне вказати на встановлений зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
З аналізу викладеного вище встановлено, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Відповідно до змісту трудової книжки № НОМЕР_2 від 22.05.1982 позивачка працювала у колгоспі «Україна» (а.с.11).
У коментованій трудовій книжці містяться записи про трудову участь з урахуванням виробленого мінімуму, зокрема, у 1981 році встановлений колгоспом річний мінімум участі в господарстві 250 годин, виконано позивачкою 250 години.
У 1982 році встановлений колгоспом річний мінімум участі в господарстві 250 годин, виконано позивачкою 250 години.
У 1983 році встановлений колгоспом річний мінімум участі в господарстві 250 годин, виконано позивачкою 250 годин.
У 1984 році встановлений колгоспом річний мінімум участі в господарстві 192 години, виконано позивачкою 192 години.
У 1985 році встановлений колгоспом річний мінімум участі в господарстві 250 годин, виконано позивачкою 250 годин.
У 1986 році встановлений колгоспом річний мінімум участі в господарстві 250 годин, виконано позивачкою 250 годин.
Записи на вказаних сторінках трудової книжки колгоспника завірені двома печатками колгоспу.
За вказаний період трудова книжка позивачки має відомості, про встановлені та відпрацьовані трудодні та отриману заробітну плату.
Таким чином, вказана трудова книжка містить необхідну інформацію (в тому числі і посилання на відпрацьовані трудодні, отриману заробітку плату), яка підтверджує трудову діяльність позивача у спірний період.
Окрім того, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987 позивачка:
- з 20.12.1986 - прийнята до членів колгоспу «Дружба» Херсонської області;
- з 27.03.1989 - звільнена із членів колгоспу «Дружба» за власним бажанням;
- з 22.04.1989 - прийнята в члени колгоспу «росія» дояркою»
- з 10.07.1999 - звільнена з членів колгоспу за статтею 38 КЗОТ України;
- з 20.12.1986 - призначена в якості доярки на ферму № 1 в колгоспі «Дружба»;
- з 27.03.1989 - звільнена із займаної посади за власним бажанням.
Аналізуючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 06.03.2025 за № 084750008716 єдиною підставою для не врахування до трудового стажу періоди роботи в колгоспі згідно записів у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987 є відсутність даних про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні.
Проте, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Водночас, відповідачем не доведено, що позивачка, як член колгоспу, без поважних причин не виконувала встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
Більше того, окремі недоліки заповнення трудової книжки, навіть якщо вони мають місце, не є підставою вважати відсутніми чи недоведеними відповідні періоди трудового стажу.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Згідно правої позиції Верховним Судом, що викладена в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17), недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ № 687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Згідно із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неповне/невірне зазначення прізвища, ім'я та по батькові позивача підприємством, яке відкривало та вносило відповідний запис в трудову книжку, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Водночас, суд враховує також актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме позицію, що викладена у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відтак, з огляду на викладене вище, суд доходить висновку про протиправність дій відповідача щодо не зарахування вказаних періодів роботи позивачки до її страхового стажу.
Щодо можливості зарахування до страхового стажу позивачки період одержання допомоги по безробіттю з 04.06.2002 по 28.02.2003, суд вказує на таке.
Відповідно до положень Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду отримання допомоги по безробіттю), а саме пункт «ж» частини 1 статті 4 держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу.
Згідно статті 25 Закону № 803-XII держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій як виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю.
Нормами частини 3 статті 28 Закону № 803-XII визначено, що допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб передпенсійного віку (підпункт "г" пункту 1 статті 5 цього Закону) - до 720 календарних днів, а громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше шести місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.
Згідно з частиною 1 статті 31 Закону № 803-XII безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Пунктом «а» частини 2 статті 30 Закону № 803-XII передбачено, що виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до трьох місяців у разі надання громадянину відповідно до діючого порядку вихідної допомоги та інших виплат при вивільнюванні з підприємств, установ і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім'ям з дітьми та допомоги, виплачуваної з громадських фондів.
За нормами пункту «з» частини 1 статті 30 Закону № 803-XII виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Згідно абзацу 3 частини 1 статті 24 Закону № 1058 період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Дослідивши зміст книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.03.1987, судом встановлено, що згідно записів вказаної трудової книжки позивачка з 04.06.2002 по 28.02.2003 отримувала виплату допомоги по безробіттю згідно пункту 2 статті 22 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (а.с.13).
З огляду на наведене, суд зазначає, що вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 24 Закону № 1058-VІ, де передбачено, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Підсумовуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, суд дійшов висновку, що оскільки спірним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084750008716 від 06.03.2025 безпідставно не зараховано спірні періоди роботи в колгоспі та отримання виплати допомоги по безробіттю до страхового стажу ОСОБА_1 , воно є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується позовної вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву від 27.02.2025 про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Враховуючи вищевказані висновки суду щодо можливості зарахування спірних періодів роботи та отримання виплати допомоги по безробіттю до страхового стажу ОСОБА_1 , та факт того, що пенсійним органом не здійснено дискреційні повноваження в частині повної оцінки стажу відповідно до наданих документів, внаслідок чого, Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області слід повторно розглянути заяву позивачки від 27.02.2025 про призначення пенсії за віком, із врахуванням висновків суду.
Водночас, на думку суду, позивачка, неправомірно просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 27.02.2025 про призначення пенсії за віком, оскільки саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 084750008716 від 06.03.2025 відмовлено останній у призначенні такої пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивачка, згідно із квитанцією від 27.03.2025 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії від 06.03.2025 за №084750008716.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, вул. Ч. Гната, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 27.02.2025, із врахуванням висновків суду щодо можливості зарахування до страхового стажу період роботи в колгоспі «Україна» згідно записів у трудовій книжці колгоспника за № НОМЕР_2 від 22.05.1982, за № НОМЕР_4 від 10.03.1987; періоду отримання виплати допомоги по безробіттю з 04.06.2002 по 28.02.2003.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, вул. Ч. Гната, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ),
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, вул. Ч. Гната, 10, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29013).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.