ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" липня 2025 р. справа № 300/2166/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не переведення з 28.02.2025 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу";
- зобов'язати відповідача перевести з 28.02.2025 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 16.11.1995 по 26.12.2024 в органах державної податкової служби із урахуванням записів у трудовій книжці, здійснення обчислення пенсії державного службовця з урахуванням довідок від 27.02.2025 за № 31/09-19-10-02, від 24.02.2025 за №31/09-19-10-02 та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до пенсійного органу із заявами про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, на пенсію за віком на умовах статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. Однак, рішеннями пенсійних органів позивачці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки остання на період проходження державної служби займала посади, на яких було присвоєно персональні чи спеціальні звання, за результатом чого вищевказані періоди не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Позивачка не погоджується з діями відповідача, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що її стаж державної служби становить понад 20 років, внаслідок чого, вона підпадає під умови, визначені пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положеннями Закону України «Про державну службу». Також, позивач вказує на пункт 342.4 статті 342 Податкового кодексу України, за яким посадові особи контролюючих органів є державними службовцями, внаслідок чого, просить суд позовні вимоги задоволити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.69).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.04.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що час роботи в податковій інспекції та фіскальній службі не враховано до стажу державного службовця, у зв'язку з тим, що в ці періоди заявниці присвоєно спеціальні звання. Таким чином, відсутні правові підстави для здійснення перерахунку переходу на пенсію за віком відповідно до Закону «Про державну службу», оскільки позивачка станом на 01.05.2016 не працювала на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців та станом на день набрання чинності Законом «Про державну службу» не має стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, передбачених чинним законодавством. Просить у задоволенні позову відмовити (а.с.72-74).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 25.03.2024 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".
Позивачка не одноразово зверталася із заявами до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській про перехід на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу".
Згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за принципом екстериторіальності документи позивача для вирішення питання зміни пенсії були направлені на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій та Дніпропетровській областях.
Так, рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 02.01.2025 за № 092850024974 (а.с.41), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.01.2025 за № 092850024974 (а.с.44-45) та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.03.2025 за №092850024974 (а.с.38-39) ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяв у зв'язку з відсутністю у заявниці необхідного стажу державного службовця. Відмова мотивована тим, що позивачка на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, незалежно від факту роботи на державній службі станом на 01.05.2016, має менше як 20 років стажу роботи. При цьому відповідач не зарахував до такого стажу період роботи позивачки в органах державної податкової служби, в які їй було присвоєно спеціальні звання, що підтверджується відомостями трудової книжки позивачки.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивачка звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII - на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
10 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про державну службу" № 889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року.
Згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року, крім статті 37, що застосовується осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу"№ 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статті 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Згідно з пунктом 1 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так, відповідно до статті 1 Закону України Закону України "Про державну службу" №3723-XII, який був діючим протягом тривалих періодів роботи позивачки на відповідних посадах в органах податкової служби, - державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апаратів щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-XII.
Згідно з частинами 5-8 статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частиною четвертою статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-XII передбачено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто, даною нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм встановлено, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
В свою чергу, "Порядком обчислення стажу державної служби", затвердженим постановою KM України від 03.05.1994 № 283 (чинним до набрання законної сили Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Таким чином, як Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року, так і нормами діючих до нього профільних Законів України "Про державну службу" №3723-XII та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-XII, "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою KM України від 03.05.1994 № 283, - передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а містить такі висновки щодо застосування зазначених норм права:
"Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які станом на 01.05.2016 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби».
Так, відповідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.14-36) ОСОБА_1 :
- з 16.11.1995 - прийнята на посаду інспектора по контролю в Державній податковій інспекції по Долинському районі;
- з 26.11.1996 - прийняла присягу державного службовця;
- з 29.01.1997 - присвоєно персональне звання 11 рангу державного службовця;
- з 16.09.2003 - переведено на посаду головного спеціаліста відділу громадських зв'язків, правової роботи та роботи з персоналом;
- з 01.02.2005 - переведено на посаду головного спеціаліста з питань роботи з персоналом;
- з 02.03.2012 - у зв'язку із реорганізацією державної податкової служби звільнено із роботи в порядку переведення в Долинську ОДПУ Івано-Франківської області Державної податкової служби;
- з 03.03.2012 - призначена в порядку переведення на посаду головного спеціаліста з питань кадрової роботи;
- з 20.06.2013 - звільнена в порядку переведення в Долинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області;
- з 21.06.2013 - призначена на посаду головного спеціаліста з питань кадрової роботи та присвоєно 11 ранг державної служби;
- з 18.12.2013 - присвоєно спеціальне звання інспектор податкової та митної служби І рангу;
- з 12.02.2015 - переведена на посаду головного спеціаліста з питань кадрової роботи;
- з 22.02.2016 - переведена на посаду головного інспектора по роботі з персоналом;
- з 08.10.2018 - звільнена з роботи в порядку переведення у Головне управління ДФС в Івано-Франківській області;
- з 09.10.2018 - призначена на посаду старшого державного інспектора сектору організаційного забезпечення роботи Долинського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області;
- з 04.09.2018 - звільнена з посади старшого державного інспектора сектору організаційного забезпечення роботи Долинського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області в порядку переведення для подальшої роботи в ГУ ДПС в Івано-Франківській області;
- з 05.09.2018 - призначена на посаду старшого державного інспектора сектору організаційного забезпечення роботи Долинського управління ГУ ДПС в Івано-Франківській області
- з 05.09.2018 - присвоєно 7 ранг державного службовця;
- з 03.09.2020 - переведена на посаду старшого державного інспектора Калуського сектору організації роботи організаційно-розпорядчого управління;
- з 21.12.2020 - звільнена в порядку переведення для подальшої роботи в ГУ ДПС в Івано-Франківській області;
- з 22.12.2020 - призначена на посаду старшого державного ревізора-інспектора Долинського відділу камеральних перевірок управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків у порядку переведення;
- з 28.10.2021 - посаду перейменовано на старший державний інспектор;
- з 01.07.2022 - переведена на посаду старшого державного інспектора Долинського відділу податків і зборів з юридичних осіб управління оподаткування юридичних осіб;
- з 06.09.2022 - присвоєно 6 ранг державного службовця;
- з 12.11.2024 - переведена на посаду старшого державного інспектора відділу податків та зборів з юридичних осіб у галузі сільського, лісового та рибного господарства управління оподаткування юридичних осіб;
- з 26.12.2024 - припинено державну службу та звільнена з посади у зв'язку із виходом на пенсію.
Тобто, позивачка працювала на посадах у податкових органах у період з 16.11.1995 по 26.12.2024 безперервно, що не заперечується відповідачем.
З матеріалів справи судом встановлено, що фактичною підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" була відсутність у неї необхідного стажу державної служби у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періоду її роботи на посадах працівника податкової служби.
Щодо посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на те, що займані позивачкою посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Згідно із пунктом 9 "Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
Відповідно до пункту 4 "Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України № 306 від 20 квітня 2016 року "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України № 306.
Отже, суд приходить до висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, внаслідок чого, період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 жовтня 2013 року у справі № 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
Зокрема, в постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13 колегія суддів зазначила, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 № 503-р "Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців" не є підставою для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, оскільки зазначений акт виданий для врегулювання правового статусу працівників цих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.
Крім того, слід зазначити, що спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-XII та Податковий кодекс України, які мають вищу юридичну силу, ніж розпорядження КМУ.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, які діють з 01 травня 2016 року, до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
При цьому, відповідно до пункту 5 "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.
Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, та те, що позивачка з 16.11.1995 по 26.12.2024 працювала в органах державної податкової служби, прийняла присягу державного службовця (26.11.1996), обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), що їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання за наслідками атестації у визначеному Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-XII порядку, суд приходить до висновку, що всі періоди роботи (служби) позивача підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
Водночас, суд звертає увагу, що сторона позивача просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не переведення з 28.02.2025 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
В даному аспекті, суд вказує, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 у справі № 280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Однак, в даному випадку пенсійним органом прийнято рішення за № 092850024974 від 06.03.2025 про відмову позивачці у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», внаслідок чого, виключається можливість бездіяльності з боку органу, оскільки ним було здійснено дії щодо розгляду заяви позивачки про переведення на інший вид пенсії.
Таким чином, дотримуючись правових норм процесуального законодавства України, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог із метою повного та ефективного захисту прав і законних інтересів позивача, внаслідок чого, наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за № 092850024974 від 06.03.2025 про відмову позивачці у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Що стосується позовної вимоги щодо зобов'язання перевести з 28.02.2025 з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у переведенні позивача була обґрунтована відсутністю необхідного стажу, зобов'язавши відповідача зарахувати період роботи в органах державної податкової служби з 16.11.1995 по 26.12.2024 до стажу державної служби, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії. Внаслідок чого, відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача від 28.02.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» із врахуванням висновків суду.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати довідки про складові заробітної плати від 27.02.2025 за № 31/09-19-10-02 та від 24.02.2025 за № 31/09-19-10-02, суд зазначає наступне.
Наведені вище обставини цієї справи свідчать, що спір між сторонами виник щодо права позивачки на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у сукупності з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України не визнав цього права за позивачкою.
У свою чергу, вимоги позивачки зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок пенсії з урахуванням складових заробітної плати, зазначеної в довідках 27.02.2025 за № 31/09-19-10-02 та від 24.02.2025 за № 31/09-19-10-02, є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб'єктом владних повноважень, наділеним такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України. Отже така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2023 у справі № 560/8328/22 та від 19.12.2023 у справі № 600/947/23-а, яка в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 30.03.2025 підтвердив сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 092850024974 від 06.03.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до стажу державної служби періоди роботи в органах державної податкової служби з 16.11.1995 по 26.12.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 28.02.2025 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», із врахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.