31 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14937/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Удалової О. Г.
від 13.03.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Тищенко А. І., Мальченко А. О., Михальська Ю. Б.
від 17.06.2025
за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укругледегазація"
про стягнення 383 122,39 грн,
У грудні 2024 року Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укругледегазація" про стягнення 383 122,39 грн, з яких 344 397,81 грн - сума збитків та 28 843,31 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання зобов'язань з реєстрації податкової накладної, у зв'язку з чим Публічним акціонерним товариством "Центренерго" понесені збитки у вигляді сплаченого податку на додану вартість у розмірі 344 397,81 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/14937/24 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укругледегазація" на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" збитки в розмірі 344 397,81 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 132,77 грн.
Постановою від 17.06.2025 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/14937/24.
22 липня 2025 року Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 у справі № 910/14937/24.
Перевіривши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є стягнення 383 122,39 грн, що менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 514 000,00 грн).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Отже Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
В своїй касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Центренерго" зазначає, що справа № 910/14937/24 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України до збитків, які завдані внаслідок несвоєчасності внесення податкових декларацій у Єдиний реєстр податкових накладних. Крім того, скаржник зауважує, що справа № 910/14937/24 має виняткове значення для учасника справи та становить суспільний інтерес, оскільки в межах цієї справи, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції, приймаючи одноголосне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 28 843,31 грн втрат від інфляції та 9 881,27 грн 3% річних, застосували різні підходи щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та не врахували висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 05.09.2024 по справі № 914/2524/21 (підпункти "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Публічне акціонерне товариство "Центренерго" також наголошує, що виконує покладені на нього завдання по забезпеченню електричної енергією Об'єднану енергетичну систему України, та укладає договори, що відповідають цілям її виробництва, як правило з державними підприємствами вугледобувної галузі, оскільки проектне паливо для ТЕС є вугілля; наявність колосальних податкових боргів державних підприємств вугледобувної галузі перед бюджетами України позбавляє можливості здійснювати ними взяті обов'язки по реєстрації податкових накладних з податку на додану вартість, що в подальшому завдає фінансові збитки по неможливості користуватися податковим кредитом; рішення Верховного Суду у цій справі буде мати значення не тільки для спірних правовідносин, які мали місце у минулому, а і для майбутніх, учасником яких є постачальники вугільної продукції, тощо.
Розглянувши викладені скаржником доводи щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження скаржника про те, що справа № 910/14937/24 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21 зазначала, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Також в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів:
- кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Крім того, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему та стосуються питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати певні ознаки, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Поряд із цим, касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Центренерго" не містить належних доводів, які б свідчили про те, що справа № 910/14937/24 містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Щодо доводів скаржника про те, що справа має виняткове значення для нього та становить суспільний інтерес, оскільки суди застосували різні підходи щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та не врахували висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 05.09.2024 у справі № 914/2524/21, то такі аргументи до уваги Судом не беруться, оскільки посилання на неврахування судами першої та/або апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених в касаційній скарзі, є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Натомість, норма пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається саме на скаржника.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Суд зазначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Розгляд скарг Верховним Судом насамперед покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.
У пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Pelevin v. Ukraine", право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ashingdane v. the United Kingdom").
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством "Центренерго" не дотримано умови допуску справи з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до касаційного оскарження, передбачені підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність випадків, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/14937/24 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/14937/24 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова