Іменем України
23 липня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/387/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»,
код ЄДРПОУ 42399676, вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116
до відповідача: Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго»,
код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, будинок 55-Б, м. Чернігів, 14000
Предмет спору: про стягнення 8 520 874,34 грн,
від позивача: Єфременко О.О., адвокат;
від відповідача: Точона О. П., представник,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго», у якому просить стягнути з відповідача 8 520 874,34 грн заборгованості за поставлений природний газ.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження; призначено підготовче засідання на 27.05.2025 на 11:30; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 28.04.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 28.04.2025 о 15:49, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 13.05.2025.
За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 20.05.2025 постановлено підготовче засідання 27.05.2025 проводити в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua).
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, але у підготовче засідання 27.05.2025 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 27.05.2025 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
До початку підготовчого засідання від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату для вирішення питання про можливість укладення мирової угоди.
Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання, оскільки сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.
У підготовчому засіданні 27.05.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.06.2025 на 14:15.
Ухвалою суду від 27.05.2025 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання 10.06.2025.
За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 04.06.2025 постановлено судове засідання 10.06.2025 проводити в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua).
10.06.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду:
- заяву про визнання позову;
- клопотання про відстрочення виконання рішення строком на 12 місяців.
У зв'язку з проведенням ремонтних робіт в приміщенні Господарського суду Чернігівської області та технічною неможливістю проведення судових засідань в режим відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв'язку «EasyCon» судове засідання, призначене на 10.06.2025 на 14:15, не відбулось.
Ухвалою суду від 10.06.2025 повідомлено сторін про те, що судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 17.06.2025 об 11:20.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Шморгуна В. В. судове засідання, призначене на 17.06.2025 на 11:20, не відбулось.
Ухвалою суду від 20.06.2025 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 23.07.2025 на 11:20 в режимі відеоконференції та повідомлено сторін про час та місце проведення цього судового засідання.
У судове засідання 23.07.2025 з'явились представники позивача та відповідача.
Щодо заяви відповідача про визнання позову.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У судовому засіданні 23.07.2025 суд прийняв визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.
Також суд долучив до матеріалів справи заяву відповідача про відстрочення виконання рішення, яка буде вирішуватись по суті під час ухвалення судом рішення у цій справі.
У судовому засіданні 23.07.2025 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу № 2262-ТКЕ(Л24)-39 від 22.04.2024 в частині оплати вартості поставленого позивачем природного газу, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 8 520 874,34 грн.
Відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі, про що подав відповідну заяву про визнання позову.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
22.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Постачальник) та Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» (далі - Споживач) уклали договір №2262-ТКЕ(Л24)-39 постачання природного газу (далі - Договір постачання).
За умовами п. 1.1 Договору постачання Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні п.п. 1 пункту 4 Положення, природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачання Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з квітня 2024 року по серпень 2024 року в кількості 5061,41100 тис. куб. метрів.
Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.5 Договору постачання).
Згідно з п. 4.1 Договору постачання ціна на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином:
- ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1 цього Договору як Обсяг 1 (фіксований) за 1000 куб. м газу без ПДВ - 6 183,33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ - 7 420,00 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м.
Всього ціна газу для Обсягу І (фіксований) за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 7 583,89 грн.
Пунктом 5.1 Договору постачання встановлено, що Споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання- передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Відповідно до п. 5.4. Договору постачання оплата за природний газ здійснюється Споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у розділі 14 цього Договору.
Даний Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності ) та діє до 31.08.2024, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
У період з квітня 2024 року по серпень 2024 року ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» поставило АТ «Облтеплокомуненерго» природний газ на загальну суму 8 520 874,34 грн, на підтвердження чого надано акти приймання-передачі природного газу від 30.04.2024, від 31.05.2024, від 30.06.2024, від 31.07.2024, від 31.08.2024.
Відповідно до умов п. 5.1 Договору постачання остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ відповідач повинен був здійснити у такі терміни: за переданий у квітні 2024 року природний газ - до 15.06.2024, у травні 2024 року - до 15.07.2024, у червні 2024 року - до 15.08.2024, у липні 2024 року - до 15.09.2024, у серпні 2024 року - до 15.10.2024.
Відповідач визнає наявність у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 8 520 874,34 грн.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не сплатив кошти за отриманий ним природний газ у визначений Договором постачання термін, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 8 520 874,34 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення.
Відповідач просить відстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців.
Подане клопотання обґрунтоване тяжким фінансово-економічним становищем відповідача, зумовленим неможливістю застосовування економічно обґрунтованих тарифів на теплову енергію та постачання гарячої води, відсутністю компенсації з відшкодування різниці в тарифах, заборгованістю споживачів за надані послуги, а також наявністю іншої кредиторської заборгованості перед позивачем за зобов'язаннями, строк виконання яких настав.
Відповідач зазначає, що він є виконавцем послуг з постачання та транспортування теплової енергії та гарячої води для потреб споживачів м. Чернігова та області, а джерелом доходів підприємства є кошти, отримані від споживачів як плата за фактично надані послуги. Водночас тарифи на ці послуги для побутових споживачів упродовж опалювальних сезонів 2021- 2024 років не переглядалися та залишаються економічно необґрунтованими. Підставою для впровадження мораторію на підвищення тарифів став меморандум, укладений 30.09.2021 між Асоціацією міст України, Урядом, Офісом Президента та НАК «Нафтогаз України». Також відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», встановлено мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію на період дії воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Станом на 01.04.2025 визнана, але не компенсована розрахункова різниця в тарифах АТ «ОТКЕ» становить 933 963 002,00 грн.
Відповідач наголошує, що оплата природного газу, поставленого ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», значною мірою залежить від розрахунків споживачів із підприємством. Станом на 01.06.2025 дебіторська заборгованість споживачів за послуги теплопостачання та гарячого водопостачання становить 224 997 900,21 грн.
Крім того, відповідач вказує на збитковість своєї діяльності: відповідно до балансу за 4 місяці 2025 року збиток склав 27,814 млн грн.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що відстрочення виконання судового рішення дасть змогу уникнути банкрутства підприємства, яке є об'єктом критичної інфраструктури, не допустити зриву підготовки до опалювального сезону та забезпечити належне виконання рішення в майбутньому.
На підтвердження зазначених обставин відповідач, зокрема, надав: баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2024, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2024 рік, баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.03.2025, звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2024 рік; довідки про дебіторську заборгованість власних споживачів, протоколи засідання тимчасової територіальної комісії Чернігівської ОДА з питань узгодження заборгованості в різниці в тарифах, судові рішення та договори реструктуризації заборгованості відповідача.
Позивач заперечив проти заяви відповідача про відстрочення виконання рішення.
Згідно із статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Передбачені ст. 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Спираючись на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов'язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.
Надання відстрочки виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. «Корнілов та інші України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00). Отже, для з'ясування обставин, чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
При цьому суд зазначає, що відстрочення виконання рішення суду - це не спосіб уникнути відповідачем відповідальності, а, навпаки, це організація та створення умов власне для подальшого виконання рішення суду, покращення власного фінансового стану, виконання своїх зобов'язань як перед стягувачем, так і перед боржником.
При розгляді заяви відповідача про відстрочення виконання суд враховує такі обставини:
- відповідач є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує споживачів тепловою енергією та гарячою водою;
- у період з 2021 року до теперішнього часу тарифи на послуги теплопостачання для споживачів не підвищувались та відповідно держава взяла на себе зобов'язання з покриття різниці між економічно обґрунтованими тарифами та тарифами, що застосовувались до споживача, проте станом на 01.04.2025 визнана, але не компенсована розрахункова різниця в тарифах АТ «ОТКЕ» становить 933 963 002,00 грн, що підтверджується протоколами засідань тимчасової територіальної комісії Чернігівської обласної державної адміністрації з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах;
- фінансовий стан підприємства, який у разі примусового виконання рішення у повному обсязі на даний час може суттєво погіршитися та призвести до невідворотних наслідків у діяльності підприємства, яка спрямована на забезпечення життєво важливих потреб міста та області.
- наявність у відповідача інших грошових зобов'язань перед позивачем, строк виконання яких настав.
За наведених обставин, суд доходить висновку про наявність обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, але не виключають його виконання в майбутньому.
При цьому суд також враховує, що на позивача відповідно до Постанови Кабінету міністрів України № 222 від 06.03.2022, як на суб'єкта ринку природного газу, покладено спеціальні обов'язки для забезпечення ресурсом природного газу необхідним для забезпечення виконання спеціальних обов'язків та щодо формування ресурсу природного газу для побутових споживачів і виробників теплової енергії шляхом придбання газу.
Враховуючи майновий стан відповідача, специфіку його діяльності, з урахуванням принципів розумності та справедливості, а також з метою дотримання балансу інтересів сторін, суд доходить висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача та відстрочення виконання рішення суду 31.12.2025.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 102 250,51 грн.
Частиною 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
У зв'язку з визнанням відповідачем позову, позивачу підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, що становить 51 125,26 грн.
Решта 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 51 125,25 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 46, 73-80, 86, 129, 130, 165, 191, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, будинок 55-Б, м. Чернігів, 14000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (код ЄДРПОУ 42399676, вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116) 8 520 874,34 грн заборгованості за поставлений природний газ та 51 125,25 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Відстрочити виконання рішення до 31.12.2025.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (код ЄДРПОУ 42399676, вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 51 125,26 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №0000027585 від 16.04.2025.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 31.07.2025.
Суддя В. В. Шморгун