28 липня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/1539/25
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи
за позовом державного підприємства “Виробниче об'єднання “Київприлад», м. Київ
до фізичної особи-підприємця Войцишина Руслана Миколайовича, м. Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 55699,16 грн
представники сторін:
від позивача - Федоров Д.С., ордер серія АІ №1941481 від 07.07.2025
від відповідача - не з'явився
Державне підприємство “Виробниче об'єднання “Київприлад» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Войцишина Руслана Миколайовича про стягнення заборгованості за укладеним у спрощений спосіб договором поставки в сумі 55699,16 грн., з яких: 54300,00 грн - основна заборгованість, 1091,21 грн - інфляційні втрати, 307,95 грн - 3% річних.
В обгрунтування зазначено, що сторони уклали договір поставки шляхом обміну рахунком-фактурою №133 від 24.06.2024 на суму 54300,00 грн та оплатою зазначеного рахунку, що підтверджується платіжною інструкцією №77 від 25.06.2024.
Таким чином, позивачем на рахунок відповідача була здійснена попередня оплата за товар у розмірі 54300,00 грн.
Однак, відповідач не передав товар позивачу.
Як наслідок, позивач просить стягнути з відповідача попередню оплату (вартість оплаченого, але не поставленого товару) в сумі 54300,00 грн.
Окрім того, за невиконання зобов'язань позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в сумі 1091,21 грн та 3% річних в сумі 307,95 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2025 справу №926/1539/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.06.2025.
29.05.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 29.05.2025 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від 26.05.2025.
Ухвалою від 05.06.2025 відкладено підготовче засідання на 25.06.2025.
Ухвалою від 25.06.2025 відкладено підготовче засідання на 10.07.2025.
Ухвалою від 10.07.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 28.07.2025.
В судовому засіданні 28.07.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зазначає, що у зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, ухвали по справі №926/1539/25 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
До суду повернулися без вручення адресовані відповідачу поштові відправлення з ухвалами суду з зазначенням причин невручення “адресат відсутній за вказаною адресою».
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Сторони уклали договір поставки шляхом обміну рахунком-фактурою №133 від 24.06.2024 на поставку підшипника 7015 ACDGA/P4A на суму 40500,00 грн та підшипника 7014 ACDGA/P4A на суму 13800,00 грн.
На виконання договору поставки позивачем оплачено зазначений рахунок, що підтверджується платіжною інструкцією №77 від 25.06.2024 на суму 54300,00 грн.
Таким чином, позивачем на рахунок відповідача була здійснена попередня оплата за товар у розмірі 54300,00 грн.
Однак, відповідач не передав замовлений та оплачений товар позивачу.
Враховуючи, що поставка підшипників не була здійснена, на адресу відповідача 13.01.2025 направлена письмова вимога №8/190 про негайну поставку вказаних в рахунку підшипників на протязі 7 днів у відповідності вимог ст. 530 ЦК України із застереженням, що у разі невиконання взятих на себе зобов'язань позивач вимушений розірвати договір та вимагати повернення сплачених коштів.
Дана вимога не була вручена відповідача та повернулася позивачу, що підтверджується конвертом з відмітками АТ «Укрпошта», згідно довідки підприємства зв'язку та трекінгу відстеження кореспонденції лист повернуто у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
21.02.2025 року направлено претензію №57/190 про повернення коштів по причині не виконання взятих зобов'язань по поставці товару.
Дана претензія не була вручена та повернулася позивачу у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Відповідач зобов'язання по поставці товару не виконав, кошти не повернув, відповіді не надав.
З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем не виконано свої зобов'язання щодо поставки товару та не повернуто сплачені кошти, позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача попередню оплату (вартість оплаченого, але не поставленого товару) в сумі 54300,00 грн.
Окрім того, за невиконання зобов'язань позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в сумі 1091,21 грн та 3% річних в сумі 307,95 грн.
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (ч. 2 ст. 184 ГК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз'яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.
Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судом обставин, суд приходить висновку, що здійснивши оплату товару на підставі виставленого рахунку-фактури, правовідносини сторін здійснювались на підставі договірних зобов'язань, укладених у спрощений спосіб. Тобто, встановлені обставини підтверджують схвалення сторонами своїми діями укладення договору поставки товару. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.03.2018 у справі №904/5844/17
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ст. 669 Цивільного кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч. 1 ст. 655 ЦК України, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Права покупця, який попередньо оплатив товар (або з якого суд стягнув суму попередньої оплати), захищені можливістю вимагати у продавця передати йому цей товар у власність. Інше тлумачення ст. 538 ЦК нівелює зміст норм щодо належного виконання зобов'язання за договором, та щодо розірвання договору (відмови від договору) в передбаченому законом та договором порядку (Постанова ОП КГС ВС від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22).
На виконання договору поставки позивачем сплачено отриманий рахунок, що підтверджується платіжною інструкцією №77 від 25.06.2024 на суму 54300,00 грн.
Таким чином, позивачем на рахунок відповідача була здійснена попередня оплата за товар у розмірі 54300,00 грн.
З викладеного слідує, що позивач умови договору щодо попередньої оплати товару виконав у повному обсязі.
Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.
Враховуючи, що поставка підшипників не була здійснена, на адресу відповідача 13.01.2025 направлена письмова вимога №8/190 про негайну поставку вказаних в рахунку підшипників на протязі 7 днів у відповідності вимог ст. 530 ЦК України із застереженням, що у разі невиконання взятих на себе зобов'язань позивач вимушений розірвати договір та вимагати повернення сплачених коштів.
Дана вимога не була вручена відповідача та повернулася позивачу, що підтверджується конвертом з відмітками АТ «Укрпошта», згідно довідки підприємства зв'язку та трекінгу відстеження кореспонденції лист повернуто у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
21.02.2025 року направлено претензію №57/190 про повернення коштів по причині не виконання взятих зобов'язань по поставці товару.
Дана претензія не була вручена та повернулася позивачу у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Суд звертає увагу, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки у цьому випадку отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що позивачем належним чином виконано свій обов'язок щодо повідомлення про необхідність виконати умови договору поставки, шляхом направлення відповідного рекомендованого листа на адресу місцезнаходження відповідача.
Впливати на поведінку відповідача щодо отримання такої поштової кореспонденції позивач не може, а відтак ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа, інші обставини) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2025 відбулось повернення вимоги від 13.01.2025 з відміткою "за закінченням терміну зберігання», отже, в розумінні ст. 530 ЦК України строк виконання відповідачем зобов'язань закінчився 06.02.2025.
Однак, відповідач не передав замовлений та оплачений товар позивачу, кошти не повернув.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №912/2275/17.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про поставку позивачу товару у визначений строк або про повернення грошових коштів за оплачений і непоставлений товар.
Враховуючи вищевикладені обставини, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати за товар та відповідачем не поставлений товар позивачу, беручи до уваги, що станом на час розгляду справи сума попередньої оплати відповідачем не повернута, суд приходить до висновку про наявність у відповідача заборгованості в сумі 54300,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 307,95 грн та інфляційних втрат в сумі 1091,21 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що “сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Позивач умови договору щодо попередньої оплати товару виконав у повному обсязі, однак, відповідач не передав замовлений та оплачений товар позивачу.
Судом встановлено, що строк виконання відповідачем зобов'язань закінчився 06.02.2025.
Таким чином, зобов'язання відповідача є простроченими з 07.02.2025.
Позивачем здійснено нарахування 3% річних в сумі 307,95 грн та інфляційних втрат в сумі 1091,21 грн. за період з 15.01.2025 по 24.03.2025.
Проте, суд не погоджується з розрахунком позивача, оскільки зобов'язання відповідача є простроченими з 07.02.2025, отже, нарахування 3% річних та інфляційних втрат необхідно здійснювати з цієї дати, а не з 15.01.2025, як визначено позивачем.
Відтак, судом здійснено власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 07.02.2025 по 24.03.2025, згідно з яким 3% річних становлять 205,30 грн та інфляційні втрати становлять 1255,42 грн.
Як наслідок, належить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 205,30 грн, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
У частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 102,65 грн у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи, що заявлена позивачем сума інфляційних втрат не виходить за межі суми, яка має бути нарахована відповідно до чинного законодавства, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 1091,21 грн є обгрунтованою, а тому, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 55596,51 грн., з яких: 54300,00 грн - основна заборгованість (вартість оплаченого, але не поставленого товару), 205,30 грн - 3% річних, 1091,21 грн - інфляційні втрати.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 складає 3028,00 грн.
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 3028,00 грн (платіжна інструкція №392 від 31.03.2025).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Обгрунтованими суд визнав позовні вимоги на загальну суму 55596,51 грн.
Відповідно, судовий збір, що припадає на обгрунтовані позовні вимоги, складає 3022,42 грн і покладається на відповідача (55596,51 грн (сума задоволених позовних вимог) х 3028,00 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті під час звернення з позовом до суду) : 55699,16 (загальна сума позовних вимог) = 3022,42 грн).
Решта судового збору в сумі 5,58 грн залишається за позивачем (3028,00 грн (сума судового збору, яка підлягала сплаті під час звернення з позовом до суду) - 3022,42 грн (стягнутий з відповідача судовий збір) = 5,58 грн).
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Войцишина Руслана Миколайовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь державного підприємства “Виробниче об'єднання “Київприлад» (03680, м. Київ, вул. Гарматна, 2, код ЄДРПОУ 14309669) заборгованість в сумі 55596,51 грн. (з яких: 54300,00 грн - основна заборгованість (вартість оплаченого, але не поставленого товару), 205,30 грн - 3% річних, 1091,21 грн - інфляційні втрати) та судовий збір в сумі 3022,42 грн.
3. У частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 102,65 грн у задоволенні позову відмовити. Судовий збір в сумі 5,58 грн залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2025.
Суддя С.О.Миронюк