29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"24" липня 2025 р. Справа № 924/342/25
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладія С.В., при секретарі судового засідання Гусько О.В., розглянувши матеріали справи
за позовом заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України м. Київ
до Державної організації Міністерства оборони України “ 55 Управління начальника робіт» м. Хмельницький
до фізичної особи підприємця Гончар Олени Василівни м. Хмельницький
про визнання недійним договору зберігання №44 від 01.11.2022р. укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України “ 55 Управління начальника робіт» м. Хмельницький та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною
про зобов'язання фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну звільнити частину приміщення площею 600 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола,165.
Представники сторін:
від позивача: Панасюк В.М. - за довіреністю від 20.08.2024р.
від відповідача 1: не з'явився
від відповідача 2: не з'явився
від прокуратури: не з'явився
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України м. Київ звернувся з позовною заявою до Державної організації Міністерства оборони України 55 Управління начальника робіт м. Хмельницький до фізичної особи підприємця Гончар Олени Василівни м. Хмельницький про визнання недійним договору зберігання №44 від 01.11.2022р. укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України 55 Управління начальника робіт м. Хмельницький та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною про зобов'язання фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну звільнити частину приміщення площею 600 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола,165.
В обґрунтування позову зазначає, що договір зберігання слід визнати недійсним, оскільки цей правочин був вчинений сторонами з метою приховування іншого правочину, та вважає, що Договір зберігання є удаваним правочином, оскільки сторони мали на меті приховати інший правочин - договір оренди, укладення якого має відбуватися за іншою процедурою.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 16.04.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.05.2025р.
За результатами підготовчого засідання 15.05.2025р. постановлено ухвалу про оголошення в підготовчому засіданні перерви до 02.06.2025р.
За результатами підготовчого засідання 02.06.2025р. постановлено ухвалу про оголошення в підготовчому засіданні перерви до 11.06.2025р.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 11.06.2025р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2025р.
За результатами судового засідання 02.07.2025р. постановлено ухвалу про оголошення в підготовчому засіданні перерви до 24.07.2025р.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач (Державна організація Міністерства оборони України “55 Управління начальника робіт») в судове засідання 24.07.2025р. не з'явився, відзив на позов не подав, надіслав на адресу суду клопотання в якому просить розгляд справи провести без його участі.
Статтею 202 ГПК України передбачено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причини неявки.
Зважаючи на те, що судом вжито всіх передбачених ГПК України заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, а також обмеженість строків вирішення даного спору, суд доходить висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач (ФОП Гончар О.В.) в судове засідання не з'явився, правом на подання відзиву не скористався. Ухвали суду, які направлялися на юридичну адресу відповідача повернуті до суду із довідкою відділення поштового зв'язку про причину повернення: «адресат відсутній».
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання адресатом кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
З огляду на наведене, судом вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи.
Прокурор в судове засідання не з'явився, на адресу суду через електронний суд надіслав заяву в якій просить розгляд справи провести без участі прокурора, у зв'язку з неможливістю бути присутнім на судовому засіданні через зайнятість в іншому судовому засіданні та повідомив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить позов задовольнити.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
Наказом Міністерства оборони України №568 від 20.11.2008р. «Про затвердження Положення про 55 Управління начальника робіт» затверджено Положення про 55 Управління начальника робіт (Додаток до наказу).
Відповідно до п. 1.1 Положення про 55 Управління начальника робіт, 55 управління начальника робіт (далі - Установа) - це державна госпрозрахункова установа, заснована на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Орган управління майном).
Згідно п. 3.1. Положення установа є юридичною особою. Прав та обов'язків юридичної особи Установа набуває з дня її державної реєстрації. Установа не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Пунктом 3.7 Положення передбачено, що установа має право укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судах загальної юрисдикції України.
Відповідно до п. 4.1 Положення майно Установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання.
Відчужувати, віддавати під заставу, здавати в оренду майнові об'єкти, що належать до основних фондів, у тому числі цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів, Установа має право лише за попередньою згодою Органу управління майном, до сфери управління якого вона входить, на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належати, до основних фондів Установи, використовуються відповідно до затвердженого Органом управління майном фінансового плану. (п. 4.6 Положення).
Згідно п. 4.7 Положення установа має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства України устаткування, транспортні засоби, інвентар, матеріальні цінності, нерухоме майно та цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів Установи, які їй належать на праві господарського відання, іншим підприємствам, організаціям та установам, а також фізичним особам у порядку, визначеному Законом України "Про оренд) державного га комунального майна" та іншими нормативно-правовими актами.
31.10.2022р. ФОП Гончар О.В. звернулось до ТВО начальника "55 Управління начальника робіт" із заявою, в якій просить виділити складське приміщення площею 600 м кв. для зберігання майна з 01.11.2022р.
01.11.2022 між 55 Управління начальника робіт (Зберігач) та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною (Поклажодачець) укладено договір зберігання № 44, за умовами п. 1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне платне зберігання майно (площа зберігання 600 м2), яке розташовано за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165 та визначене у акті прийому - передачі, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток №1).
Пунктом 1.3 договору передбачено, що термін зберігання становить до 31.12.2022 з моменту підписання цього договору.
Відповідно до п.3.1 Договору поклажодавець оплачує зберігачу за послуги зі зберігання майна плату щомісячно до 5 числа наступного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок зберігача, всього 8470 (вісім тисяч чотириста сімдесят) гривень, в тому числі 1411,67 грн. ПДВ.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного його виконання сторонами (п.7.2 Договору).
Договір підписаний представниками сторін та скріплений печаткою 55 управління начальника робіт.
Актом приймання-передачі майна до договору №44 від 01.11.2022 ФОП Гончар О.В. передала, а 55 Управління начальника робіт прийняло на зберігання майно: піч полімеризації - 2 шт., камера напилення - 2 шт., компресор - 1 шт., ресенвер - 3 шт., плазма - 1 шт., сварочний пост - 1 шт., витяжка Циклон - 1 шт., пост абразивної обробки металу - 1 шт., станок сверлільний - 1 шт., інструментальний стіл - 3 шт., пакувальня - 1 шт., тіски - 1 шт., каркас для зберігання металу - 3 шт., твердопаливний котел - 1 шт., транспортна система - 2 шт., септік емкість - 1 шт., балон вуглекіслотний - 10 шт., шафа металева - 3 шт., контейнер для зберігання - 1 шт., мусорка - 1 шт..
Акт підписаний представниками сторін та скріплений печаткою 55 управління начальника робіт.
30.12.2022р. між сторонами укладено додаткову угоду №1, щодо внесення змін, згідно п. 1 якої п. 1.3 викладено у такій редакції: «Термін зберігання становить до 31.12.2023 з моменту підписання цього Договору».
Відповідно до п. 2 додаткової угоди, сторони домовились про те, щоб доповнити умови договору додавши п. 2.2.5 в наступній редакції: «п. 2.2.5 Поклажодавець має право безперешкодного доступу до майна, яке передає на зберігання, та у разі необхідності має право використання цього майна на площах зберігання».
Згідно п. 3. Додаткової угоди сторони домовились про те, щоб внести зміни до п. 3.1. виклавши його у наступній редакції: «п. 3.1 Поклажодавець оплачує Зберігачу за послуги зі зберігання майна плату щомісячно до 5 числа наступного місяця, в розмірі 8470 (вісім тисяч чотириста сімдесят) гривень, в тому числі 1411,67 грн. ПДВ. Оплата може бути здійснена: а) готівковими коштами або платіжною карткою, чи безготівковими коштами в центрах обслуговування споживачів, банках або через інші сервіси прямих платежів; б) з використанням мережі Інтернет (інтернет-банкінг); в) в інший спосіб, не заборонений чинним законодавством та попередньо домовлений Сторонами. Оплати пізніше вказаного терміну не приймаються та можуть бути здійснені в наступному місяці в передбачені договором дні для внесення оплати. За внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, Поклажодавець зобов'язується сплатити Зберігачеві суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та інших передбачених договором та чинним законодавством штрафних санкцій»..
Усі інші положення Договору залишаються без змін (п.4 Додаткової угоди №1).
11.03.2025р. Хмельницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони західного регіону звернулася з листом №57/02-970вих-25 до державної організації 55 управління начальника робіт в якому просить копії документів (договорів, додаткових угод, акти приймання - передачі майна на зберігання, акти приймання - передачі наданих послуг, розрахунки на оплату, тощо), а також повідомити про випадки невиконання чи неналежного виконання іншою стороною своїх договірних зобов'язань, зокрема в частині повноти та своєчасності внесення оплати за отримане майно або послуги за кожним договором окремо. У випадку наявності фактів неналежного виконання іншою стороною своїх договірних зобов'язань, просить вказати чи вживались заходи спрямовані за захист інтересів держави у таких договірних правовідносинах, а якщо такі заходи не вживались або не дали можливості захистити інтереси держави, то просить повідомити об'єктивні причини невжиття таких заходів або аргументувати неможливість самостійно захистити державні інтереси.
21.03.2025р. 55 управління начальника робіт листом №2766 на адресу спеціалізованої прокуратури надало інформацію по діючих договорах укладених останнім.
21.03.2025р. Хмельницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони західного регіону звернулася з листом №30.57/02-1097вих-25 до Міністерства оборони України в якому просить надати інформацію про стан вжиття заходів щодо визнання недійсним договорів зберігання, укладених Державною організацією Міністерства оборони України « 55 Управління начальника робіт» та між фізичними та юридичними особами вказаними у додатку до даного запиту, у тому числі цивільно-правових заходів.
31.03.2025р. Хмельницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони західного регіону звернулася з листом №30.57/02-1217вих-25 до Міністерства оборони України в якому повідомила про те, що прокуратурою підготовлено позовні заяви про скасування договорів зберігання укладених між Державною організацією Міністерства оборони України « 55 Управління начальника робіт» та юридичними особами, а також про зобов'язання юридичних осіб звільнити незаконно отримані приміщення. Вказані позови будуть скеровані до суду.
Дослідивши обставини справи та оцінивши надані докази по суті спору, суд бере до уваги таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України).
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України, суд враховує таке.
Згідно Указу Президента України від 15.12.1999 №1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, та здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Згідно ст.1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014 (далі Положення), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони (підп.105 п.4 Положення).
Міністерство оборони України є засновником Державної організації Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт", яка належить до сфери його управління, та здійснює управління майном цієї установи, яке є державною власністю та закріплене за нею на праві господарського відання.
Відповідно до підп.9 п. 5 Положення Міноборони з метою організації своєї діяльності: забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.
Враховуючи те, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, яке наділене повноваженнями здійснювати управління майном Збройних Сил України, відтак є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що інтереси Міністерства оборони України є складовою інтересів держави, а тому останнє є належним позивачем у цій справі.
Матеріалами справи стверджується факт звернення Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до Міністерства оборони України з повідомленням від 21.03.2025 про виявлені порушення законодавства України та проханням надати інформацію про вжиті заходи з метою усунення викладених порушень, а також чи будуть вживатись заходи представницького характеру, спрямовані на визнання недійсним договору зберігання №44 від 01.11.2022.
Письмової позиції Міністерства оборони України на повідомлення прокурора та доказів звернення з позовною заявою до суду щодо визнання недійсним укладеного між відповідачами договору матеріали справи не містять. Отже, позивач будучи обізнаним про порушення інтересів держави, на які вказав прокурор, належним чином не відреагував на стверджуване прокуратурою порушення, заходів захисту інтересів держави не вжив, зокрема, у судовому порядку.
31.03.2025 Хмельницькою спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону надіслано повідомлення Міністерству оборони України про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом пред'явлення позову про визнання недійсним договору зберігання від 01.11.2022 №44, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною та зобов'язання фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну звільнити частину приміщення площею 600 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Заступник керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України з вимогами про визнання недійсним договору зберігання від 01.11.2022 №44, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною та зобов'язати фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну звільнити частину приміщення площею 600 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Суд враховує, що поняття "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Прокурор зазначає, що порушенням інтересів держави є те, що сторонами під час укладення спірного договору порушено вимоги чинного законодавства у сфері передачі в оренду державного нерухомого майна. Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" спірний договір укладено без відома та погодження з Міністерством оборони України, як органу управління майном ДО МОУ "55 Управління начальника робіт".
Отже, звернення прокурора до суду у цій справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства про передачу в оренду державного нерухомого майна.
За наведених обставин, оскільки прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, враховуючи, що останні самостійно не звернулися до суду, про що повідомили прокуратуру, суд дійшов висновку про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України.
Щодо суті спору:
Щодо вимоги про визнання недійсним договору зберігання судом враховується наступне.
Предметом позову є вимоги про визнання недійсним договору зберігання від 01.11.2022 №44, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною, та зобов'язання фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну звільнити частину приміщення площею 600 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (п.3 ч.2 ст.16 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.175 Господарського кодексу України (далі ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ст.317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.
Відповідно до ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно з ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст.235 ЦК України).
Згідно ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Слід зауважити, що за змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2022 Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт", як зберігачем, та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною, як поклажодавцем, укладено договір зберігання (далі Договір), згідно п.1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне платне зберігання майно (площа зберігання 600 м кв.), яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, буд.165 (частина приміщення), що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Суд звертає увагу, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд надає правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Зі змісту оспорюваного договору зберігання вбачається, що він містить в собі ознаки договору оренди державного майна та ДО МОУ 55 УНР здійснено підміну понять під час його укладення. Зокрема, сторони даного договору іменуються «Поклажодавець» та «Зберігач», а не «Орендодавцем» та «Орендарем», предметом даного договору є «зберігання майна (площа зберігання 600 м2), яке розташовано за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, буд. 165, Поклажодавець має право безперешкодного доступу до майна, яке передає на зберігання, та у разі необхідності має право використання цього майна на площах зберігання», тобто фактична передача в оренду державного нерухомого майна.
Разом з тим, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, передану їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві в цілості. Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою на зберігання. Плата за зберігання і строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. 936, 944, 946 ЦК України).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно в користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача стягується плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 759, ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Фактично між сторонами склалися правовідносини строкового платного користування (оренди), метою якого було отримання ТОВ прибутку. За користування держмайном ТОВ сплачувало державній організації щомісячну плату, що суперечить змісту договору зберігання, передбаченому ст. 936 ЦК України.
Таким чином, спірний договір укладено з метою приховати фактично існуючі відносини оренди державного нерухомого майна між сторонами.
Згідно усталеної судової практики, відображеної, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №923/658/19, установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин, і якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Відповідно до п. "а" ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі -Закон) Фонд державного майна України є орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна).
З урахуванням викладеного та вимог ст. 4 Закону, виключно Фонд державного майна України може виступати орендодавцем державного нерухомого майна у всіх випадках, окрім випадків оренди такого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону, орендарями за цим Законом можуть бути фізичні та юридичні особи.
У ч.1 ст.5 Закону визначено етапність передачі в оренду державного та комунального майна, яка передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС (електронна торгова система); прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону визначено, що стартова орендна плата за об'єкт оренди визначається згідно з Порядком передачі в оренду держаного та комунального майна, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 р. № 483.
Відповідно до ст. 17 Закону орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата щодо державного майна визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.
Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.
Примірні договори оренди визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020р. №820 "Про затвердження примірних договорів оренди державного майна".
Із урахуванням викладеного вище, Законом не передбачено можливості укладення будь-яких інших договорів, згідно з якими орендодавець державного нерухомого майна може передавати останнє фізичним або юридичним особам, окрім як за договором оренди.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Доказів звернення Державної організації Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та отримання попередньої згоди Міністерства оборони України на укладення спірного договору та фактичну передачу державного майна в оренду на платній основі, а також дотримання належної форми договору оренди визначеного у постанові Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 №820, суб'єктного складу договору та етапності передачі в оренду державного та комунального майна, визначеної у ч.1 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", матеріали справи не містять.
З огляду на те, що господарське зобов'язання, яке виникло між відповідачами за договором зберігання, не відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та укладено учасниками господарських відносин з порушенням Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" господарської компетенції, суд вважає за належне визнати недійсним договір зберігання №44 від 01.11.2022, за яким фізичній особі підприємцю Гончар Олені Василівні передано у користування нерухоме державне майно: частину приміщення площею 600 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну звільнити частину приміщення площею 600 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165, суд зазначає і враховує таке.
Прокурор у позовній заяві як на правову підставу позовної вимоги покликається на ст.785 ЦК України, якою передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
На суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18.
Суд звертає увагу, що виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Отже, суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, та, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 06.11.2019 у справі №905/2419/18 та від 13.02.2020 у справі №921/109/19.
З огляду на викладене, керуючись принципом верховенства права і принципом jura novit curia, суд вважає за необхідне надати належну правову кваліфікацію спірних відносин, що склались між сторонами, за результатами дослідження та оцінки усіх обставин справи.
За змістом ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Оскільки договір зберігання №44 від 01.11.2022, укладений між відповідачами, є недійсним, відтак вимога прокурора про зобов'язання ФОП Гончар О.В. звільнити займану частини приміщення площею 600 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165, підлягає задоволенню.
Таким чином, фізична особа підприємець Гончар Олена Василівна зобов'язана звільнити частину приміщення площею 600 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165, фактичне право користування яким виникло на підставі визнаного судом недійсного договору.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом кожному учаснику справи була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цього учасника в суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Разом з тим відповідачем не подано до суду жодних доказів в підтвердження або спростування заявлених прокурором позовних вимог.
За змістом частин 1-3 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, порушення інтересів держави відповідачами, відтак - наявність підстав для визнання недійсним договору зберігання №44 від 01.11.2022, укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України "55 Управління начальника робіт" та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною та зобов'язання фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну звільнити частину приміщення площею 600 м кв., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола, 165.
Згідно ст.ст.123, 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст.2, 13, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов заступника керівника Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України м. Київ до Державної організації Міністерства оборони України “ 55 Управління начальника робіт» м. Хмельницький до фізичної особи підприємця Гончар Олени Василівни м. Хмельницький про визнання недійним договору зберігання №44 від 01.11.2022р. укладеного між Державною організацією Міністерства оборони України “ 55 Управління начальника робіт» м. Хмельницький та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною про зобов'язання фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну звільнити частину приміщення площею 600 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола,165 задовольнити.
Визнати недійним договір зберігання №44 від 01.11.2022р. укладений між Державною організацією Міністерства оборони України “55 Управління начальника робіт» (м. Хмельницький, вул. Чорновола,165, код 07665168) та фізичною особою підприємцем Гончар Оленою Василівною ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ).
Зобов'язати фізичну особу підприємця Гончар Олену Василівну ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звільнити частину приміщення площею 600 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола,165
Стягнути з Державної організації Міністерства оборони України “55 Управління начальника робіт» (м. Хмельницький, вул. Чорновола,165, код 07665168) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (м. Львів, вул. Клепарівська,20, код 38326057) - 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) судового збору,
Стягнути з фізичної особи підприємця Гончар Олени Василівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (м. Львів, вул. Клепарівська,20, код 38326057) - 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) судового збору,
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення підписано 31.07.2025р.
Суддя С.В. Гладій
Віддрук: 5 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (електронний суд)
3 - відповідачу 1 (29006, м. Хмельницький, вул. Чорновола,165, код 07665168) (реком. з повід.)
4 - відповідачу 2 ( 29027, м. Хмельницький, вул. Завадського,37/5, код 2375703327) (реком. з повід.)
5 - прокуратуру (електронний суд)