31 липня 2025 року Справа № 915/1357/24
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Миколаївської міської ради,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНТ-Н»,
про: стягнення 1240,00 грн, -
Миколаївська міська рада звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНТ-Н» кошти пайової участі за об'єктом будівництва «Нове будівництво посту охорони по вул.Індустріальній поблизу АГК в Заводському районі м.Миколаєва» за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, Заводський район, вул.Індустріальна поблизу АГК, в сумі 1240,0 грн (отримувач: Миколаїв.ГУК/Централ.рн./24170000, код отримувача (ЄДРПОУ): 37992030, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), р/р UA118999980314101921000014483).
Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до положень розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ відповідач як замовник будівництва повинен був сплатити пайову участь, оскільки будівництво відповідного об'єкту розпочато у 2020 році. Однак, як стверджує позивач, відповідач у встановлений строк не звернувся до Миколаївської міської ради (її виконавчих органів) із заявою щодо розрахунку пайової участі щодо згаданого об'єкта будівництва. Кошти пайової участі до бюджету Миколаївської міської територіальної громади не сплатив.
Ухвалою суду від 06.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Запропоновано відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, в 5-денний строк від дня отримання даної ухвали, подати суду заяву у відповідності до ч.4 ст.176 ГПК України. Запропоновано відповідачу, в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст.166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст.167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.
Ухвала суду від 06.11.2024 направлялась позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та вважається отриманою сторонами 07.11.2024.
Відповідачем не подавалось до суду заперечень проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
При цьому, 21.11.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНТ-Н» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.
Заперечення відповідача мотивовані, зокрема, тим, що інформація про сплату пайової участі повинна значитись в декларації або в акті про готовність об'єкта до експлуатації, натомість зазначена інформація відсутня. В той же час, повідомлення про початок будівництва, як і декларація про готовність об'єкта до експлуатації були прийняти позивачем без зауважень, без письмової відмови щодо реєстрації зазначених документів. Крім того, відповідач зазначає, що з 01.01.2021 відсутня правова підстава для сплати коштів пайової участі по об'єкту будівництва, спорудження якого розпочато до скасування обов'язку замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, та який прийнято в експлуатацію після 01.01.2021, а договір про сплату пайової участі між замовником та органами місцевого самоврядування не було укладено.
27.11.2024 до суду від Миколаївської міської ради надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує проти аргументів відповідача, викладених у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач посилається на те, що у відповідності до положень розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ замовник будівництва повинен був сплатити пайову участь, оскільки будівництво відповідного об'єкту розпочато у 2020 році.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі «Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи в межах строку, передбаченого ГПК України.
Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
У зв'язку з будівництвом об'єкту «Нове будівництво посту охорони по вул.Індустріальній поблизу АГК в Заводському районі м. Миколаєва» 26.11.2020 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради зареєстровано повідомлення МК № 051201123523 про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) за вказаним об'єктом будівництва за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, Заводський район, вул. Індустріальна поблизу АГК, кадастровий номер 4810136300:12:024:0012.
У подальшому, 01.03.2021 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради зареєстровано Декларацію МК № 101210301220 про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) за об'єктом будівництва «Нове будівництво посту охорони по вул. Індустріальній поблизу АГК в Заводському районі м. Миколаєва» за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, Заводський район, вул. Індустріальна поблизу АГК, кадастровий номер 4810136300:12:024:0012.
Як вбачається з вказаних Повідомлення та Декларації відповідний об'єкт будівництва відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 має код 1220.9 «Будівлі для конторських та адміністративних цілей» та належить до нежитлових будівель.
За даними позивача (службова записка управління капітального будівництва Миколаївської міської ради від 07.11.2023 №42340/18.03/23-2), не спростованими та не запереченими відповідачем, останній не звертався до Миколаївської міської ради (її виконавчих органів) із заявою щодо розрахунку пайової участі щодо згаданого об'єкта будівництва. Крім того, розрахунок розміру пайової участі за об'єктом «Нове будівництво посту охорони по вул. Індустріальній поблизу АГК в Заводському районі м. Миколаєва» за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, Заводський район, вул. Індустріальна поблизу АГК в управлінні капітального будівництва Миколаївської міської ради відсутній.
Крім того, з посиланням на службові записки Департаменту фінансів Миколаївської міської ради №39799/07.03-12/23-2 від 23.10.2023 та №36340/07.03-12/24-2 від 13.09.2024, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНТ-Н» кошти пайової участі до бюджету Миколаївської міської територіальної громади не сплатило.
З метою досудового врегулювання спору Миколаївська міська рада зверталася до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНТ-Н» із претензією №5101/02.02.01-22/02.06/14/23 від 01.12.2023, в якій пропонувала товариству самостійно у місячний строк з дня одержання цієї претензії погасити заборгованість зі сплати коштів пайової участі за вищевказаним об'єктом у розмірі 1240,00 грн за наведеними реквізитами.
Відповідач на вказану претензію не відреагував (докази іншого в матеріалах справи відсутні), коштів пайової участі на рахунок позивача не сплатив, що і стало для Миколаївської міської ради підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення із забудовника (відповідача) на підставі ст.1212 ЦК України коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у зв'язку зі здійсненням ним об'єкта будівництва, розпочатого у 2020 році, який введений в експлуатацію у 2021 році.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Суд зазначає, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (надалі - Закон №3038-VI), з наступними змінами та доповненнями.
За статтею 1 Закону №3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Приписами ч.1 ст.2 цього Закону №3038-VI передбачено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону №3038-VI.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону №3038-VI замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (ч.ч.5, 9 ст.40 Закону №3038-VI, в редакції, що діяла до 01.01.2020).
У наведених у ст.40 Закону випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язковим на підставі закону. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20.
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Разом із тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX (надалі - Закон №132-IX), якими статтю 40 Закону №3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону №132-IX і Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Враховуючи, що Законом №132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом із тим, законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абз.2 п.2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення,
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23.
У даній справі судом встановлено, що 26.11.2020 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради зареєстровано повідомлення МК №051201123523 про початок виконання будівельних робіт щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) за об'єктом будівництва «Нове будівництво посту охорони по вул. Індустріальній поблизу АГК в Заводському районі м. Миколаєва» за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, Заводський район, вул.Індустріальна поблизу АГК, кадастровий номер 4810136300:12:024:0012.
Будівництво по вказаному об'єкту розпочато 27.11.2020, закінчено - 11.01.2021, що вбачається зі змісту Декларації МК №101210301220 про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) за об'єктом будівництва «Нове будівництво посту охорони по вул. Індустріальній поблизу АГК в Заводському районі м. Миколаєва».
Однак протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта відповідач не звернувся до Миколаївської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також не сплатив пайову участь грошовими коштами до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію (доказів протилежного матеріали справи не містять).
При цьому, суд погоджується з доводами відповідача про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності, оскільки станом на дату оформлення повідомлення МК №051201123523 про початок виконання будівельних робіт (26.11.2020) вказана норма Закону втратила чинність.
Натомість у даних правовідносинах застосуванню підлягає положення абз.2 п.2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, яким передбачено обов'язок замовника будівництва сплатити пайову участь до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію, будівництво якого розпочато у 2020 році, що узгоджується із висновками Верховного Суду, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23, а тому суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку щодо сплати до місцевого бюджету коштів для створення і розвиток інфраструктури населеного пункту (пайової участі).
Суд також відхиляє посилання відповідача на належність спірного об'єкту будівництва до промислових будівель та, відповідно, про відсутність обов'язку щодо сплати пайової участі, з урахуванням абз.2 п.2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Так, суд зазначає, що, дійсно, пайова участь не сплачується у разі будівництва об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових.
У Державному класифікаторі будівель і споруд ДК 018-2000 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що 1251 - клас будівель промислових включає в себе - криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т.ін. за х функціональним призначенням. Цей клас не включає: - резервуари, силоси та склади (1252), - будівлі сільськогосподарського призначення (1271), - комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230): 1251.1 - Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості. 1251.2 - Будівлі підприємств чорної металургії. 1251.3 - Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості. 1251.4 - Будівлі підприємств легкої промисловості. 1251.5 - Будівлі підприємств харчової промисловості. 1251.6 - Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості. 1251.7 - Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості. 1251.8 - Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості. 1251.9 - Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.
Разом із тим, як у Повідомленні МК №051201123523 про початок виконання будівельних робіт, так і у Декларації МК №101210301220 про готовність до експлуатації об'єкта кодом об'єктів будівництва за ДК018 є 1220.9 - Будівлі для конторських та адміністративних цілей.
Згідно ж з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), підклас 1220.9. «Будівлі для конторських та адміністративних цілей інші» відноситься до класу 1220. «Будівлі офісні», а не до класу 1251. «Будівлі промислові».
Судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19, про те, що якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-ІХ обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, ураховуючи належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Так, відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Отже, замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23.
Щодо визначення розміру пайової участі суд зазначає наступне.
Як уже було наведено вище, положеннями абз.2 п.2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту: для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Як вбачається зі змісту Декларації МК № 101210301220 про готовність до експлуатації об'єкта, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією складає 31000,0 грн.
Враховуючи викладене, розмір пайової участі, який підлягає стягненню з відповідача позивачем визначено у сумі 1240,0 грн (31000,0 грн х 4 %).
Судом перевірено наведений позивачем розрахунок розміру пайової участі відповідача у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, та встановлено, що позивачем розмір пайової участі у сумі 1240,00 грн визначено правильно.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення коштів пайової участі за об'єктом будівництва «Нове будівництво посту охорони по вул.Індустріальній поблизу АГК в Заводському районі м.Миколаєва» за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, Заводський район, вул.Індустріальна поблизу АГК, в сумі 1240,0 грн є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені, а відповідачем належними доказами не заперечені та не спростовані.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
За приписами ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНТ-Н» (54042, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Авангардна, буд.8; ідент. код 35889794) на користь Миколаївської міської ради (54027, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20; ідент. код 26565573) кошти пайової участі за об'єктом будівництва «Нове будівництво посту охорони по вул.Індустріальній поблизу АГК в Заводському районі м.Миколаєва» за адресою: Миколаївська область, м.Миколаїв, Заводський район, вул.Індустріальна поблизу АГК, в сумі 1240,00 грн (отримувач: Миколаїв.ГУК/Централ.рн./24170000, код отримувача (ЄДРПОУ): 37992030, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), р/р UA118999980314101921000014483).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНТ-Н» (54042, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Авангардна, буд. 8; ідент.код 35889794) на користь Миколаївської міської ради (54027, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул Адміральська, буд 20; ідент. код 26565573) через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20; ідент. код 04056612; р/р UA448201720344230028000027733, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, ЄДРПОУ 04056612) 3028,00 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В.Мавродієва