ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2025Справа № 910/6635/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (вул.Теліги Олени, буд.6 літ.В, м.Київ, 04112; ідентифікаційний код 20033533)
до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» (вул.Володимирська, буд.69, м.Київ, 01033; ідентифікаційний номер 19350062)
про стягнення 39 153,96 грн
без виклику представників сторін,
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» про стягнення 39 153,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до позивача перейшло право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
18.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем при визначенні розміру страхового відшкодування безпідставно враховано суму податку на додану вартість та не враховано коефіцієнт фізичного зносу. Крім того, відповідач вказує на те, що позивач, не надавши позивачу фото пошкодженого транспортного засобу та не забезпечивши відповідачу можливість оглянути цей транспортний засіб, позбавив відповідача можливості визначити розмір шкоди. Також у відзиві викладено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 було витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України відомості щодо полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/224931416.
20.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій відповідач зазначив, що вартість відновлювального рахунку визначена на підставі рахунку СТО без врахування податку на додану вартість в частині запчастин та матеріалів, про що зазначено у страховому акті. При цьому виходячи із строку експлуатації автомобіля коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю. Також позивач заперечив проти доводів відповідача про його неповідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, вказавши, що положення пункту 33-1.1 статті 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком при обов'язковому страхуванні цивільно-правової відповідальності, які відбуваються до заміни кредитора. Натомість для потерпілого відповідач не є страховиком у розумінні вищенаведеної норми, а відтак у спірних правовідносинах ця норма не підлягає застосуванню.
25.06.2025 від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація про страхове покриття.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.02.2025 о 15 год. 00 хв. по вулиці Івана Гонти, 7 у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Hyundai Sonata», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 .
Постановами Шевченківського районного суду міста Києва від 19.03.2025 у справі № 761/8695/25 та від 19.03.2025 у справі № 761/8694/25 встановлено вину відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був застрахований у позивача на підставі договору № 030337/4605/0000831 від 27.12.2024.
19.02.2025 страхувальник позивача звернувся до позивача із заявою про подію з ознаками страхового випадку.
Згідно з наявним у матеріалах справи рахунком ремонтної організації (ФОП Павлюк Олександр Петрович) № VPP1100106 від 24.02.2025, вартість ремонту автомобіля «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_3 , склала 45 219,85 грн без ПДВ.
На підставі страхового акту № 26472719219 від 25.02.2025, відповідно до якого сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 45 219,85 грн, позивачем було здійснено виплату своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 45 219,85 грн, яке було перераховано на рахунок ремонтної організації, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 019269 від 27.02.2025.
У подальшому, у зв'язку з неможливістю ремонтної організації (ФОП Павлюк Олександр Петрович) доставити запчастину, власник автомобіля «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_3 , звернувся до позивача із заявою про зміну напряму виплати страхового відшкодування, відповідно до якої просив суму страхового відшкодування сплатити на його рахунок.
На підставі страхового акту № 26472719219 від 19.05.2025, відповідно до якого сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, складає 39 153,96 грн, позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 39 153,96 грн, яке перераховано на рахунок власника автомобіля «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_3 , що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 037429 від 20.05.2025.
З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 39 153,96 грн страхового відшкодування.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що позивачем при визначенні розміру страхового відшкодування безпідставно враховано суму податку на додану вартість та не враховано коефіцієнт фізичного зносу. Крім того, відповідач вказує на те, що позивач, не надавши позивачу фото пошкодженого транспортного засобу та не забезпечивши відповідачу можливість оглянути цей транспортний засіб, позбавив відповідача можливості визначити розмір шкоди.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
За визначенням, наведеним у пункті 69 частини 1 статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Згідно з частинами 4, 5 статті 89 Закону України «Про страхування» предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути: 1) життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; 2) майно на праві володіння, користування і розпорядження майном та/або можливі збитки чи витрати; 3) відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 92 Закону України «Про страхування» страховик за договором страхування зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.
Страхова виплата (страхове відшкодування) - грошові кошти, що виплачуються страховиком у разі настання страхового випадку відповідно до умов договору страхування та/або законодавства (пункт 50 частини 1 статті 1 Закону України «Про страхування»).
Судом встановлено виконання позивачем умов договору № 030337/4605/0000831 від 27.12.2024 та здійснення виплати, на підставі заяви страхувальника, страхового акту № 26472719219 від 19.05.2025, № VPP1100106 від 24.02.2025, вигодонабувачу страхового відшкодування в розмірі 39 153,96 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції № 037429 від 20.05.2025.
Статтею 108 Закону України «Про страхування» визначено, що страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Аналогічні положення закріплено в статті 993 Цивільного кодексу України.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 224931416, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача, відтак особою, відповідальною за завдану внаслідок ДТП шкоду, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у межах, передбачених вказаним законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є відповідач.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відтак, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню спеціальні норми закону, а саме пункт 22.1 статті 22 та стаття 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Наведеними нормами закону встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Частина 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Суд вважає, що проведення оцінки розміру завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395 (далі - Методика).
Відповідно до пункту 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин; строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Згідно з пунктом 7.38 Методики значення Ез (коефіцієнту фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для мототехніки.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 вбачається, що рік випуску автомобіля «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_3 , - 2018, а перша реєстрація відбулась 26.12.2020, відтак в силу вказаних вище положень чинного законодавства України значення коефіцієнту фізичного зносу дорівнює нулю.
Доказів наявності винятків, що передбачені пунктом 7.39 Методики, відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Згідно з рахунком № VPP1100106 від 24.02.2025 вартість ремонту автомобіля «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_3 , становить 45 219,85 грн.
З приводу доводів відповідача про безпідставну виплату страхового відшкодування з урахуванням податку на додану вартість, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 565/1210/19 та від 21.12.2020 у справі № 911/286/20, у випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику, виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування за умови, що суб'єкт господарювання, на СТО якого було відремонтовано автомобіль, є платником ПДВ.
Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією винної сторони або стягується судом після дослідження обставин чи є надавач послуг з ремонту автомобіля, який був пошкоджений під час ДТП з вини іншої особи, платником податку на додану вартість (див. постанову Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/171/17).
Судом встановлено, що внаслідок неможливості ремонтної організації забезпечити доставку запчастин власник автомобіля «Mazda 6», реєстраційний номер НОМЕР_3 , звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування на його рахунок. При цьому вартість відновлювального ремонту як при її виплаті виконавцеві відновлювального ремонту, так і вигодо набувачеві була визначена без урахування податку на додану вартість, оскільки ФОП Павлюк О.П. не є платником цього податку, про що зазначено у вищенаведеному рахунку.
За висновком суду, виплата позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування, розмір якого визначено на підставі рахунку ремонтної організації, є правомірною і такий рахунок разом з відповідними доказами виплати страхового відшкодування є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
За визначенням, наведеним у пункті 77 частини першої статті 1 Закону України «Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування та/або законодавством.
Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 224931416 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн, відтак позивачем правомірно розраховано суму страхового відшкодування в розмірі 39 153,96 грн, яка підлягає виплаті відповідачем.
При цьому суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо обмеження його у можливості встановити розмір збитків.
Так, згідно з підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Пунктом 33.3 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов'язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.
Згідно з пунктом 33-1.1 статті 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.
Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
З урахуванням наведеного суд відхиляє аргументи відповідача про ненадання позивачем доказів своєчасного звернення до відповідача з повідомленням про настання ДТП, оскільки, з огляду на приписи підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язок щодо повідомлення відповідача про настання ДТП виник у водія застрахованого відповідачем транспортного засобу, а не у позивача, чи його страхувальника.
Суд також відхиляє твердження відповідача про неможливість встановлення ним розміру збитків, які завдані в результаті ДТП, оскільки, як встановлено судом, відповідачем не надано доказів проведення розслідування щодо отримання відповідних відомостей, у розумінні пунктів 34.1, 34.2 статті 34 цього Закону.
За викладеного безпідставними є і посилання на положення статті 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки ця стаття визначає засади сприяння страховику у розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того відповідач не був позбавлений права на доведення іншого розміру матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП, безпосередньо під час цього судового провадження, однак наданими йому процесуальними правами не скористався.
Суд відзначає, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, або до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002, може бути реалізовано шляхом подання відповідного позову до суду. Неподання позивачем заяви про страхове відшкодування відповідачу відповідно до статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» упродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди не є підставою для відмови у виплаті відшкодування.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає страхове відшкодування в розмірі 39 153,96 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн, відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
З урахуванням вищенаведеного суд не вбачає підстав для застосування положень частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, як про те просить відповідач, оскільки не звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування не є формою зловживання правом.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 цієї статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, додаткової угоди № 4 від 07.01.2025 до договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, додатку № 1 від 08.04.2025 до договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020, рахунку № 96 від 08.04.2025 на суму 7 000,00 грн, акту надання послуг № 96 від 26.05.2025 на суму 7 000,00 грн та платіжної інструкції № 373 від 14.04.2025 на суму 7 000,00 грн.
Дослідивши умови договору про надання правової допомоги № 1/20ю від 31.12.2020 та додатку № 1 від 08.04.2025 до нього, суд встановив, що гонорар адвоката сторони визначили у фіксованому розмірі - 7 000,00 грн за кожну справу.
Згідно з актом надання послуг № 96 від 26.05.2025 адвокатом надано, а позивачем прийнято правничу допомогу по страховій справі № 037285 на суму 7 000,00 грн.
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечуючи щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, відповідач зазначає про те, що ця справа є справою незначної складності та типовою. Більше того відповідач вказує на наявності ознак зловживання правом на подання позову без попереднього досудового врегулювання спору.
Суд зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (неспівмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що ця справа не є складною, адже предметом позову є стягнення страхового відшкодування. Справа не містять виключної правової проблеми, вирішення спору не передбачало дослідження великої кількості доказів, аналізу великої кількості нормативно-правових актів чи здійснення складних розрахунків.
Однак суд зауважує, що позовні вимоги є обґрунтованими і в цьому контексті суд критично оцінює доводи відповідача про те, що спір міг бути врегульований у досудовому порядку, позаяк такі доводи відповідача спростовуються змістом заяв по суті справи, у яких він вказував на безпідставність позовних вимог.
Відповідач також посилається на пункт 4 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись, натомість доказів вжиття ним заходів щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи не надав.
Підсумовуючи вищевикладене, з огляду на ціну, предмет позову, обсяг та зміст наданих адвокатом позивача послуг, а також зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві в сумі 7 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-Поліс» (вул.Володимирська, буд.69, м.Київ, 01033; ідентифікаційний номер 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (вул.Теліги Олени, буд.6 літ.В, м.Київ, 04112; ідентифікаційний код 20033533) страхове відшкодування в розмірі 39 153 (тридцять дев'ять тисяч сто п'ятдесят три) грн 96 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31.07.2025.
Суддя Т.П.Капцова