ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2025Справа № 910/6748/25
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД"
(03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А;
ідентифікаційний код: 41564379)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
(03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5;
ідентифікаційний код: 40075815)
про стягнення 43 562,16 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-відповідач) про внесення змін до особового рахунку №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 43562,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що АТ "Українська залізниця" безпідставно нарахувала та стягнула з ТОВ "ГРЕЙНСВАРД" збір у розмірі 43562,16 грн (з ПДВ) за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі від 29.05.2025 була надіслана до електронного кабінету сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету сторін.
Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/6748/25, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙСНВАРД» (далі також Позивач або Товариство) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі також Відповідач або Залізниця) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 (далі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується Повідомленням про укладення Договору.
Згідно з п. 1.1 предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п. 1.5 Договір є публічним, за яким Залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється Залізницею як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п. 1.6 Договору).
31.10.2022 Залізницею оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 06.11.2022.
Відповідно до п. 8.1 Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи Залізниці.
Пунктом 8.8 Договору передбачено, що у випадку судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики використовується візуальне відображення електронних документів на папері. Згідно з п. 4.1 Договору, розрахунки за цим Договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця».
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розд. 15 Договору.
На виконання п. 2.3.3 Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Товариства відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531.
Згідно з п. 2.3.4 Договору Залізниця зобов'язана вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійсненні перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати Товариство відповідні розрахункові документи в електронній формі.
Відповідно до п. 4.5 Договору щодобово, упродовж періоду виконання Договору, Залізниця надає Товариству переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Позивачем на виконання Договору за звітну добу.
Пунктом 9.6 Договору визначено, що умови Договору мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами укладеними між Сторонами. У випадку наявності суперечностей між Договором та такими іншими правочинами, виконанню підлягатимуть умови встановлені Договором.
Згідно з п. 14 Договору невід'ємною частиною Договору є додатки, зокрема Додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів».
Відповідно до п. 14.1 Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Отже, Залізницею текстом Договору чітко та однозначно встановлено, що, умови Додатку 1-4 до Договору мають пріоритет над умовами Договору та інших правочинів, що існують між сторонами.
Так, приписами Додатку 1-4 «Умови накопичення вагонів» встановлено, зокрема:
На окреме замовлення Перевізник надає послуги Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів) (п. 1).
Станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення (п. 2).
На станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення (п. 5).
Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику (п. 6).
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником (п. 7).
Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23 (п. 8).
За послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує: - плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору.
При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1);
- за затримку вагонів Замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2);
- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п. 9.3).
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10).
Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (п 11).
Перевізник, у разі виникнення технічної або технологічної неможливості надання послуги, має право призупинити надання послуг в односторонньому порядку, письмово повідомивши про таке Замовника (п. 13).
При цьому, відповідно до п. 1.4 Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Таким чином, належним доказом на підтвердження замовлення та надання послуги з накопичення вагонів є накопичувальна картка
Як вказує Позивач Товариством відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 011001 зі станції Скібнево Південно-Західної залізниці на станцію Чорноморська (експ. для ОПЗ) Одеської залізниці насіння сої, що підтверджується зокрема графами 7, 19 та 29 перевізних документів №№ 33854001, 33854068 та Відомостями вагонів до них.
Відповідно до п. 1.3 Договору маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення Замовником, який відповідає установленій Перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
За час накопичення маршрутного поїзда № 011001 станцією Скібнево Південно-Західної залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 7 179,59 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 10010006 та Переліком № 20230110;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 43 562,16 грн з ПДВ, що підтверджується також Накопичувальною карткою № 10010006 та Переліком № 20230110;
- плату за користування вагонами у розмірі 193 500,00 грн з ПДВ, що підтверджується Відомостями №№ 10010004, 10010006 та Переліком № 20230110.
Проте, як зазначалось вище, у Залізниці були відсутні правові підстави для нарахування Товариству збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 011001, а тому кошти у розмірі 43 562,16 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Пунктом 7.4. Договору передбачено, що у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми особового рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав і інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначив про безпідставність нарахування та стягнення з нього відповідачем коштів збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу у розмірі 43 562,16 грн, а відтак, на переконання позивача, зазначена сума підлягає поверненню останньому шляхом внесення змін до особового рахунку.
Таким чином спір у справі виник з тих підстав, що Залізницею грошові кошти у розмірі 43 562,16 грн з ПДВ безпідставно отримані як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного поїзда, тобто поза межами укладеного між сторонами Договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно із ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з п. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до п. 2 та п. 5 Статуту залізниць України, він визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує, зокрема, Правила перевезення вантажів.
Пунктами 22 та 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Як установлено судом, на виконання умов договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 43-41564379/2020-001 відповідачем прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 011001 зі станції Скібнево Південно-Західної залізниці на станцію Чорноморська (експ. для ОПЗ) Одеської залізниці насіння сої, що підтверджується зокрема графами 7, 19 та 29 перевізних документів №№ 33854001, 33854068 та Відомостями вагонів до них.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що останнім було списано з особового рахунку позивача № 2829531 грошові кошти в загальному розмірі 43562,16 грн, що підтверджується накопичувальною карткою № 10010006 та Переліком № 20230110.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів, за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Приписами п.1 додатку № 1-4 "Умови організації накопичення вагонів" до договору встановлено, що на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (надалі - накопичення вагонів).
Пунктом 6 додатку № 1-4 до договору визначено, що початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону перевізником (п. 7 додатку № 1-4 до договору).
Згідно з п. 8 додатку № 1-4 до договору, час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4 до договору, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку 1-1 до договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку вагонів замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2. додатку № 1-4 до договору);
- за затримку власних вагонів перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. договору (п. 9.3. додатку № 1-4 до договору).
Отже, з наведеного вбачається, що правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником, що водночас є предметом окремої послуги.
З урахування зазначеного вище суд приходить до висновку, що в період накопичення вагонів маршрутного поїзда № 011001 у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, беручи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів із вантажем у відповідності до умов додатку № 1-4 та ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
Згідно з п. 1.4. договору, надання послуг за цим договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд прийшов до висновку, "що накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина ТОВ СП "Нібулон". За таких обставин колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ "Українська залізниця", а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ "Українська залізниця" з метою формування маршрутного потягу".
Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 по справі № 915/5/23 висловив правову позицію, що: "…затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
З огляду на зазначене вище вбачається, що оформлення/не оформлення окремої накладної на кожну групу вагонів з маршрутного потягу, або одного документа на весь маршрутний потяг ніяк не впливає на відправлення маршрутного потягу до моменту формування (накопичення) складу в 50 вагонів з вантажем.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) у цьому випадку відбувається в межах договірних відносин (є предметом послуги, за яку сплачується тариф), отже, не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність" та не має такого елементу, як вина відправника.
Щодо самого факту складення актів форми ГУ-23, то цей обов'язок сторін встановлено умовами пункті 8 додатку № 1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами та контейнерами).
Тобто в умовах договору, що регулює спеціальну послугу, та відповідно до наведених вимог Правил користування вагонами та контейнерами сторони узгодили, що в актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги "Накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд", оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф.
Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина відповідача.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від позивача, а саме: наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потяга, про, що також вказував відповідач у зауваженнях до накопичувальних карток.
Відповідно до умов додатку № 1-4 "Умови організації накопичення вагонів" у період "накопичення" сплачується плата, встановлена у пункті 9.1 цього додатку - за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до додатку № 1-1 до договору. При цьому додаток №1-1 - це "Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами".
Разом з тим у період затримки вагонів з вини замовника (саме затримки вагонів, а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування. При цьому обов'язковим елементом, встановленим для застосування пункту 9.2 додатку №1-4 до договору, є "затримка з вини замовника".
Отже, навіть пункт 9 додатку №1-4 не ототожнює, а розділяє поняття "накопичення рухомого складу" (пункт 9.1) та "затримку вагонів перевізника" (пункт 9.2).
Правовідносини з накопичення маршрутного поїзда з 48 вагонів з вантажем мають невід'ємну складову - перебування / накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 додатку №1-4 до договору), що водночас є предметом окремої послуги (додаток №1-4 до договору), а отже, вагони не могли бути відправлені не тому, що немає документів, а тому що не сформовано 50 вагонів (маршрут)" (п. 91-103 постанови Верховного Суду від 09.04.2024 по справі № 915/5/23).
Враховуючи встановлені в справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, суд приходить до висновку, що правовідносини сторін з накопичення вагонів для відправлення їх маршрутним поїздом мають невід'ємну складову - перебування вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона. Іншими словами, врегульована додатком 1-4 послуга накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда. Додатком № 1-4 не передбачено стягнення додаткової плати за зберігання вантажу у межах послуги накопичування вагонів, оскільки ця складова вартості включена до плати за відповідну послугу.
Отже, фактично відповідач в односторонньому порядку здійснив подвійне нарахування вартості наданої послуги з накопичення вагонів, що по суті є односторонньою зміною суттєвої умови договору перевезення - ціни.
А тому в даному випадку нарахування відповідачем в односторонньому порядку та списання грошових коштів у розмірі 43 562,16 грн відповідно до накопичувальної картки №10010006 є неправомірним.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України та абзацу 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача через наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потягу, грошові кошти в сумі 43562,16 грн безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як плата за зберігання вантажу поза межами укладеного між сторонами договору.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з п. 7.4. договору, у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати.
Отже, оскільки списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів у сумі 43 562,16 грн, як збору за зберігання вантажу, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак вимога позивача про зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 43 562,16 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів на їх спростування, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача внести до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 43 562,16 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А; ідентифікаційний код: 41564379) № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 43 562,16 грн.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, буд. 32, літ. А; ідентифікаційний код: 41564379) судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
4. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов