ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2025Справа № 910/4171/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Молодід Д.С,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Приватного підприємства "ПРОГРЕСБУД-2000"
(04114, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 45-а/4, офіс №34А; ідентифікаційний код: 30725954)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТ СОФІЯ БУД"
(01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 16В;
ідентифікаційний код: 39640130)
про стягнення 380 086, 95 грн.
Та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТ СОФІЯ БУД" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, буд. 16В; ідентифікаційний код: 39640130)
до Приватного підприємства "ПРОГРЕСБУД-2000"
(04114, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 45-а/4, офіс №34А; ідентифікаційний код: 30725954)
про стягнення 986 624,24 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
03.04.2025 Приватне підприємство "ПРОГРЕСБУД-2000" подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву із вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТ СОФІЯ БУД" заборгованості за договором підряду на виконання робіт №18-10-21 від 18.10.2021 в загальному розмірі 380 086,95 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/4171/25 від 04.04.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
21.04.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позову заперечує повністю, вказує, що позивач істотно порушив погоджений графік виконання робіт - фактичне виконання робіт суттєво відстало від планових строків, з огляду на що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
21.04.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТ СОФІЯ БУД", в якій заявник просить стягнути 986 624,24 грн. з Приватного підприємства "ПРОГРЕСБУД-2000" штрафних санкцій за договором про підряду №18-10-21 від 18.10.2021.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/4171/25 від 30.04.2025 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНТ СОФІЯ БУД" до Приватного підприємства "ПРОГРЕСБУД-2000" про стягнення 986 624,24 грн. до розгляду з первісним позовом у справі №910/4171/25. Вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом. Призначено підготовче засідання у справі на 28.05.2025 та надано сторонам строк на подання відзиву, відповіді на відзив.
13.05.2025 позивачем за первісним позовом до суду подано відзив на зустрічну позовну заяву, в котрому проти задоволення вимог зустрічного позову заперечує повністю.
19.05.2025 позивачем за зустрічним позовом подано відповідь на відзив на зустрічний позов.
Протокольною ухвалою суду від 11.06.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.06.2025.
Протокольною ухвалою суду від 25.06.2025 у розгляді справи по суті судом оголошено перерву до 23.07.2025.
23.07.2025 від представника Приватного підприємства «ПРОГРЕСБУД-2000» до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
У судове засідання 23.07.2025 з'явився представник позивача за зустрічним позовом, вимоги зустрічного позову підтримав в повному обсязі, проти задоволення первісного позову заперечив. Представник позивача за первісним позовом у судове засідання, призначене на 25.06.2025, не з'явився, клопотав про розгляд справи без його участі.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Приймаючи до уваги, що представник позивача клопотав про розгляд справи без його участі, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
У судовому засіданні 23.07.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача за зустрічним позовом, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сент Софія Буд» та Приватним підприємством «Прогресбуд-2000» укладено договір підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18 жовтня 2021 року.
Відповідно до умов договору підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18.10.2021, ПП «Прогресбуд-2000», як субпідрядник, за завданням ТОВ «Сент Софія Буд», як підрядника, зобов'язалося на свій ризик з використанням власних матеріалів та обладнання, власними або залученими за свій рахунок силами та/або засобами, а також з використанням матеріалів, засобів та обладнання замовника виконати на об'єкті: «Готельно-офісний комплекс з житловими апартаментами на бульварі Шевченка, 30 у Шевченківському районі міста Києва» роботи з поточного ремонту приміщень першого поверху в вісях Г-Д, 5-6, а Підрядник зобов'язувався забезпечити субпідряднику доступ до зони виконання робіт та об'єкту, надати документацію, необхідну для виконання субпідрядником робіт за цим договором, прийняти закінчені роботи та оплатити їх на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.2 договору підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18.10.2021, підрядник здійснює оплату ціни робіт в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок субпідрядника, що вказаний в цьому договорі, в такому порядку:
2.2.1 авансовий платіж у розмірі 35% (тридцять п'ять відсотків) від Договірної ціни № 1-1 перераховується підрядником на поточний рахунок субпідрядника впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту підписання цього договору.
2.2.2 наступний платіж у розмірі 25,0 % (двадцять п'ять відсотків) від Договірної ціни № 1-1 перераховується Підрядником на поточний рахунок Субпідрядника в термін до 10 листопада поточного року у відповідності до графіку виконання та фінансування робіт (Додаток № 2 до Договору).
2.2.3 подальшу оплату ціни робіт після прийняття відповідного обсягу фактично виконаних робіт протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати № КБ-3 згідно розділу 4 Договору за умови підписання сторонами акту виконаних робіт та після належним чином зареєстрованих субпідрядником всіх податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (включаючи податкові накладні на суму сплаченої підрядником попередньої оплати) у строк, що не перевищує 5 (п'яти) банківських днів з моменту реєстрації останньої податкової накладної згідно умов цього договору в ЄРПН у порядку і у строки, визначені чинним законодавством України.
При цьому сторони домовилися про те, що під час здійснення платежів за фактично виконані роботи враховуються суми сплачених підрядником авансових платежів (п. 2.2.1, п. 2.2.2 договору).
Положення п. 2.2.3 вказують на те, що платіж, передбачений п. 2.2.2 договору є авансовим. Сторонами під час укладення договору підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18.10.2021 було погоджено Додаток № 2 «Календарний графік виконання та фінансування робіт», строки фінансування робіт у якому відповідають строкам оплати робіт, визначеним пп. пп. 2.2.1 та 2.2.2 договору підряду.
На переконання Позивача за первісним позовом, з огляду на строк та характер платежів, можна стверджувати, що платежі, передбачені пп. пп. 2.2.1 та 2.2.2 договору підряду є нічим іншим як порядком фінансування робіт, тобто договірні зобов'язання Позивача щодо фінансового забезпечення будівництва.
Відповідно до умов договору другий авансовий платіж у розмірі 25 % від договірної ціни (що становить 275 590 грн 00 коп.) мав бути сплачений у строк до 10 листопада 2021 року, але у встановлений договором строк такий платіж здійснений не був, а був сплачений лише 24 червня 2022 року, що підтверджується банківською випискою з поточного рахунку Позивача в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» за період з 01.01.2021 по 31.12.2022.
Відтак, на переконання Позивача за первісним позовом, з 11.11.2021 та до 24.06.2022 має місце прострочення боржника у зобов'язанні щодо сплати авансового платежу.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, Позивач за первісним позовом вказує, що відповідно до умов договору, має право вимагати від Відповідача сплати штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних, що становлять 380 086 грн 95 коп.
Позивач за первісним позовом зазначає, що на виконання зобов'язання за договором підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18.10.2021 ПП «Прогресбуд-2000» були виконані, а ТОВ «Сент Софія Буд» прийняті без жодних зауважень будівельні роботи, що підтверджується актами приймання виконаних робіт:
- Акт № 1-18-21/22 приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за червень 2022 року від 29 червня 2022 року на загальну суму 785 831 грн 00 коп.;
- Акт № 2-18-21/22 приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за серпень 2022 року від 31 серпня 2022 року на загальну суму 316 542 грн 45 коп.;
- Акт № 3-18-21/22 приймання виконаних ремонтно-будівельних робіт за серпень 2022 року від 31 серпня 2022 року на загальну суму 63 371 грн 10 коп.
Також ПП «Прогресбуд-2000» було складено, а ТОВ «Сент Софія Буд» підписано Довідку за формою КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за червень 2022 року від 30 червня 2022 року, за серпень 2022 року від 31 серпня 2022 року.
На виконання умов договору підряду на виконання робіт № 18/10 від 18.10.2021 та вимог податкового законодавства ПП «Прогресбуд-2000» були подані на реєстрацію та зареєстровані наступні податкові накладні: - ПН № 8 від 20.10.2021 (зареєстрована - 12.11.2021); - ПН № 3 від 24.06.2022 (зареєстрована - 15.08.2022); - ПН № 2 від 11.08.2022 (зареєстрована - 30.08.2022); - ПН № 7 від 31.08.2022 (зареєстрована - 15.09.2022). Дата реєстрації податкових накладних підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.
З огляду на зазначене, Позивач повністю та належним чином виконав зобов'язання за договором, у той час як Відповідач прострочив зобов'язання з оплати за договором.
11 лютого 2025 року Позивачем на адресу Відповідача була направлена претензія (вих. № 05-02/25) з вимогою про сплату штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних за договорами підряду на виконання робіт, зокрема, за договором № 18-10-21 від 18 жовтня 2021 року. Зазначена претензія отримана Відповідачем 18.02.2025 року, проте відповіді на вказану Претензію Позивачем отримано не було.
Таким чином, спір у справі за первісним позовом виник з підстав того, що Відповідачем було допущено прострочення боржника у зобов'язанні за договором підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18 жовтня 2021 року, а відтак на переконання Позивача за первісним позовом, він має право вимагати сплати штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини підряду на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За приписами статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (частина 1 статті 854 Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Відповідно до п. 1.1 договору підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18.10.2021, ПП Субпідрядник за завданням Підрядника зобов'язується на свій ризик з використанням власних матеріалів та обладнання, власними або залученими за свій рахунок силами та/або засобами, а також з використанням матеріалів, засобів та обладнання замовника виконати на об'єкті: «Готельно-офісний комплекс з житловими апартаментами на бульварі Шевченка, 30 у Шевченківському районі міста Києва» роботи з поточного ремонту приміщень першого поверху в вісях Г-Д, 5- 6, а Підрядник зобов'язується забезпечити Субпідряднику доступ до зони виконання робіт та об'єкту, надати документацію, необхідну для виконання Субпідрядником робіт за цим договором, прийняти закінчені роботи та оплатити їх на умовах цього договору.
З огляду на зазначене, у зв'язку з укладенням між Позивачем та Відповідачем договору підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18 жовтня 2021 року у Позивача, як Субпідрядника, виник обов'язок виконати певні будівельні роботи, а у Відповідача, як Підрядника, прийняти їх та оплатити.
Як встановлено ч.4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Відповідно до ст. 857 Цивільного кодексу України робота виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Таким чином, при укладенні договору № 18-10-21 від 18.10.2021 сторони були вільні у визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір.
Відповідно до п. 2.2.2 договору підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18.10.2021, наступний платіж у розмірі 25,0 % (двадцять п'ять відсотків) від Договірної ціни № 1-1 перераховується Підрядником на поточний рахунок Субпідрядника в термін до 10 листопада поточного року у відповідності до графіку виконання та фінансування робіт (Додаток № 2 до Договору).
З матеріалів справи судом було встановлено, а сторонами не спростовано, що у строк до 10 листопада 2021 року такий платіж здійснений не був, а був сплачений лише 24 червня 2022 року.
За висновком суду, строк виконання зобов'язання Відповідача наставав, але у встановлений договором строк зобов'язання виконане не було, що призводило до прострочення боржника у зобов'язанні та порушення зобов'язання, а відтак Відповідачем допущено прострочення зобов'язання за договором підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18 жовтня 2021 року у період з 11.11.2021 та до 24.06.2022
Таким чином Позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення із Відповідача 311416,70 грн пені та 11 023,73 грн штрафу. на підставі п. 11.3 Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Відповідно до п. 11.3 Договору підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18 жовтня 2021 року, за прострочення оплати, передбаченої пп. 2.2.2 п. 2 цього договору Підрядник сплачує Субпідряднику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. За прострочення термінів оплати виконання робіт понад 15 (п'ятнадцять) робочих днів Підрядник сплачує субпідряднику штраф у розмірі 1% від ціни робіт, вказаної у п. 2.1 Договору, за кожен день такого прострочення.
З огляду на період прострочення боржника у зобов'язанні, судом встановлено, що Позивач має право на нарахування штрафних санкцій за договором підряду на виконання робіт № 18-10-21 від 18 жовтня 2021 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.
Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.
Водночас суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Суд зазначає, що Позивачем за первісним позовом не вірно визначено період нарахування пені з перевищенням 6-ти місячного строку. Суд, здійснивши власний перерахунок, вважає що до стягненню з Відповідача підлягає сума пені у розмірі 249 408,95 грн. за період з 11.11.2021 до 11.05.2022 та 11 023,73 грн. штрафу.
Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 52 527,34 грн. інфляційних втрат та 5119,18 грн. 3% річних.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 52 527,34 грн. інфляційних втрат та 5119,18 грн 3% річних, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги первісного позову слід задовольнити частково.
Стосовно вимог зустрічного позову, суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, 18 жовтня 2021 року між ПП «Прогресбуд-2000» (надалі - Субпідрядник) та ТОВ «Сент Софія Буд» (надалі - Підрядник) було укладено Договір підряду №18-10-21 на виконання будівельних робіт. Відповідно до умов цього Договору сторони погодили строк виконання основного обсягу робіт до 21 січня 2022 року (включно).
Договірна ціна робіт (з ПДВ) за основним договором склала 1102373,45 грн, а з урахуванням можливих змін - до 1165744,55 грн.
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, Позивач за зустрічним позовом вказує, що Субпідрядник не виконав основний обсяг робіт у погоджений сторонами у Договорі строк до 21.01.2022, припустившись прострочення виконання зобов'язання.
Як вказує Позивач за зустрічним позовом, фактично будівельні роботи за основним договором були завершені лише влітку 2022 року. Зокрема, закінчення і передання результатів робіт підтверджується актами приймання виконаних робіт: Акт №1-18-21/22 за червень 2022 року від 29.06.2022 (на суму 785831,00 грн) та Акт №2-18-21/22 за серпень 2022 року від 31.08.2022 (на суму 316542,45 грн).
Таким чином, основні роботи були повністю виконані і прийняті Підрядником лише наприкінці серпня 2022 року, хоча мали бути завершені станом на січень 2022 року.
18 липня 2022 року сторони підписали Додаткову угоду №1 до Договору підряду.
Цією додатковою угодою, керуючись п. 8.1 основного Договору, сторони погодили виконання додаткових робіт - а саме робіт з улаштування ліфтової шахти та підключення обладнання, які не були передбачені початковим договором.
Додатковою угодою №1 встановлено строк виконання цих додаткових робіт до 30 серпня 2022 року включно. Вартість додаткових робіт склала 63371,10 грн (з ПДВ), що збільшило загальну договірну ціну до 1165744,55 грн (з ПДВ).
Додаткова угода №1 не містить жодних положень про звільнення Субпідрядника від відповідальності за порушення початкового строку виконання робіт.
Пункт 6 Додаткової угоди №1 прямо передбачає, що всі інші умови Договору, не змінені цією угодою, залишаються чинними без змін.
Отже, на переконання Позивача за зустрічним позовом, умова про відповідальність Субпідрядника за прострочення (п. 11.2 Договору) продовжувала діяти в повному обсязі і після укладення додаткової угоди.
Таким чином, станом на дату укладення додаткової угоди (18.07.2022) у Субпідрядника вже виник значний період прострочення виконання основних робіт. Зокрема, прострочення становить період з 22 січня 2022 року по 18 липня 2022 року включно, що складає 179 календарних днів.
Відповідно до п. 11.2 Договору, за порушення строків виконання робіт Субпідрядник зобов'язаний сплатити Підряднику неустойку (штраф) у розмірі 0,5% від ціни робіт за кожен день прострочення.
Договірна ціна робіт становить 1102373,45 грн.
Таким чином, розмір штрафних санкцій за 179 днів прострочення складає: Розрахунок штрафу: 1102373,45 грнх0,5%х179 днів = 986 624,24 грн.
Отже, Субпідрядник (ПП «Прогресбуд-2000») повинен сплатити на користь Підрядника (ТОВ «Сент Софія Буд») штраф у розмірі 986 624,24 грн. за прострочення виконання робіт за Договором підряду №18-10-21.
Позивачем за зустрічним позовом заявлено до стягнення з Відповідача 986 624,24 грн. штрафу за прострочення виконання робіт.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 11.2 Договору підряду, прострочення виконання робіт тягне сплату Субпідрядником штрафної неустойки в розмірі 0,5% від ціни договору за кожен день прострочення.
Таким чином, відповідальність відповідача за первісним позовом (Субпідрядника) за порушення договірного строку прямо передбачена угодою сторін.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу суд дійшов висновку, що розмір штрафу є обґрунтованим та арифметично правильним.
Відповідач за зустрічним позовом заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що ТОВ «СЕНТ СОФІЯ БУД» несвоєчасно здійснило другий платіж, який мав бути сплачений до 10.11.2021, однак був сплачений лише 24.06.2022, що нібито призвело до неможливості виконання робіт у строк до 21.01.2022. Як наслідок, відповідач посилається на ст. 538 ЦК України, ст. 320 ГК України (в редакції на 2021 рік) та п. 30 Загальних умов № 668.
Такі твердження Відповідача за зустрічним позовом суд визнає юридично неспроможними з огляду на наступне.
Пунктом 3.1 договору підряду № 18-10-21 від 18.10.2021 встановлено, що роботи мають бути виконані до 21.01.2022 включно.
Таким чином, суд зазначає, що цей строк є фіксованим та не поставлений у залежність від повного фінансування чи графіка платежів.
Суд погоджується із твердженням Позивача за зустрічними позовом, що у договорі не передбачено, що другий платіж (25%) є умовою початку або продовження робіт. Навпаки підрядник узяв на себе зобов'язання виконати повний обсяг робіт у визначений строк.
Окрім того, з матеріалів справи судом встановлено, що Відповідач жодним чином не повідомляв Підрядника про зупинення робіт на підставі ч. 3 ст. 538 ЦК України.
Посилання Відповідача за зустрічним позовом на Загальні умови № 668 та ст. 320 ГК України, судом також не прийнято до уваги, оскільки вони не є пріоритетним щодо змісту укладеного договору, який є спеціальним правовим регулятором між сторонами.
Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що роботи було завершено та підписано актами лише влітку 2022 року, отже строк їх виконання було порушено більш ніж на 5 місяців.
Доводи ПП «ПРОГРЕСБУД-2000» про те, що затримка виконання робіт була спричинена несвоєчасною поставкою матеріалів Підрядником, є непідтвердженими, спростовуються змістом договору та не є підставою для звільнення від відповідальності за прострочення виконання робіт.
По-перше, згідно з п. 5.1 договору загальне забезпечення виконання Робіт матеріалами, обладнанням, апаратурою, інструментами та устаткуванням здійснюється Субпідрядником власними силами та за власний рахунок, за винятком випадків, прямо передбачених договором.
У п. 5.2 договору уточнено, що у разі необхідності отримання матеріалів від Підрядника, Субпідрядник повинен не пізніше ніж за 10 робочих днів до початку відповідного етапу робіт подати письмову заявку на матеріали, із зазначенням їх кількості, комплектності тощо.
Водночас, з матеріалів справи судом встановлено, що жодної такої заявки Відповідач не надав, ані до договору, ані до матеріалів справи, ані у додатках до відзиву. З огляду на що, будь-які твердження про те, що Підрядник не виконав обов'язок із забезпечення матеріалами, є голослівними та не ґрунтуються на жодному належному доказі.
Факт того, що деякі матеріали були передані Підрядником Субпідряднику в серпні 2022 року, сам по собі не свідчить про порушення умов договору Підрядником. Навпаки, цей факт лише підтверджує, що відповідні роботи, для виконання яких ці матеріали були потрібні, на серпень 2022 року ще не були завершені, що свідчить про триваюче з боку Субпідрядника порушення встановленого строку виконання робіт.
При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17, де зазначено, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Перевіривши наданий позивачем за зустрічним позовом розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягає стягненню 986 624,24 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Таким чином, вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню повністю.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, приймаючи дане рішення за наслідками оцінки в своїй сукупності перебігу спірних правовідносин сторін за Договором, їх поведінки, зібраних в матеріалах справ доказів та пояснень учасників справи суд виходить з наступного.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно між сторонами склалися правовідносини із надання поворотної фінансової допомоги., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, в той час як недобросовісність відповідача полягає у неповерненні суми безвідсоткової фінансової допомоги.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги первісного позову Приватного підприємства «ПРОГРЕСБУД-2000» підлягають задоволенню частково, а зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНТ СОФІЯ БУД» слід також задовольнити. у повному обсязі
Судовий збір за подання первісного позову покладається на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених вимог, а судовий збір за подання зустрічного позову покладається на відповідача за зустрічним позовом у зв'язку з задоволенням первісного та зустрічного позовів (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕНТ СОФІЯ БУД» (місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16В, ідентифікаційний код: 39640130) на користь Приватного підприємства «ПРОГРЕСБУД-2000» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 45-а/4, офіс № 34А, ідентифікаційний код: 30725954) 249 408,95 грн. пені, 11 023,73 грн. штрафу, 52 527,34 грн. інфляційних втрат, 5 119,18 грн. 3% річних та 4771,18 грн. судового збору.
3. У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовити.
4. Позовні вимоги зустрічного позову задовольнити.
5. Стягнути з Приватного підприємства «Прогресбуд-2000» (код ЄДРПОУ 30725954, адреса: 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 45-а/4, оф.34А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сент Софія Буд» (код ЄДРПОУ 39640130, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16-в) штраф в розмірі 986 624,24 грн. та 11 839,49 . судового збору.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2025
Суддя М.О. Лиськов