ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2025Справа № 910/6651/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Петькун Д.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-сервіс" (50000, просп. Поштовий, буд.49, оф. 314, м. Кривий Ріг,Криворізький р-н, Дніпропетровська обл., код ЄДРПОУ 38333682)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль лайн" (02055, просп. Григоренка Петра, буд.5А, м. Київ, код ЄДРПОУ 34185361)
про стягнення 559 385,79 грн
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "Глубур-сервіс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль лайн" (далі - відповідач) про стягнення 559 385,79 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором поставки №17/02 від 17.02.2020 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 210 000,00 грн, а також обов'язок сплатити на користь позивача 33 140,81 грн 3% річних, 153 019,57 грн пені та 163 225,41 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/6651/25. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.06.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив здійснювати розгляд справи з викликом сторін.
Також, відповідне клопотання заявлене відповідачем у заяві, поданої через систему "Електронний суд" 19.06.2025 року.
Відповідачем 19.06.2026 в підсистемі «Електронний суд» сформовано відзив на позов, в якому проти позову заперечено, посилаючись на те, що поставлена продукція була неналежної якості, позивач відмовився її замінити або усунути недоліки, у Відповідача не настав обов'язок здійснити оплату. Відповідач був змушений самостійно придбати плиту розпірну на заміну тих, що було поставлено неналежної якості. Крім того, на думку відповідача, договір є неукладеним, через неотримання головою правління згоди інших учасників на його укладання. Розмір неустойки є надмірним порівняно із розміром основної заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 по справі призначено судове засідання на 01.07.2025.
Позивачем 25.06.2025 в підсистемі «Електронний суд» сформовано відповідь на відзив.
Відповідачем 01.07.2025 в підсистемі «Електронний суд» сформовано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 01.07.2025 відкладено розгляд справи на 15.07.2025.
В судовому зсіданні 15.07.2025 оголошено перерву до 29.07.2025.
Відповідачем 17.07.2025 в підсистемі «Електронний суд» сформовано заяву про долучення доказів витрат на правничу допомогу.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
В судовому засіданні 29.07.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глубур-сервіс» (далі - ТОВ «Глубур-сервіс» або Позивач або Постачальник) та Договором про спільну діяльність від 25.04.2008 № 25/1 в особі уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль лайн» (далі - ТОВ «Стиль лайн» або Відповідач або Покупець) 17 лютого 2020 року було укладено Договір поставки №17/02 (далі - Договір), предметом якого є поставка продукції виробничо-технічного призначення (далі - Товар, Продукція) (п.1.1 Договору).
Найменування, кількість, якісні та інші характеристики товару, його ціна вказуються в Специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього Договору (п.1.2 Договору).
Датою переходу Покупцеві права власності на товар, що поставляється відповідно до Специфікації визнається дата підписання видаткової накладної приймання-передачі Покупця, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства України або дата підписання накладної на товар (п. 3.1 Договору).
Оплата проводиться Покупцем на умовах, згідно Специфікацій (п. 5.1 Договору).
У разі порушення строків розрахунків, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,1% від суми неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення. (п.7.3 Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року (п.9.7 Договору). У разі невиконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, він вважається пролонгованим на строк до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань(п.9.8 Договору).
Судом встановлено, що на виконання умов Договору Постачальником поставлено, а Покупцем прийнято 03.08.2020 за видатковою накладною №342 та товарно-транспортною накладною від 03.08.2020 №Р342 Товару на загальну суму 779 200,00 грн.
Постачальником виставлено рахунок на оплату від 03.08.2020 №448, який був частково оплачений Покупцем, а саме: 1)31.08.2020 на суму 29200,00 грн, 2)02.09.2020 на суму 35000,00 грн, 3)03.09.2020 на суму 35000,00 грн, 4)07.09.2020 на суму 50000,00 грн, 5)10.09.2020 на суму 50000,00 грн, 6)14.09.2020 на суму 35000,00 грн, 7)17.09.2020 на суму 65000,00 грн, 8)22.09.2020 на суму 50000,00 грн, 9)23.09.2020 на суму 25000,00 грн, 10)25.09.2020 на суму 25000,00 грн, 11)29.09.2020 на суму 25000,00 грн, 12)30.09.2020 на суму 25000,00 грн, 13)05.10.2020 на суму 25000,00 грн, 14)07.10.2020 на суму 30000,00 грн, 15)09.10.2020 на суму 30000,00 грн, 16)13.10.2020 на суму 35000,00 грн, 17)16.10.2020 на суму 30000,00 грн, 18) 20.10.2020 на суму 30000,00 грн, 19)Залишок основної заборгованості станом на дату подання позову становить 170000,00 грн.
На виконання умов Договору Постачальником поставлено, а Покупцем прийнято 25.11.2020 за видатковою накладною №564 та товарно-транспортною накладною від 25.11.2020 №Р564 Товару на загальну суму 556800,00 грн.
Постачальником виставлено рахунок на оплату від 25.11.2020 №720, який був частково оплачений Покупцем, а саме: 1)27.11.2020 на суму 11800,00 грн, 2)01.12.2020 на суму 20000,00 грн, 3)14.01.2021 на суму 50000,00 грн, 4)22.01.2021 на суму 30000,00 грн, 5)29.01.2021 на суму 35000,00 грн, 6)04.02.2021 на суму 25000,00 грн, 7)Залишок основної заборгованості станом на дату подання позову становить 40000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що всупереч умовам Договору відповідач покладений на нього обов'язок з повної та своєчасної оплати поставленого йому товару виконав неналежним чином, заборгувавши Товариству з обмеженою відповідальністю "Глубур-сервіс" 210 000,00 грн.
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач посилалося на те, що Договір є неукладеним, через неотримання головою правління згоди інших учасників на його укладання. Зі сторони Позивача відбулося постачання товару неналежної якості та подальше ухилення від його заміни або усунення його недоліків іншим шляхом. У Відповідача не настав обов'язок здійснити оплату за Договором внаслідок прострочення Позивача. Розмір неустойки є надмірним порівняно із розміром основної заборгованості.
Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників(ч.2 ст. 1130 ЦК України).
Відповідно до ст. 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.
Відповідно до ч.3 ст. 1135 ЦК України у відносинах із третіми особами учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень.
Відповідно до ч.2 ст. 1138 ЦК України якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.
Доказів того, що Позивач на момент укладання Договору знав про наявність обмежень голови правління на його укладення, у розумінні ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Відповідачем не подано.
Також слід зауважити, що договір про спільну діяльність наданий Відповідачем не містить положень, що укладання правочинів на певну суму, потребує згоди правління.
Повноваження правління визначені п.5.2.5 договору про спільну діяльність та не передбачають надання згоди на укладення правочинів на певну суму. Поряд з цим відповідно п.5.2.10 договору про спільну діяльність поточне керівництво спільною діяльністю і ведення справ покладається на Відповідача.
На виконання умов Договору Постачальником поставлено, а Покупцем прийнято товар за видатковими накладними від 03.08.2020 №342 та від 25.11.2020 №564 про що свідчить печатка та підпис уповноваженої особи.
Застережень щодо якості товару Відповідачем в товаросупровідних документах зроблено не було.
Листів та звернень з боку Відповідача щодо якості товару матеріали справи не містять.
До відзиву на позовну заява Відповідачем додано акти від 19.01.2021 та від 20.01.2021 з доказами направлення, а саме роздруківки електронних листів про направлення їх на адресу glubur.service@gmail.com.
Позивач в відповіді на відзив визнав їх отримання, як і направлення зворотних повідомлень на адресу відправника листа (В.о. начальника філії «Вінницький спецкар'єр») щодо подальших кроків для врегулювання питань щодо якості товару. У листах у відповідь, Позивач заявив про необхідність проведення лабораторних досліджень та надання додаткової інформації, після чого жодних листів на інформації на його адресу не надходило.
Матеріали справи не містять належних доказів надсилання Позивачу листів Відповідача від 14.04.2021 №12 та від 28.04.2021 №23 та заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.05.2021 №25, а тому, не приймаються судом до уваги. Долучений до відзиву на позовну заяву журнал вихідної поштової кореспонденції не може розцінюватися судом, як належний доказ надсилання вказаних листів.
Посилання відповідача на акти від 19.01.2021 та 20.01.2021, спростовується наступним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Відповідно до ч. 1 ст. 673 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, як існували до цього моменту.
Відповідно до ч. 1 ст. 680 ЦК України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 680 ЦК України якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлений більший строк.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.91 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР» можуть застосовуватись лише ті нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України.
Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 № П-7 (далі - Інструкція). Ця Інструкція застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю та комплектністю, а також тари під продукцією чи товарами.
Відповідно до п. 9 Інструкції акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців з дня надходження продукції на склад одержувача, який виявив приховані недоліки, якщо інші терміни не встановлені обов'язковими для сторін правилами.
Коли приховані недоліки продукції можуть бути виявлені лише в процесі її обробки, що виробляється послідовно двома або декількома підприємствами, акт про приховані недоліки повинен бути складений не пізніше чотирьох місяців з дня отримання продукції підприємством, що виявило недоліки.
Акт про приховані недоліки, виявлені у продукції з гарантійними термінами служби або зберігання, повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, але в межах встановленого гарантійного строку.
Якщо для участі у складанні акта викликається представник виробника (відправника), то до встановленого 5-денного терміну додається час, необхідний для його приїзду.
Акт про приховані недоліки товарів, гарантійний термін на які обчислюється з моменту їхнього роздрібного продажу, може бути складений також у період зберігання до продажу, незалежно від часу отримання товарів.
Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, які не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці та виявлені лише в процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, випробування, використання та зберігання продукції.
Відповідно до п. 16 Інструкції при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, тари або упаковки вимогам стандартів, технічних умов, креслень, зразків (еталонів), договору або даних, зазначених у маркуванні та супровідних документах, що засвідчують якість продукції (п. 14 цієї Інструкції), одержувач припиняє подальше приймання продукції та складає акт, у якому вказує кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийманні дефектів.
Одержувач також зобов'язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника іногороднього виробника (відправника), якщо це передбачено в Основних та Особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах або договорі.
Відповідно до п. 20 Інструкції при неявці представника виробника (відправника) за викликом одержувача (покупця) у встановлений термін і у випадках, коли виклик представника іногороднього виробника (відправника) не є обов'язковим, перевірка якості продукції проводиться представником відповідної галузевої інспекції з якості продукції, а перевірка якості товарів за якістю.
За відсутності відповідної інспекції з якості або бюро товарних експертиз у місці знаходження одержувача (покупця), при відмові їх виділити представника або неявки його на виклик одержувача (покупця) перевірка проводиться:
а) за участю компетентного представника іншого підприємства (організації), виділеного керівником або заступником керівника цього підприємства (організації), або
б) за участю компетентного представника громадськості підприємства-отримувача, призначеного керівником підприємства з-поміж осіб, затверджених рішенням фабричного, заводського або місцевого комітету профспілки цього підприємства, або
в) односторонньо підприємством-отримувачем, якщо виробник (відправник) дав згоду на одностороннє приймання продукції.
За загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару; і відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов'язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару (постанова Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 916/604/21).
Всупереч цьому, Відповідачем було доручено складання акту «Вінницький спецкар'єр» про приховані недоліки без залучення Позивача та будь-яких третіх осіб, та без завчасного повідомлення про складання такого акту.
Суд погоджується з доводами позивача, що обов'язок Відповідача по сплаті за поставлений Позивачем товар виникає не в силу пред'явленні відповідної вимоги, а в силу факту постачання Позивачем товару, який прийнятий Відповідачем за видатковими накладними від 03.08.2020 №342 та від 25.11.2020 №564 без будь-яких зауважень.
Не направлення вимоги не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, тому не звільняє Відповідача від обов'язку здійснити оплату за товари. Такі висновки були зроблені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постанові від 15.05.2019 у справі № 910/13527/17.
Докази того, що відповідач скористався правом на відмову від прийняття продукції або її повернення постачальнику, у матеріалах справи відсутні.
Слід також зазначити, що відтиск печатки відповідача на первинних документах (зокрема, видаткових накладних) свідчить про участь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Лайн" у здійсненні відповідних господарських операцій.
Отже, суд прийшов до висновку, що наведені заперечення не свідчать про наявність правових підстав для звільнення відповідача від обов'язку з оплати поставленого та прийнятого ним товару.
Під час розгляду справи жодних належних доказів на спростування факту поставки відповідачу товару за вищенаведеними накладними Товариством з обмеженою відповідальністю "Стиль Лайн" надано не було, як і не подано доказів на підтвердження факту повернення отриманого відповідачем товару постачальнику чи його оплати, зокрема, на спірну суму основного боргу в розмірі 210 000,00 грн.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 210 000,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про відсутність боргу чи дійсне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Глубур-сервіс» до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також Позивач просив стягнути з Відповідача пені у розмірі у розмірі 153 019,57 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п.5.2 Договору, у разі порушення строків розрахунків, покупець сплачує на користь постачальника пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,1 % від суми не оплаченого товару але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення.
Перевіривши надані Позивачем розрахунки пені, суд дійшов висновку, що останні є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 33 140,81 грн, а також 163 225,41 грн. інфляційних втрат, нарахованих на зазначену суму боргу протягом цього періоду згідно з наданим позивачем розрахунком.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд перевіривши розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, встановив, що вказані розрахунки є вірними, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 33 140,81 грн 3 % річних та 163 225,41 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.
Щодо зазначення відповідачем про зменшення штрафних санкцій, слід зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 922/3613/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд зазначає, що Позивач і Відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених до стягнення штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту, на підставі належних і допустимих доказів.
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів виняткових обставин для зменшення розміру пені та не обгрунтовано підставами для такого зменшення.
Щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.
Згідно з приписами ч. 1, 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.
У позовній заяві про розподіл судових витрат позивач просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача додано до матеріалів справи, договір про надання правничої допомоги № 1/29/05 від 29.05.2023, Акт приймання наданих послуг №1 від 26.05.2025, Додаткова угода №4-23/05 від 23.05.2025 до договору, рахунок №1 від 26.05.2025, платіжна інструкція №2300 від 26.05.2025, ордер серія ВХ №1097544.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Отже, враховуючи вищенаведене, оцінивши подані Позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у розмірі 7 0000, 00 грн, такі витрати співрозмірні з предметом спору та з виконаною роботою.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн залишаються за відповідачем, відповідно до статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль лайн» (ідентифікаційний код 34185361, Україна, 02055, м. Київ, пр. Григоренка Петра, буд. 5-А ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глубур-сервіс» (ідентифікаційний код 38333682, Україна, 50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Поштовий, буд. 49, оф. 314) 210 000 (двісті десять тисяч) грн 00 коп заборгованість, 163 225 (сто шістдесят три тисячі двісті двадцять п'ять) грн 41 коп інфляційних втрат, 33 140 (тридцять три тисячі сто сорок ) грн 81 коп 3% річних, 153 019 (сто п'ятдесят три тисячі дев'ятнадцять) грн 57 коп пені, та 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. витрати на професійну правничу допомогу, 6 712 (шість тисяч сімсот дванадцять) грн 64 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2025.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА