ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2025Справа № 910/6780/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Оранж-Парк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПВ Інвест"
про стягнення 1 850 438,18 грн.,
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Бичек В.А. за довіреністю від 05.07.2024 року;
Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Оранж-Парк" (далі - позивач, Кооператив) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПВ Інвест" (далі - відповідач, Товариство) грошових коштів у загальному розмірі 1 850 438,18 грн., з яких: 1 424 843,02 грн. - основний борг за укладеним між сторонами 16.01.2023 року договором підряду № ОК/ЖБК/О-П/СПВ28, 186 662,55 грн. - пеня, 199 547,50 грн. - інфляційні втрати, 39 385,11 грн. - 3 % річних.
Ухвалою від 30.05.2025 господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Кооперативу строку та способу усунення її недоліків.
03.06.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 02.06.2025 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 09.06.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/6780/25, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 09.07.2025 року.
24.06.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 24.06.2025 року на позовну заяву, в якому останнє погодилося із заявленою позивачем до стягнення сумою основної заборгованості за договором підряду в розмірі 1 424 843,02 грн., однак вказало про завищений розмір штрафних санкцій та просило суд не стягувати з нього на користь Кооперативу 186 662,55 грн. пені, 199 547,50 грн. інфляційних втрат і 39 385,11 грн. 3 % річних.
07.07.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Кооперативу від 07.07.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останній вказав про те, що доводи Товариства щодо надмірного завищення розміру штрафних санкцій є неаргументованим, а розмір штрафних санкцій обґрунтованим, законним та таким, що є пропорційним до розміру основної заборгованості та не накладає надмірне фінансове навантаження на відповідача.
У підготовчому засіданні 09.07.2025 року суд встановив відповідачу процесуальний строк на подання заперечень до 18.07.2025 року, а також без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/6780/25 на 30 днів.
Ухвалою від 09.07.2025 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/6780/25 та призначив її до судового розгляду по суті на 29.07.2025 року.
У судовому засіданні 29.07.2025 року представник відповідача визнав заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу за договором підряду в розмірі 1 424 843,02 грн., однак просив суд не стягувати з Товариства нараховані Кооперативом суми пені у розмірі 186 662,55 грн. пені, 199 547,50 грн. інфляційних втрат і 39 385,11 грн. 3 % річних.
Позивач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначене на 29.07.2025 року судове засідання не забезпечив.
У судовому засіданні 29.07.2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
16.01.2023 року між Кооперативом (підрядник) та Товариством (замовник) був укладений договір підряду № ОК/ЖБК/О-П/СПВ28 (далі - Договір), за умовами якого підрядник за завданням замовника зобов'язався на свій ризик власними та/або залученими за свій рахунок силами та/або засобами (залученими субпідрядниками) проводити будівельно-монтажні роботи (далі - роботи) на об'єкті замовника, що знаходиться за адресою: Київська область, Бучанський район, село Крюківщина, вулиця Одеська, в межах будівництва за проектом: "Будівництво багатоквартирних житлових будинків. Черга ІІ, секція 1" (далі - об'єкт), а замовник зобов'язався забезпечити підряднику доступ до об'єкта, надати документацію, необхідну для виконання підрядником робіт за цим Договором, прийняти належним чином виконану роботу та оплатити її вартість у строки та на умовах, що визначені цим Договором.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток цих суб'єктів господарювання.
У пункті 1.2 Договору сторони погодили, що перелік робіт визначається сторонами окремо у Договірних цінах, що є невід'ємними додатками до Договору.
Відповідно до пунктів 2.1-2.3 цієї угоди вартість робіт погоджується сторонами у Договірних цінах (Додатки до Договору), що укладаються на підставі обсягів та переліку робіт, заявлених замовником до підрядника.
Замовник здійснює оплату робіт в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок підрядника, що вказаний в цьому Договорі.
Договірна ціна є твердою і підлягає зміні тільки у разі збільшення чи зменшення обсягів робіт, вартості матеріалів, механізмів за умови погодження даної обставини сторонами, що оформлюється додатковою угодою до даного Договору.
Згідно з пунктом 2.4 Договору обсяг виконаних робіт підтверджується підписанням актів виконаних робіт (примірна форма КБ-2вКС) та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (примірна форма КБ-3) обома сторонами.
Пунктом 2.5 Договору встановлено, що оплата по Договору за фактично виконані роботи здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання обома сторонами форм КБ-2вКС та КБ-3. При цьому сторони домовились про те, що під час здійснення платежів за фактично виконані роботи враховуються суми сплаченої замовником попередньої оплати.
За умовами пункту 10.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками. Термін закінчення дії Договору - 31.12.2024 року, але не раніше повного виконання зобов'язань обома сторонами.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору сторони у квітні 2024 року підписали Договірну ціну від 01.04.2024 року № 1, в якій встановили вартість робіт у розмірі 464 575,85 грн., а також Договірну ціну від 01.04.2024 року № 2, за якою вартість робіт становить 758 267,17 грн.
Крім того, у липні 2024 року сторони підписали Договірну ціну від 16.07.2024 року № 3, за якою вартість робіт становить 53 620,63 грн., Договірну ціну від 01.07.2024 року № 4, за якою вартість робіт становить 113 471,09 грн., а також Договірну ціну від 01.07.2024 року № 5, за якою вартість робіт склала 34 908,28 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання положень Договору позивач згідно з підписаними між сторонами та скріпленими відбитками печаток замовника та підрядника без жодних зауважень чи заперечень актами виконаних робіт від 14.04.2024 року № 1 на суму 464 575,85 грн., від 30.04.2024 року № 2 на суму 758 267,17 грн., від 16.07.2024 року № 3 на суму 53 620,63 грн., від 30.07.2024 року № 4 на суму 113 471,09 грн. та від 30.07.2024 року № 5 на суму 34 908,28 грн., а також відповідними довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за квітень 2024 року від 14.04.2024 року № 1, від 30.04.2024 року № 2 та за липень 2024 року від 16.07.2024 року № 3, від 30.07.2024 року № 4 і від 30.07.2024 року № 5 виконав передбачені Договором роботи загальною вартістю 1 424 843,02 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку Товариства претензій та повідомлень про порушення виконавцем своїх зобов'язань за цією угодою.
Проте всупереч взятим на себе зобов'язанням Товариство оплату вартості вищенаведених виконаних Кооперативом робіт за Договором не здійснило, заборгувавши таким чином позивачу 1 424 843,02 грн.
Зважаючи на викладені обставини, Кооператив звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду.
За умовами частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до частини 1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частина 2 статті 844 Цивільного кодексу України).
За умовами частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Згідно з частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 1 424 843,02 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, не оспорюється відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Кооперативу до Товариства про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати виконаних Кооперативом робіт, позивач просив суд стягнути з Товариства 3 % річних у загальному розмірі 39 385,11 грн., нараховані на відповідні суми боргу за кожним актом виконаних робіт окремо у період з 27.05.2024 року по 21.05.2025 року, а також 199 547,50 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суми основного боргу протягом червня 2024 року - квітня 2025 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат у розмірі 199 547,50 грн. та 3 % річних у сумі 39 385,11 грн. є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, тоді як відповідачем контррозрахунку наведених компенсаційних виплат надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Товариства нарахованих компенсаційних виплат у вищевказаних розмірах, у зв'язку із чим, такі вимоги також підлягають задоволенню.
Крім того, зважаючи на неналежне виконання Товариством своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач також просив суд стягнути із замовника 186 662,55 грн. пені, нарахованої із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ на прострочені суми основного боргу за кожним актом виконаних робіт окремо у період з 27.05.2024 року по 10.03.2025 року згідно з наданим Кооперативом розрахунком.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 7.8 Договору сторони погодили, що за прострочення оплати фактично виконаних належним чином робіт замовник сплачує підряднику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла на дату прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день такого затримки.
Оскільки нарахована позивачем сума пені у розмірі 186 662,55 грн. є арифметично правильною та відповідає приписам чинного законодавства і умовам Договору, тоді як відповідачем контррозрахунку наведеної штрафної санкції надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з Товариства означеної неустойки, у зв'язку із чим, відповідна вимога Кооперативу також підлягає задоволенню.
Разом із тим, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву Товариство на підставі статей 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог Кооперативу про стягнення штрафних санкцій.
Означене клопотання відповідач мотивував відсутністю в Кооперативу значних матеріальних втрат (збитків), понесених внаслідок прострочення Товариства, а також незадовільним фінансовим станом відповідача, який провадить свою господарську діяльність за рахунок інвесторів - фізичних осіб, які інвестували у будівництво житлової будівлі. Товариство також вказувало на те, що непередбачене зростання витрат у вигляді стягнення спірних у даній справі штрафних санкцій призведе до несправедливого перекладання ризиків об'єктивних затримок чи обставин непереборної сили на відповідача, що також може потягнути за собою настання неплатоспроможності Товариства і неможливості виконання ним зобов'язань перед контрагентами та інвесторами.
За таких обставин, Товариство вказувало на наявність підстав для відмови позивачу в задоволенні вимог про стягненні з відповідача штрафних санкцій.
З огляду на викладене, суд зазначає таке.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Суд зауважує, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Суд зауважує, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом із тим, відповідач не навів переконливих аргументів, як і не надав жодних доказів на підтвердження тих доводів, на які він посилався як на підставу для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій.
Більше того, оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення штрафних санкцій, суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже відповідні обставини не є винятковим випадком в розумінні статті 233 Господарського процесуального кодексу України та не є підставою для зменшення належної до стягнення неустойки.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін та ненадання відповідачем жодних доказів, які б підтверджували його доводи, беручи до уваги, що обґрунтований розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, не є значним у порівнянні з сумою основного боргу, не перевищує розумні межі, а також те, що Товариство тривалий час не виконувало взяті на себе за Договором зобов'язання (у тому числі не здійснювало часткових погашень суми боргу), суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.
При цьому, з положень статей 230, 233 Господарського кодексу України та статей 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), тоді як стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року в справі № 910/3692/18, від 27.04.2018 року в справі № 908/1394/17 та від 22.01.2019 року в справі № 905/305/18.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати спірної суми заборгованості.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов'язки за Договором, позовні вимоги Кооперативу підлягають задоволенню.
За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (у разі задоволення позову - на відповідача).
Поряд із цим, статтею 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено спеціальні правила розподілу судового збору, зокрема у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з пунктом 12 частини 3 статті 2 та частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у постанові від 17.11.2022 року в справі № 910/14479/21 дійшов висновку, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства та інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа. Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи. Запровадження законодавцем можливості повернути з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу в передбачених частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо. При цьому, обґрунтовуючи можливість повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, відповідно до вимог частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, враховується, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що нормами чинного законодавства передбачено обов'язок суду повернути позивачу з бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у загальному розмірі 1 850 438,18 грн. було сплачено до Державного бюджету України судовий збір в загальній сумі 27 756,57 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 26.05.2025 року № 41.
Відтак, сплачений позивачем судовий збір у даній справі, у зв'язку з визнанням відповідачем до початку розгляду справи по суті позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 424 843,02 грн., підлягає поверненню Кооперативу з державного бюджету в розмірі 10 686,32 грн. (що складає 50 відсотків судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову за вимогою щодо стягнення основного боргу в розмірі 1 424 843,02 грн.).
Решта судового збору в розмірі 17 070,25 грн. підлягає розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог Кооперативу, а саме: стягненню з Товариства на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 130, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір", господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПВ Інвест" (01033, місто Київ, вулиця Гетьмана Павла Скоропадського, будинок 15б, офіс 8; код ЄДРПОУ 39231417) на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Оранж-Парк" (08136, Київська область, Бучанський район, село Крюківщина, вулиця Одеська, будинок 23; код ЄДРПОУ 44587315) 1 424 843 (один мільйон чотириста двадцять чотири тисячі вісімсот сорок три) грн. 02 коп. основного боргу, 186 662 (сто вісімдесят шість тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 55 коп. пені, 39 385 (тридцять дев'ять тисяч триста вісімдесят п'ять) грн. 11 коп. 3 % річних, 199 547 (сто дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 50 коп. інфляційних втрат, а також 17 070 (сімнадцять тисяч сімдесят) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Повернути Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Оранж-Парк" (08136, Київська область, Бучанський район, село Крюківщина, вулиця Одеська, будинок 23; код ЄДРПОУ 44587315) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 10 686 (десять тисяч шістсот вісімдесят шість) грн. 32 коп., сплачений на підставі платіжної інструкції від 26.05.2025 року № 41 на загальну суму 27 756,57 грн.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 30.07.2025 року.
Суддя В.С. Ломака