ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2025Справа № 910/6151/25
За позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЕВОЛЮЦІЯ»
про 19 647 660, 88 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
представники учасників справи:
від позивача: Бондар-Дякуновська О.Г.;
від відповідача: Іванов О.В.;
Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЕВОЛЮЦІЯ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 19 647 660,88 грн, з яких: 13 597 770,59 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі, 4 827 208,56 грн інфляційні втрати та 1 222 681,73 грн 3% річних.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.19, 144 Конституції України, ст.509, 526, 625, 1212 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що відповідач, як замовник будівництва введеного в експлуатацію, не виконав свого обов'язку щодо укладення з органом місцевого самоврядування договору пайової участі та сплати пайового внеску щодо об'єкта будівництва у визначені законодавством строки, чим порушив вимоги пп. 3 та пп. 4 абз. 2 п. 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і права та інтереси територіальної громади міста Києва. Отже, за твердженням позивача, відповідач будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, який за розрахунком позивача становить 13 597 770,59 грн, а тому зобов'язаний повернути ці кошти як безпідставно збережені.
19.05.2025 представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
22.05.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/6151/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 01.07.2025.
04.06.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо задоволення позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що звільнений від сплати пайового внеску, оскільки одночасно зі спорудженням житлових будинків було здійснено будівництво об'єктів соціальної інфраструктури, а саме дитячих дошкільних установ, а тому, на думку відповідача, він підпадає під категорію суб'єктів, які не залучаються до сплати пайової участі.
09.06.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо доводів відповідача, що викладені у відзиві на позов та зазначає, що об'єкт будівництва знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0002, а об'єкти соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади) на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0031, а тому в даному випадку підстави для звільнення відповідача від сплати пайового внеску відсутні.
10.06.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У підготовче засідання 01.07.2025 з'явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у відповідача належним чином завірену копію сертифікату. Також суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2025 відкладено підготовче засідання на 16.07.2025.
04.07.2025 від представника відповідача на виконання ухвали суду надійшли копії витребуваних документів.
У підготовче засідання 16.07.2025 з'явились представники сторін. Враховуючи, що під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливості надання доказів чи заявлення клопотань і пояснень по справі, протокольною ухвалою судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.07.2025.
29.07.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого засідання, поновлення строку на подання доказів та долучення доказів.
У судовому засіданні 29.07.2025 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову. Суд, з урахуванням думки представників сторін, протокольними ухвалами відмовив у задоволенні клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого засідання та про поновлення строку на подання доказів, з огляду на їх необґрунтованість і залишив подані 29.07.2025 відповідачем документи без розгляду.
У судовому засіданні 29.07.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будеволюція" (відповідач) є замовником будівництва об'єкта: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва" (далі - об'єкт 1), будівництво якого здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 800000000:90:290:0002, що знаходиться у користуванні TOB "Консультаційне бюро НТТ" на підставі договору оренди земельної ділянки від 26.07.2004 (зі змінами внесеними договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.10.2005) та на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0031, що знаходиться в користуванні TOB "Консультаційне бюро НТТ" на підставі договору оренди земельної ділянки від 13.09.2005.
Відповідно до договору № 17-07/12-02 про передачу функцій замовника капітального будівництва від 17.07.2012 TOB "Консультаційне бюро НТТ" передало TOB "Будеволюція" функції замовника капітального будівництва об'єкта-1 на земельній ділянці з кадастровим номером 800000000:90:290:0002 та відповідно до договору № 17-07/12-01 про передачу функцій замовника капітального будівництва від 17.07.2012 TOB "Консультаційне бюро НТТ" передало ТОВ "Будеволюція" функції замовника капітального будівництва об'єкта-1 на земельній ділянці з кадастровим номером 800000000:90:290:0031.
Будівництво об'єкта-1 здійснюється на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 13.05.2014 № ІУ 115141340409, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією.
16.05.2022 Державною архітектурно-будівельного інспекцією України за №ІУ123220222582 видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта згідно з проєктом «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва» (ІІІ черга, 32 п.к. - житловий будинок №16 (за ГП)), замовником будівництва вказано відповідача, загальна площа об'єкта: 36 349,9 м.кв.
Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 року № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок), за змістом пункту 3.1 розділу ІІІ якого пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком. Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивача).
23.04.2025 позивач звернувся до відповідача з вимогою №050/08-1481 від 22.04.2025 щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі в розвитку інфраструктури м. Києва до відповідача. До листа додано проект розрахунку обсягу пайової участі (внеску), згідно якого розмір пайового внеску складає 20 256 345,27 грн.
30.04.2025 відповідачем надано позивачу відповідь №30/04-2025-1 на вимогу відповідь, у якій зазначено, що вимога позивача щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі в розвитку інфраструктури м. Києва є незаконною та неправовірною, оскільки відповідач підпадає під категорію суб'єктів, які не залучаються до сплати пайової участі на підставі абзацу 6 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме в зв'язку з одночасним спорудженням в складі об'єкта будівництва, крім житлових будинків, об'єктів соціальної інфраструктури (дитячих дошкільних установ) на тій же земельній ділянці.
Оскільки відповідач не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі та не сплатив пайовий внесок чим порушив права та інтереси територіальної громади міста Києва, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача безпідставно збережені останнім грошові кошти пайової участі в розмірі 13 597 770,59 грн, а також 4 827 208,56 грн інфляційних втрат та 1 222 681,73 грн 3% річних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною сплатою пайового внеску.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Водночас, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Велика Палата Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, аналізуючи правову природу цих правовідносин, зробила висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону №3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:
- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти зазначений договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною дев'ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 01.01.2020.
Отже, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.
В свою чергу, з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Київрада рішенням від 15.11.2016 № 411/1415 затвердила Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.
Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов'язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.
Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).
Пайова участь сплачується замовником виключно грошовими коштами в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва / реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об'єкта в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов'язку її сплати (пункт 4.3).
Вказаний Порядок, зокрема, дає визначення основних понять (термінів), що вживаються в ньому, таких як "замовник", "нове будівництво" тощо, визначає орган, який здійснює залучення коштів пайової участь від імені Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, окреслює обсяг прав і обов'язків такого органу під час розгляду звернень замовників будівництва, встановлює механізм взаємодії між ними.
Крім того, Порядок, визначає методику проведення розрахунку розміру пайової участі для об'єктів різних типів.
Як убачається з матеріалів справи, 13.05.2014 Державною архітектурно-будівельною інспекцією видано відповідачу дозвіл № ІУ 115141340409, на виконання будівельних робіт за проєктом «будівництва об'єкта: "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва".
16.05.2022 Державною архітектурно-будівельного інспекцією України за № ІУ123220222582 відповідачу видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єкта згідно з проєктом «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва» (ІІІ черга, 32 п.к. - житловий будинок №16 (за ГП)), загальна площа об'єкта: 36 349,9 м.кв. Дата початку будівництва - 01.09.2016, дата завершення будівництва 01.11.2021.
Отже, в цій справі будівництво об'єкту розпочате в 2016 році, абзацом першим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Пункту 6.3 розділу VI Порядку визначено, що розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції житлових будинків (багатоквартирних житлових будинків з вбудованими, вбудовано-прибудованими та прибудованими приміщеннями) та реконструкції квартир визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України (далі - Міністерство громад) і діє на дату розрахунку. Розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості будівництва будинків садибного типу з госпбудівлями, яка визначається Міністерством громад в установленому порядку і діє на дату розрахунку.
З позовної заяви позивачем вбачається, що спірна сума пайового внеску розрахована останнім відповідно до пункту 6.4.2 розділу VI Порядку, за яким розрахунок розміру пайової участі для житлових будинків (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями) та квартир визначається за формулою: РПУ = Sоб'єкта х Nжитл х 2%, де РПУ - розмір пайової участі об'єкта (грн); Sоб'єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в пункті 4.2 цього Порядку) об'єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (м2); Nжитл - норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 м2 житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/м2).
Як убачається із розрахунку пайової участі, вхідні дані, які необхідні для визначення розміру пайової участі згідно формули, наведеної в пункті 6.4.2. Порядку, були використані саме на підставі відомостей, які були дійсними та чинними на момент введення об'єкта в експлуатацію - 16.05.2022.
Зокрема, при розрахунку спірної суми пайового внеску за вказаною вище формулою (застосування якої в зазначеній редакції не заперечувалося відповідачем) Департамент використовував: норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 м2 житлових будинків для міста Києва в розмірі 18 704,00 грн (затверджений наказом Міністерства громад від 17.02.2022 №53 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" показник для міста Києва станом на 01.01.2022); загальну площу об'єкта будівництва, яка зазначена в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:3352-5688-5081-0353 - 36 349,9 кв.м.
Виходячи з наведеного розмір пайової участі за здійснену відповідачем забудову становить 13 597 770,59 грн (36 349,9 м2 площа забудови х 18 704,00 грн показник опосередкованої вартості х 2 % розмір пайової участі для житлових будинків).
Відповідач належними та допустимими доказами не спростував того, що проведений позивачем розрахунок є невірним.
Одночасно, відповідач заперечуючи щодо позову зазначає, що він звільнений від сплати пайового внеску, оскільки одночасно зі спорудженням житлових будинків ним було здійснено будівництво об'єктів соціальної інфраструктури, а саме дитячих дошкільних установ, а тому, на думку відповідача, він підпадає під категорію суб'єктів, які не залучаються до сплати пайової участі. Суд відхиляє дані твердження відповідача, з огляду на таке.
Так, як убачається з матеріалів справи спірний об'єкт будівництва за проєктом «Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об'єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва» (ІІІ черга, 32 п.к. - житловий будинок № 16 (за ГП) (далі - Об'єкт будівництва), знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0002.
Відповідно до інформації з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва - сертифікату від 13.10.2016 № ІУ165162871591, навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56 знаходиться на земельній ділянці, вказаній в документі, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а саме: договорі оренди від 30.09.2005 № 63-6-00292.
Згідно з вказаним договором оренди, об'єкт оренди знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0031.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0031 споруджено об'єкти соціальної сфери, а саме дитячі дошкільні установи (позн. 56, 57 за ГП).
Частина четверта статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 у справі № 910/19020/17 зазначив наступне:
« 6.17 08.08.2016 складено Акт готовності об'єкта до експлуатації "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з торгівельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною в Дарницькому районі м. Києва" Навчальний дошкільний заклад на 120 місць №56. 1 черга будівництва. Пусковий комплекс Х, п. 13 вказано, що документ що посвідчує право користування земельною ділянкою Договір оренди земельної ділянки від 30.09.2005 №63-6-00292, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:290:0031 (т.ІІІ, а.с. 149-147).».
Верховний Суд у постанові від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили, що навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56 споруджено на тій же земельний ділянці, що й житловий будинок поз. № 26 за ГП щодо якого укладено спірний договір пайової участі (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:290:0031).
Будівництво дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. № 57) здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером земельної ділянки 8000000000:90:290:0031, тобто, на тій же земельний ділянці, що й житловий будинок поз. № 26 за ГП щодо якого укладено спірний Договір пайової участі, що підтверджується схемою генерального плану мікрорайону 5-8 М 1:1000.
Отже, Верховним Судом у господарських справах №910/19020/17 та №910/9641/19, встановлено, що навчальний дошкільний заклад на 120 місць № 56 та дошкільний навчальний заклад на 260 місць № 57 знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0031, в тому дані обставини не потребують доказуванню в даній справі №910/6151/25.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415, до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва об'єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади).
Також підпункт 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ визначає, що пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
Враховуючи, що об'єкт будівництва (будинок №16) знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0002, а об'єкти соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади) на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:290:0031, то в такому випадку пункт 4.1. Порядку та підпункт другий пункту другого розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132до спірних правовідносин не застосовується.
Стосовно посилань відповідача на справи №910/19020/17, №910/9641/19, №910/10794/19, суд зазначає, що позови ТОВ «БУДЕВОЛЮЦІЯ» у вказаних справах було задоволено в зв'язку зі спорудженням в складі об'єкта будівництва на одній і тій самій земельній ділянці (8000000000:90:290:0031) і об'єкти будівництва і об'єктів соціальної інфраструктури, а саме: дитячої дошкільної установи на 120 місць (поз. № 56 за ГП) та дитячого дошкільного навчального закладу на 260 місць (поз. № 57 за ГП). Разом з тим, у даній справі об'єкт соціальної інфраструктури споруджено на земельній ділянці відмінній від земельної ділянки, на якій розташовано об'єкт будівництва, а тому посилання відповідача на тотожність справ є необґрунтовані.
Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних доказів будівництва об'єктів, за які згідно п.п.2 п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", пайова участь не сплачується, саме на земельній ділянці 8000000000:90:290:0002 та в складі будинку №16.
Також відповідачем не надано суду доказів сплати пайової участі за здійснене будівництво.
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом приписів глави 83 ЦК України для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
У зв'язку з неукладенням/відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Враховуючи те, що відповідач не сплатив відповідний пайовий внесок, у зв'язку з чим в останнього перед місцевим бюджетом утворилася заборгованість, яка складає 13 597 770,59 грн, що підтверджено належними доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 827 208,56 грн інфляційних втрат та 1 222 681,73 грн 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням останнім строку оплати спірної суми пайового внеску за період з 17.05.2022 по 15.05.2025.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 в справі № 910/10156/17.
Передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який має місце з моменту безпідставного утримання відповідачем грошових коштів позивача.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.02.2024 в справі № 910/3831/22.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат у сумі 4 827 208,56 грн та 3% річних у сумі 1 222 681,73 грн за загальний період з 17.05.2022 по 15.05.2025 є арифметично вірними, відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує розрахованої судом суми, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаних компенсаційних виплат також підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 13 597 770,59 грн безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, 4 827 208,56 грн інфляційних втрат та 1 222 681,73 грн 3% річних.
Судовий збір покладається на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЕВОЛЮЦІЯ» (01001, місто Київ, вулиця Ольгинська, будинок 3, ідентифікаційний код 34284328) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 04633423) 13 597 770 (тринадцять мільйонів п'ятсот дев'яносто сім тисяч сімсот сімдесят) грн 59 коп. безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, 4 827 208 (чотири мільйони вісімсот двадцять сім тисяч двісті вісім) грн 56 коп. інфляційних втрат, 1 222 681 (один мільйон двісті двадцять дві тисячі шістсот вісімдесят одну) грн 73 коп. 3% річних та 235 771 (двісті тридцять п'ять тисяч сімсот сімдесят сім) грн 93 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 30.07.2025.
Суддя Я.А.Карабань