ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2025Справа № 910/5361/25
Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Берестейський, 14, ідентифікаційний код 38727770) в особі Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Ренійського морського порту) (68803,Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Рені, вул. Дунайська, 188; ідентифікаційний код 38728465)
до Державного агентства резерву України (01024, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, 28/9, ідентифікаційний код 37472392)
про стягнення 30 609,37 грн,
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Ренійського морського порту) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 5/11 від 19.11.2009 за 2023 та 2024 у розмірі 30 609,37 грн, з яких: 27 122,57 грн основного боргу, 2 791,87 грн інфляційних втрат та 694,93 грн трьох відсотків річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
19.11.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву, правонаступником якого згідно з додатковою угодою № 3 від 13.06.2013 є Державне агентство резерву України (комітет) та Державним підприємством «Ренійський морський торговельний порт», правонаступником якого згідно з додатковою угодою № 3 від 13.06.2013 є Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація) в особі Ренійської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (зберігач) було укладено договір № 5/11 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.
Згідно з п. 1.1. договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах.
Відповідно до п. 2.8 договору зберігач зобов'язаний щороку разом з річним звітом форми № 12 мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з додатком № 2 до Порядку.
Згідно з п. 3.1 договору Держрезерв зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Згідно з п. 4.1 договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам, організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4.2 договору відшкодування витрат (з урахуванням ПДВ) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого Комітетом Кошторису витрат, затвердженого Комітетом акту-виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та наданих до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором Комітет і Зберігай несуть відповідальність згідно із законодавством, зокрема із законом (п. 6.1 договору).
Пунктом 7.3 договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладання, а саме з 01.01.2009, і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3. договору).
Листом від 23.03.2023 № 773/0/4-23 відповідач повернув на адресу позивача погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2023 рік на суму 9 653,98 грн з ПДВ.
Листом № 24 від 09.01.2024 позивач звернувся до відповідача та просив погодити і відшкодувати витрати по зберіганню матеріальних цінностей Держрезерву за 2023 рік у сумі 14 767,49 грн. з ПДВ, долучивши до листа пакет документів, що підтверджують фактичні витрати на відшкодування коштів по зберіганню матеріальних цінностей Держрезерву, а саме: додаткову угоду до договору; акт на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей Держрезерву за 2023 рік, звіт про витрати, розрахунки та пояснення до звіту про витрати за зберігання матеріальних цінностей Держрезерву за 2023 рік; розрахунок витрат з земельного податку за земельні ділянки ДТІ «РМТП», які знаходяться в користуванні Ренійської філії ДП «АМПЦ»; витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки; довідки від 08.01.2024 №№ 16,17,19; звірювальна відомість до перевірки фактичної наявності матеріальних цінностей Держрезерву; акт ГІТК № 115 від 08.12.2023, щодо перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей Держрезерву; копію погодженого кошторису витрат на 2023 рік.
Однак, як зазначає позивач, проект додаткової угоди до договору щодо погодження розміру коштів на відшкодування витрат зберігача по зберіганню матеріальних цінностей Держрезерву за 2023 рік в сумі 14 767,49 грн з ПДВ відповідачем не був підписаний, другий примірник Додаткової угоди та акт на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей Держрезерву за 2023 рік на адресу Ренійської філії ДП «АМПУ» не надходили. Жодних заперечень щодо змісту додаткової угоди Держрезервом не висловлено.
Листом - нагадування від 21.08.2024 № 1338/21-01-04/Вих Ренійська філія ДП «АМПУ» просила Держрезерв затвердити Акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей Держрезерву за 2023 рік у сумі 14 767,49 грн з ПДВ.
Проте, як зазначає позивач, на теперішній час витрати по зберіганню матеріальних цінностей за 2023 рік у сумі 14 767,49 грн з ПДВ Держрезервом не відшкодовано.
Листом від 09.01.2024 року за вих. № 25 Ренійська філія ДП «АМПУ» направила на адресу Держрезерву на погодження запланований кошторис витрат на 2024 рік (з додатками) за зберігання матеріальних цінностей Держрезерву України у складському приміщенні будівлі філії, підписану зі сторони Ренійської філії ДП «АМПУ».
Листом від 12.03.2024 року № 706/0/4-24 Державний агентством резерву на адресу позивача був повернутий непогоджений кошторис витрат на 2024 рік.
Після розгляду вищезазначеного листа Державного агентства резерву України, Ренійською філією ДП «АМПУ» листом від 26.04.2024 №52мр був повторно надісланий на погодження уточнений запланований Кошторис витрат на 2024 рік (з додатками), підписаний позивачем.
Листом від 10.06.2024 № 1564/0/4-24 Держрезерв повідомив Ренійську філію ДП «АМПУ» що Кошторис витрат на 2024 рік опрацьований без зауважень, однак його погодження можливо за умови надання додаткової угоди до договору відповідного зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 19.11.2009 № 5/11.
03.07.2024 року № 1120/21-01-04/Вих позивачем направлено лист з проханням погодження Кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей відповідача у складському приміщенні Ренійської філії ДП «АМПУ» на 2024 рік.
У відповідь на лист відповідачу від 10.06.2024 № 1564/0/4-24 позивач листом від 07.08.2024 № 1288/21-01-04/Вих повідомив, що додаткова угода до Договору надається Держрезерву разом з актом на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей на погодження і відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей Держрезерву за звітний рік та пакетом документів, що підтверджують фактичні витрати на відшкодування коштів за зберігання матеріальних цінностей (в який входить звіт про витрати, розрахунки та пояснення до звіту про витрати форми № 12 мр-, та надається до 20 січня наступного за звітним роком, з визначенням суми кошторису) та просить погодити уточнений Кошторис витрат на 2024 рік. Позивач просив погодити уточнений кошторис витрат на 2024 рік на суму 13 106,05 грн.
Відповідач, розглянувши лист позивача № 1120/21-01-04/Вих від 03.07.2024 року, листом від 12.08.2024 № 2112/0/4-24 повернув без погодження Кошторис витрат на 2024 рік мотивуючи тим, що погодження кошторису на 2024 рік можливо тільки за умови надання додаткової угоди до Договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 19.11.2009 № 5/11 з визначенням суми кошторису на поточний рік, згідно до вимог наказу від 19.07.2019 № 213 Державної казначейської служби України.
У відповідь на вищезазначений лист позивач листом від 19.09.2024 № 1456/21-01-04/Вих зауважила, що вимоги наказу від 19.07.2019 № 213 Державної казначейської служби України «Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо переліку підтверджуючих документів для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів» не передбачені Договором, та не підлягають виконанню Ренійською філією ДП «АМПУ», а також просив погодити уточнений Кошторис витрат на 2024 рік.
02.10.2024 року позивач листом № 1495/21-01-04/Вих повторно надіслав на погодження Кошторис витрат на 2024 рік та просив погодити уточнений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей відповідача у складському приміщенні філії на 2024 рік, який опрацьований Державним агентством резерву України без зауважень та надіслати погоджений кошторис на 2024 рік на адресу Ренійської філії ДП «АМПУ».
До теперішнього часу позивач не отримав відповідь від Державного агентства резерву України.
Листом № 7 від 09.01.2025 позивач звернувся до відповідача та просив погодити та відшкодувати витрати по зберіганню матеріальних цінностей відповідача за 2024 рік у сумі 12 355,08 грн. з ПДВ, долучивши до листа пакет документів, що підтверджується фактичні витрати на відшкодування коштів по зберіганню матеріальних цінностей відповідача, а саме: додаткову угоду до Договору; акт на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей Держрезерву за 2024 рік; звіт про витрати, розрахунки та пояснення до звіту про витрати за зберігання матеріальних цінностей Держрезерву за 2024 рік; розрахунок витрат з земельного податку за земельні ділянки ДП «РМТП», які знаходяться в користуванні РенІйської філії ДП «АМПУ»; витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки; довідок на отримання з/п працівників; звірювальна відомість до перевірки фактичної наявності матеріальних цінностей Держрезерву; акт ПТК №129 від 16.12.2024, щодо перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей відповідача.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що відповідач витрати на зберігання матеріальних цінностей Держрезерву Ренійській філії ДП «АМПУ» за 2023 рік в сумі 14 767,49 грн з ПДВ та за 2024 рік в сумі 12 355,08 грн з ПДВ не відшкодував, чим порушив умови договору та передбачені ним зобов'язання відповідача. Невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, на переконання позивача, порушено права та законні інтереси останнього шляхом понесення збитків на загальну суму 27 122,57 грн з ПДВ (14 767,49 + 12 355,08). Також позивач просить суд стягнути з відповідача 2 791,87 грн інфляційних втрат та 694,93 грн трьох відсотків річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Як визначено ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.
Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.
Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.
Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.
Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.
Згідно з ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Статтею 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Окрім того, положення ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" регламентують обов'язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.
Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв'язку з вищезазначеною діяльністю витрат.
Окрім цього, п. 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.
Відповідні правовідносини підпадають під ознаки договору зберігання, правовий режим якого визначено главою 66 Цивільного кодексу. Такий договір згідно з ч.1 ст.937 ЦК України укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (ч. 1 статті 937 Цивільного кодексу України).
Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.
Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Частиною 1 статті 946 та частиною 1 статті 947 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як зазначено судом вище, листом від 09.01.2024 року за вих. № 25 Ренійська філія ДП «АМПУ» направила на адресу Держрезерву на погодження запланований кошторис витрат на 2024 рік (з додатками) за зберігання матеріальних цінностей Держрезерву України у складському приміщенні будівлі філії, підписану зі сторони Ренійської філії ДП «АМПУ».
Листом від 12.03.2024 року № 706/0/4-24 Державний агентством резерву на адресу позивача був повернутий непогоджений кошторис витрат на 2024 рік.
Після розгляду вищезазначеного листа Державного агентства резерву України, Ренійською філією ДП «АМПУ» листом від 26.04.2024 №52мр був повторно надісланий на погодження уточнений запланований Кошторис витрат на 2024 рік (з додатками), підписаний позивачем.
Листом від 10.06.2024 № 1564/0/4-24 Держрезерв повідомив Ренійську філію ДП «АМПУ» що Кошторис витрат на 2024 рік опрацьований без зауважень, однак його погодження можливо за умови надання додаткової угоди до договору відповідного зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 19.11.2009 № 5/11.
03.07.2024 року № 1120/21-01-04/Вих позивачем направлено лист з проханням погодження Кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей відповідача у складському приміщенні Ренійської філії ДП «АМПУ» на 2024 рік.
У відповідь на лист відповідачу від 10.06.2024 № 1564/0/4-24 позивач листом від 07.08.2024 № 1288/21-01-04/Вих повідомив, що додаткова угода до Договору надається Держрезерву разом з актом на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей на погодження і відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей Держрезерву за звітний рік та пакетом документів, що підтверджують фактичні витрати на відшкодування коштів за зберігання матеріальних цінностей (в який входить звіт про витрати, розрахунки та пояснення до звіту про витрати форми № 12 мр, та надається до 20 січня наступного за звітним роком, з визначенням суми кошторису) та просить погодити уточнений Кошторис витрат на 2024 рік. Позивач просив погодити уточнений кошторис витрат на 2024 рік на суму 13 106,05 грн.
Відповідач, розглянувши лист позивача № 1120/21-01-04/Вих від 03.07.2024 року, листом від 12.08.2024 № 2112/0/4-24 повернув без погодження Кошторис витрат на 2024 рік мотивуючи тим, що погодження кошторису на 2024 рік можливо тільки за умови надання додаткової угоди до Договору зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 19.11.2009 № 5/11 з визначенням суми кошторису на поточний рік, згідно до вимог наказу від 19.07.2019 № 213 Державної казначейської служби України.
У відповідь на вищезазначений лист позивач листом від 19.09.2024 № 1456/21-01-04/Вих зауважила, що вимоги наказу від 19.07.2019 № 213 Державної казначейської служби України «Про внесення змін до Методичних рекомендацій щодо переліку підтверджуючих документів для реєстрації бюджетних зобов'язань та проведення платежів» не передбачені Договором, та не підлягають виконанню Ренійською філією ДП «АМПУ», а також просив погодити уточнений Кошторис витрат на 2024 рік.
02.10.2024 року позивач листом № 1495/21-01-04/Вих повторно надіслав на погодження Кошторис витрат на 2024 рік та просив погодити уточнений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей відповідача у складському приміщенні філії на 2024 рік, який опрацьований Державним агентством резерву України без зауважень та надіслати погоджений кошторис на 2024 рік на адресу Ренійської філії ДП «АМПУ».
До теперішнього часу позивач не отримав відповідь від Державного агентства резерву України.
Листом № 7 від 09.01.2025 позивач звернувся до відповідача та просив погодити та відшкодувати витрати по зберіганню матеріальних цінностей відповідача за 2024 рік у сумі 12 355,08 грн з ПДВ, долучивши до листа пакет документів, що підтверджується фактичні витрати на відшкодування коштів по зберіганню матеріальних цінностей відповідача, а саме: додаткову угоду до Договору; акт на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей Держрезерву за 2024 рік; звіт про витрати, розрахунки та пояснення до звіту про витрати за зберігання матеріальних цінностей Держрезерву за 2024 рік; розрахунок витрат з земельного податку за земельні ділянки ДП «РМТП», які знаходяться в користуванні РенІйської філії ДП «АМПУ»; витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки; довідок на отримання з/п працівників; звірювальна відомість до перевірки фактичної наявності матеріальних цінностей Держрезерву; акт ПТК №129 від 16.12.2024, щодо перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей відповідача.
Водночас відповідач понесені позивачем витрати не відшкодував.
Згідно з п. 3.1. договору Держрезерв зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
За умовами пункту 4.1 договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532 (далі - Порядок), сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Згідно з пунктом 6 Порядку, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання визначається Держрезервом за найкращою ціновою пропозицією згідно з додатками 2 і 3 або за формулою: Bз = Kз х Sз + Dв, де Kз - середній розмір суми витрат на зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища, 1 тонну зернових культур; Sз - площа складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), об'єм холодильної камери (резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземного газового сховища), тонн зернових культур; Dв - додаткові витрати.
Пунктом 7 Порядку передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Доказів сплати грошових коштів у розмірі 27 122,57 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Наявність та обсяг заборгованості Державного агентства резерву України за Договором №5/11 від 19.11.2009 у сумі 27 122,57 грн підтверджуються наявними матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 27 122,57 грн та не надано відзиву на позовну заяву, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в частині стягнення з Державного агентства резерву України суми основного боргу у розмірі 27 122,57 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 694,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 791,87 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості, у зв'язку з чим вказані позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, буд. 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Берестейський, 14, ідентифікаційний код 38727770) в особі Ренійської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Ренійського морського порту) (68803,Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Рені, вул. Дунайська, 188; ідентифікаційний код 38728465) заборгованість у розмірі 27 122 (двадцять сім тисяч сто двадцять дві) грн 57 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 791 (дві тисячі сімсот дев'яносто одна) грн. 87 коп., 3% річних у розмірі 694 (шістсот дев'яносто чотири) грн. 93 коп. та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 29.07.2025
Суддя І.О. Андреїшина