31 липня 2025 року
м. Київ
справа № 532/2215/23
провадження № 61-9181ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 01 липня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-соціальної допомоги», головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-соціальної допомоги» Коломієць Любові Афанасіївни про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої здоров'ю,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої здоров'ю, у якому просив:
- визнати незаконним та протиправними дії та бездіяльність лікаря Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-соціальної допомоги» ОСОБА_2 ;
- визнати незаконним та протиправними дії головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-соціальної допомоги» Коломієць Л. А. , що виразилися в тому, що вона
12 жовтня 2020 року дала вказівку лікарю ОСОБА_2 не виписувати ліки сорбілакт та реосорбілакт;
- стягнути з Кобеляцького відділення Державного казначейства України кошти у сумі 627, 65 грн за завдану матеріальну шкоду та 17 000, 00 грн моральну шкоду, завдану Коломієць Л. А. , яка 12 жовтня 2020 року не виписала пільгові рецепти на придбання ліків.
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у якому просив:
- визнати незаконним та протиправними дії та бездіяльність лікаря Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-соціальної допомоги» ОСОБА_2 , яка 12 жовтня 2020 року не приписала ліки Сорбілакт та Реосорбілакт та не виписала пільгові рецепти на ці ліки;
- визнати незаконним та протиправними дії головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-соціальної допомоги» Коломієць Л. А. , що виразилися в тому, що вона
12 жовтня 2020 року дала вказівку лікарю ОСОБА_2 не виписувати ліки сорбілакт та реосорбілакт;
- стягнути з Кобеляцького виконавчого комітету міської ради, так як він є розпорядником коштів, через Кобеляцького відділення Державного казначейства України кошти у сумі 627, 65 грн за завдану матеріальну шкоду та 17 000 грн за завдану моральну шкоду, Коломієць Л. А. та ОСОБА_2 , які 12 жовтня 2020 року не виписали ліки сорбілакт та реосорбілакт та по їх вині позивач не придбав і ліки по пільгових рецептах.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 01 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду
від 26 травня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 у редакції від 11 червня 2024 року повернуто заявнику.
Повертаючи нову редакцію позовної заяви позивачу суд першої інстанції керуючись вимогами пункту п'ятого статті 49 ЦПК України встановив, що позивачем не надано доказів про направлення такої заяви іншим учасникам справи.
13 липня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 01 липня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2025 року у справі № 532/2215/23.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права при вирішенні питання про повернення позовної заяви в редакції від 11 червня 2024 року, оскільки позовну заяву було вручено іншим учасникам справи, окрім відповідача Коломієць Л. А. , оскільки суд не встановив адресу її місця проживання, та «Кобелецького виконкому», який на думку ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачеві, та відповідно, постанова апеляційного суду, прийнята за результатами перегляду такої ухвали, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Згідно із частиною п'ятою статті 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Системний правовий аналіз зазначених процесуальний норм свідчить про те, що статтею 49 ЦПК України передбачено імперативний обов'язок позивача подавати суду докази направлення заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Цією ж статтею встановлений імперативний обов'язок суду не приймати до розгляду відповідну заяву у разі неподання доказів її направлення разом з доданими до неї документами іншим учасникам справи.
Судами встановлено, що відповідно до додатків, які зазначені в поданій
11 червня 2024 року заяві, відсутні докази вручення та відомості про направлення вказаної заяви іншим учасникам у справі.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) зазначено, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Встановивши те, що до нової редакції позовної заяви, в якій позивач змінив предмет позову, не подано доказів її направлення іншим учасникам справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для повернення цієї заяви позивачу на підставі частини п'ятої статті 49 ЦПК України.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 761/33329/15-ц (провадження № 61-4418св19),
від 02 квітня 2025 року у справі № 464/192/24 (провадження № 61-16919св24).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ,
від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого
2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції, та не свідчать про порушення судами норм процесуального права при поверненні нової редакції позовної заяви.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при вирішенні питання про повернення позовної заяви
є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 3, 12, 17, 43, 49, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 01 липня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-соціальної допомоги», головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Кобеляцький Центр первинної медико-соціальної допомоги» Коломієць Любові Афанасіївни про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої здоров'ю.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович