28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 686/936/22
провадження № 61-3647 сво 24
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Балац Тетяна Петрівна,
розглянув справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Балац Тетяна Петрівна, про визнання недійними свідоцтв про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , яка діє
в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - адвоката Савченко Оксани Володимирівни, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2023 року у складі судді Заворотної О. Л., додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 23 січня 2024 року у складі судді Заворотної О. Л., постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року у складі колегії суддів: Грох Л. М.,
Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу
Балац Т. П. (далі - приватний нотаріус), про визнання недійсними свідоцтв
про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї і ОСОБА_4 , який був особою з інвалідністю другої групи, народився син - ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,
а ІНФОРМАЦІЯ_4 помер його батько - ОСОБА_6 , які за життя склали заповіти, якими заповіли належні їм на праві власності по 1/3 частини квартири
АДРЕСА_1 ОСОБА_3 - рідному брату ОСОБА_4 .
Позивач указувала, що у зв'язку з належністю малолітньому ОСОБА_2 права на обов'язкову частку у спадковому майні за правом представлення після смерті батька - ОСОБА_4 , який був особою з інвалідністю другої групи, вона 12 липня 2021 року в інтересах сина подала до приватного нотаріуса заяву
про видачу свідоцтв про право на спадщину на обов'язкові частки після смерті ОСОБА_4
14 липня 2021 року приватний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтв про право
на спадщину на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_4 , оскільки її син не має права на обов'язкову частку після смерті ОСОБА_5
і ОСОБА_6 (баба та дід) згідно зі статтею 1241 ЦК України.
28 квітня 2021 року ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Вказане свідоцтво стало підставою для набуття ОСОБА_3 права власності на спадкове майно, що, у свою чергу, порушило майнові права малолітнього ОСОБА_2 , який був безпідставно позбавлений права на обов'язкові частки у спадковому майні.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_2 , просила суд: визнати недійсними свідоцтва про право
на спадщину за заповітом від 28 квітня 2021 року, зареєстровані в реєстрі за № 201 і № 202; скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав
та їх обтяжень і припинити за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право на обов'язкову частку
у спадщині має особистий характер, оскільки цим правом наділяється тільки певне коло спадкоємців першої черги, визначене у статті 1241 ЦК України.
Право на обов'язкову частку у спадщині, яке мав ОСОБА_4 , не входить
до складу спадщини і не може бути передане у порядку спадкування його спадкоємцеві, тобто ОСОБА_2
ОСОБА_5 і ОСОБА_6 за життя склали заповіти на належну їм частку у праві власності на квартиру на користь ОСОБА_3 . Указані заповіти
на час відкриття спадщини були чинними, вони не визнані недійсними в судовому порядку.
Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Лозінського М. В., задоволено частково, ухвалено додаткове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 15 000,00 грн витрат на оплату правничої допомоги.
У решті вимог заяви відмовлено.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, запереченням позивача щодо їх розміру, застосував відповідні норми ЦПК України,
Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив
про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а не 20 000,00 грн, як просив представник відповідача.
Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності
та співмірності таких витрат.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишено без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2023 року і додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, так як право
на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер і не може перейти до іншої особи в порядку спадкування.
ОСОБА_4 , який мав би право на обов'язкову частку, помер раніше своїх батьків, тому він не прийняв і не міг прийняти після них спадщину, зокрема,
в порядку реалізації права на обов'язкову частку у спадщині після смерті своїх батьків.
Правом на обов'язкову частку у спадщині наділяється виключне коло спадкоємців першої черги: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки (стаття 1241 ЦК України). Онуки спадкодавця за змістом вказаної норми права не наділені правом
на обов'язкову частку у спадщині.
При цьому позивач помилково посилається на статтю 1266 ЦК України, яка регулює питання спадкування внуками, правнуками спадкодавця тієї частки спадщини,
яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Крім того, суд першої інстанції правильно вирішив питання розподілу витрат
на правничу допомогу, належно оцінив складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, вірно застосував принцип співмірності витрат.
Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції.
Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 березня
2024 року заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 7 000,00 грн витрат
на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд надав оцінку доказам, наданим
відповідачем на підтвердження цих витрат, а також запереченням позивача щодо
їх співмірності, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України
«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а не 12 500,00 грн,
як просив ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - адвокат Савченко О. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 07 березня 2024 року, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2024 року відкрито касаційне провадження
у справі.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , - адвоката Савченко О. В., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили характер спірних правовідносин і помилково відмовили
у задоволенні позову.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу 07 березня 2024 року
без участі представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко О. В., яка перебувала
у відрядженні. Тобто апеляційний суд обмежив право позивача на доступ до суду.
ОСОБА_4 був особою з інвалідністю другої групи, а тому він відповідно
до частини першої статті 1241 ЦК України мав право на спадкування обов?язкової частки, яка належала його батькам, незалежно від змісту заповіту. У зв?язку
зі смертю ОСОБА_4 та з урахуванням частини першої статті 1266
ЦК України його син - ОСОБА_2 , спадкує ту частку, у тому числі обов?язкову частку, яка належала б за законом ОСОБА_4 , якби він був живим на час відкриття спадщини після смерті його батьків.
При цьому районний суд невірно вирішив питання про розподіл витрат на правничу допомогу, так як відсутні підстави для стягнення цих витрат з позивача на користь відповідача. Всупереч частині третій статті 137 ЦПК України суду не було надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат. Розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_1
ОСОБА_4 є сином ОСОБА_6 і ОСОБА_5
ОСОБА_6 , ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у рівних частках належала квартира АДРЕСА_1 .
22 жовтня 2018 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно з яким належну
їй 1/3 частки в праві власності на квартиру
АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_3 .
24 жовтня 2018 року ОСОБА_4 склав заповіт, згідно з яким належну йому 1/3 частки в праві власності на вищевказану квартиру заповів ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
Згідно з довідкою МСЕК від 02 листопада 2016 року серії АВ № 0862059 ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6
10 вересня 2020 року приватний нотаріус завела спадкову справу № 14-2020 після смерті ОСОБА_5
10 лютого 2021 року приватний нотаріус завела спадкову справу № 05-2021 після смерті ОСОБА_6
01 червня 2020 року і 10 лютого 2021 року ОСОБА_1 , як законний представник малолітнього ОСОБА_2 , звернулася до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини малолітнім ОСОБА_2 після смерті
ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .
Постановами приватного нотаріуса від 14 липня 2021 року № 40/02-31, № 41/02-31 ОСОБА_1 , як законному представнику малолітнього ОСОБА_2 , відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов'язкову частку у спадщині ОСОБА_5 і ОСОБА_6 згідно зі статтею 1241
ЦК України, оскільки ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_5
і ОСОБА_6 , а тому не входить до переліку осіб, визначених цією статтею ЦК України.
28 квітня 2021 року ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
У справі, яка переглядається, Верховному Суду належить надати відповіді на такі питання: 1) чи спадкують спадкоємці особи, яка мала право на обов?язкову частку, спадщину в разі, коли особа, яка мала на неї право, померла до відкриття спадщини
за заповітом? 2) чи можуть норми спадкування за правом представлення (спадкування за законом) поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом)?
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного
суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403
ЦПК України, колегія суддів вважала, що необхідно відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 23 травня 2018 року у справі
№ 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18); від 25 листопада 2020 року
у справі № 292/389/17 (провадження № 61-19499св19); від 12 липня 2021 року
у справі № 523/11788/18-ц (провадження № 61-1793св21), зокрема, про те, що:
1) право на обов?язкову частку у спадщині входить до складу спадщини і може бути передано іншій особі в порядку спадкування; 2) правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) можуть поширюватися на право
на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне сформулювати такі висновки: 1) у разі смерті особи,
яка має право на обов?язкову частку у спадщині, до відкриття спадщини
за заповітом, таке право не спадкується та не переходить до спадкоємців особи, наділеної правом на обов?язкову частку у спадщині; 2) правила спадкування
за правом представлення (спадкування за законом) не можуть поширюватися
на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).
Необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викликана тим,
що ухвалення судом вищої інстанції протилежних чи суперечливих судових рішень може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 мав право на обов?язкову частку, проте помер до дня смерті своїх батьків, а ОСОБА_6 і ОСОБА_5 склали заповіти на користь відповідача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав про те, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах малолітнього
ОСОБА_2 , є вірними, так право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер і не може переходити до іншої особи в порядку спадкування,
а правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом)
не можуть поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування
за заповітом).
Разом із тим, у вищевказаних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, на які посилається заявник касаційної скарги, зроблено протилежні висновки:
Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступу від правових позицій, викладених
у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 23 травня 2018 року у справі № 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18); від 25 листопада 2020 року у справі № 292/389/17 (провадження № 61-19499св19); від 12 липня 2021 року у справі № 523/11788/18-ц (провадження № 61-1793св21).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла наступного висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині сьомій статті 34 ЦПК України передбачено, що засідання об'єднаної палати, Великої Палати вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше ніж дві третини її складу.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, дослідивши матеріали справи, знаходить підстави для прийняття справи до свого розгляду.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу
в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів
з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суду необхідно надати відповіді
на такі питання: 1) чи спадкують спадкоємці особи, яка мала право на обов?язкову частку, спадщину в разі, коли особа, яка мала на неї право, померла до відкриття спадщини за заповітом? 2) чи можуть норми спадкування за правом представлення (спадкування за законом) поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом)?
1. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину
або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою
чи із застереженням (частини перша та друга статті 1268 ЦК України).
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право
на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право
на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).
Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).
Тобто, одним із суттєвих обмежень свободи заповіту є імперативне правило статті 1241 ЦК України про обов?язкову частку у спадщині, за змістом якого малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Право на обов?язкову частку у спадщині - це особисте майнове право непрацездатних спадкоємців за законом першої черги отримати визначену
в частині першій статті 1241 ЦК України частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. Метою встановлення обов?язкової частки у спадщині є захист інтересів окремих спадкоємців за законом. Обов?язкова частка у спадщині має суто особистий характер, оскільки відповідним правом наділене вичерпне коло спадкоємців за законом першої черги, які є непрацездатними з огляду на вік
або стан здоров?я. Тобто обов?язкову частку у спадщині мають тільки особи, зазначені у частині першій статті 1241 ЦК України, і це право не може переходити
до інших осіб, навіть якщо вони є спадкоємцями за заповітом або за законом.
Згідно з частиною третьою статті 1235 ЦК України чинність заповіту щодо осіб,
які мають право на обов?язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. Ця норма має істотне значення для правильного визначення кола обов?язкових спадкоємців. Практично це означає, що особа, наділена правом
на обов?язкову частку у спадщині, має бути живою на час відкриття спадщини, тобто на день смерті заповідача (оголошення його померлим). Іншими словами обов?зковий спадкоємець має пережити заповідача щонайменше на день. Якщо
ж особа, наділена правом на обов?язкову частку у спадщині, померла до дня смерті спадкодавця, відповідне право припиняється в силу її смерті.
Право на обов?язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини і не може бути передане іншій особі в порядку спадкування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у спірних правовідносинах син, який був особою з інвалідністю ІІ групи та відповідно до статті 1241 ЦК України мав право на обов?язкову частку у спадщині, помер до дня смерті своїх батьків. Тому право
на обов?язкову частку у спадщині, зважаючи на його особистий характер, нерозривно пов?язане з особою спадкоємця, припинилося внаслідок його смерті.
Крім того, особистий характер права на обов?язкову частку у спадщині унеможливлює направлену (адресну) відмову від прийняття спадщини. Обов?язковий спадкоємець може не приймати спадщини або відмовитися
від її прийняття без зазначення особи вигодонабувача в порядку статті 1273
ЦК України. Проте немає правової можливості відмовитися від прийняття спадщини за правом на обов?язкову частку у спадщині на користь іншої особи (стаття 1274
ЦК України).
Тобто у разі, якщо непрацездатний син спадкодавця, який мав право на обов?язкову частку у спадщині, помер до відкриття спадщини, то право успадкувати цю частку до внуків спадкодавця не переходить. Протилежне призведе до розширення кола осіб, наділених правом на обов?язкову частку у спадщині, закритий (вичерпний) перелік яких імперативно наведено у законі, що матиме наслідком суттєвого порушення принципу свободи заповіту як фундаментального принципу спадкового права.
Надаючи відповідь на перше питання, яке слід з?ясувати під час розгляду цієї справи, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що в разі смерті особи, яка має право на обов?язкову частку у спадщині, до відкриття спадщини за заповітом таке право не спадкується та не переходить до спадкоємців особи, яка має право на обов?язкову частку
у спадщині.
2.Спадкування за правом представлення регулюється статтею 1266 ЦК України,
у частині першій якої зазначено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують
ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Спадкування за правом представлення - це особливий порядок спадкування
за законом, згідно з яким до спадкування закликаються особи, які заступають собою місце спадкоємця, що помер раніше ніж спадкодавець.
Механізм спадкування за правом представлення має на меті виправити неприродну ситуацію у послідовності настання смертей, коли дитина помирає раніше за своїх батьків. Особи, які набувають права на спадкування за правом представлення, виступають самостійними наступниками спадкодавця, а не померлого спадкодавця. Ніякого переходу спадкової частки від спадкодавця, кого заміщають, до спадкоємця, який спадкує за правом представлення, не відбувається і навіть не допускається.
Спадкоємець, який закликається до спадкування за правом представлення, не має права на обов?язкову частку у спадщині, оскільки коло обов?язкових спадкоємців чітко встановлене законом і розширеному тлумаченню не підлягає. Крім того, норми статті 1241 ЦК України застосовуються лише за наявності заповіту. Водночас право представлення можливе лише в межах спадкування за законом.
Обов?язкова частка є особливим видом спадкування. Так, обов?язковий спадкоємець закликається до спадкування у разі, якщо: він взагалі не вказаний
у заповіті як спадкоємець; він прямо позбавлений права на спадкування змістом заповіту; частка спадщини цієї особи визначена змістом заповіту в меншому розмірі, ніж це встановлено законом.
Таким чином, особа закликається до спадкування за правом на обов?язкову частку у спадщині всупереч волі заповідача, який прямо чи опосередковано позбавив
її права на спадкування. Отже, в будь-якому випадку застосування статті 1241
ЦК України пов?язане: 1) з наявністю заповіту; 2) з прийняттям спадщини спадкоємцями за заповітом. Разом із тим, за відсутності заповіту особа, наділена правом на обов?язкову частку у спадщині, закликатиметься до спадкування
як спадкоємець за законом першої черги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що спадкодавці за життя склали заповіти на ім?я відповідача, і після їх смерті відповідач отримав свідоцтво про право
на спадщину за заповітом. При цьому син спадкодавця був особою з інвалідністю
ІІ групи, проте помер до відкриття спадщини.
Факт наявності заповіту у спірних правовідносинах унеможливлює застосування статті 1266 ЦК України.
За обставинами цієї справи неможливість спадкування внуком спадкодавців
за правом на обов?язкову частку у спадщині зумовлена двома обставинами:
1) особистим характером права на обов?язкову частку у спадщині та закритим (вичерпним) переліком осіб, наділених відповідним правом; 2) неможливістю застосування правила про спадкування за правом представлення через складення спадкодавцем за життя заповіту.
Надаючи відповідь на друге питання, яке слід з?ясувати під час розгляду цієї справи, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) не поширюються на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).
Установивши, що ОСОБА_4 мав право на обов?язкову частку, проте помер до дня смерті своїх батьків, а ОСОБА_6 і ОСОБА_5 склали заповіти на користь відповідача, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки право на обов'язкову частку
у спадщині має особистий характер і не може переходити до іншої особи в порядку спадкування, а правила спадкування за правом представлення (спадкування
за законом) не можуть поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування за заповітом).
Разом із цим, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 23 травня 2018 року у справі
№ 523/19526/14-ц (провадження № 61-6305св18); від 25 листопада 2020 року
у справі № 292/389/17 (провадження № 61-19499св19); від 12 липня 2021 року
у справі № 523/11788/18-ц (провадження № 61-1793св21), зроблено фактично протилежні висновки, зокрема, про те, що: 1) право на обов?язкову частку у спадщині входить до складу спадщини і може бути передано іншій особі в порядку спадкування; 2) правила спадкування за правом представлення (спадкування
за законом) можуть поширюватися на право на обов?язкову частку (спадкування
за заповітом).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає,
що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого
в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
З урахуванням наведеного, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами
та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402
ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє
в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Балац Тетяна Петрівна, про визнання недійними свідоцтв про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього
ОСОБА_2 , - адвоката Савченко Оксани Володимирівни, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 грудня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 березня 2024 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська