СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/5852/25
пр. № 2/759/3666/25
31 липня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2025 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 501126057 від 27.03.2019 року у розмірі 46 047,95 грн сплачену суму судового збору у розмірі 3 028 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9 200,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.03.2019 року між АТ "Альфа- Банк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту 501126057 відповідно до умов якого АТ "Альфа Банк" надав позичальнику кредит у сумі 33 488,00 грн. строк кредиту 48 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 0,01%. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі .
АТ "АЛЬФА-БАНК" виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 33 488,00 грн., в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість.
Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 20.09.2021 року загальний розмір заборгованості становив 46047,95 грн., яка складалась з тіла кредиту в розмірі 20 637,09 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 25 410,8 грн.
20.09.2021 року між АТ "Альфа Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" набуло статусу кредитора за кредитним договором 501126057 від 27.03.2019 року.
Згідно з розрахунку заборгованості за ОСОБА_1 станом на 20.09.2021 року обліковується заборгованість в розмірі 46047,95 грн.
Ухвалою суду від 20 березня 2025 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.45).
Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.
Поряд з цим, відповідач ухвалу суду від 20 березня 2025 року про відкриття провадження не отримав, оскільки рекомендоване повідомлення та конверт повернулися до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.48).
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.03.2019 року між АТ "Альфа- Банк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту 501126057 відповідно до умов якого АТ "Альфа Банк" надав позичальнику кредит у сумі 33 488,00 грн. строк кредиту 48 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 0,01%. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі .
АТ "АЛЬФА-БАНК" виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 33 488,00 грн., в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість.
Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 20.09.2021 року загальний розмір заборгованості становив 46047,95 грн., яка складалась з тіла кредиту в розмірі 20 637,09 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом 25 410,8 грн.
20.09.2021 року між АТ "Альфа Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" набуло статусу кредитора за кредитним договором 501126057 від 27.03.2019 року.
Згідно з розрахунку заборгованості за ОСОБА_1 станом на 20.09.2021 року обліковується заборгованість в розмірі 46047,95 грн.
Відповідно до ст. 11 ЦК України (далі- ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно із ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Також згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строки та умови надання грошових коштів у позику, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору на таких умовах.
Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб'єкту-фактору за плату (Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що факторинг є фінансовою послугою).
Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості» та «продаж прав боргових вимог».
Таким чином, факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), відповідно до ст. 1077 ЦК України, є операцією, у якій одна сторона (фактор) передає (або зобов'язується передати) кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає (або зобов'язується відступити) факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов'язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов'язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.
В ході розгляду справи стороною позивача доведено те, що позивач на даний час є законним правонаступником стягувача за укладеним договором, боржником за якими є відповідач.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Статтями 1046, 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 за змістом ст.552, ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Відповідно до статей 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.
Отже, з огляду на викладене, в розрізі даного спору убачається, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним кредитним договором № 501126057 від 27.03.2019 року, та у зв'язку із неналежним виконанням боржником умов зазначеного договору, у позивача як кредитора за спірними зобов'язаннями виникло право вимоги стягнути з відповідача заборгованість по кредиту, по відсоткам за користування кредитом, а також по передбаченим Договором санкціям.
Відповідач у свою чергу контррозрахунку заборгованості за тілом кредиту та за нарахованими відсотками до суду не надав, а тому суд вказаний розрахунок бере до уваги, як належний та допустимий доказ наявної у відповідача заборгованості.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням досліджених обставин справи, зокрема щодо неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору, суд вважає вимоги позивача є обґрунтованими.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, враховуючи те, що відповідачем не було належним чином виконано умови вищезазначеного кредитного договору, а також ним не було спростовано вищезазначених обставин, на які позивач посилається як на підставу позову, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 200,00 грн, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених судових витрат у вигляді професійної правової допомоги, позивачем подано: договір №03-07/24 від 03.07.2024 року про надання правничої допомоги; акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 року на загальну суму - 9 200,00 грн до яких входять: надання первинної консультації замовнику - 1 000,00 грн; правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства - 4 000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви - 4 200,00 грн; свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю; платіжна інструкція №4956 від 01.10.2024 року на суму 9 200,00 грн, призначення платежу: оплата згідно договору №03-07/24 від 03.07.2024 року без ПДВ.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26.06.2019 у справі №200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 21.05.2020 у справі №240/3888/19.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01)).
Аналіз наданих адвокатом послуг свідчить про те, що такі пов'язані з розглядом цієї справи - адвокат підготував процесуальні документи по суті справи (позовну заяву) та здійснив аналіз обставин справи. Суд не має застережень до кваліфікації адвоката чи якості виконання ним обов'язків, підготовлених ним документів. Разом з тим суд, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним. Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Враховуючи надані послуги адвоката, предмет позову, а також те, що розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження, суд вважає справедливим відшкодування позивачу розмір його судових витрат на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням задоволення позову стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13-15, 204, 207, 514, 526, 530, 552, 625, 627, 629, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1, 1077, 1081, 1082 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код за ЄДРПОУ 40340222) заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 047,95 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код за ЄДРПОУ 40340222) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Ключник А.С.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код за ЄДРПОУ 40340222, юридична адреса: 03035, м. Київ, вул. Київ, вул. Солом'янська, 2);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ).