СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 4-с/759/79/25
ун. № 759/13461/25
23 липня 2025 рокуСвятошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого-судді Шум Л.М.
за участю секретаря судового засідання Дубини Т.О.
розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії Святошинського РВДВС у м. Києві, -
У червні 2025року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою, в якій зазначив, що 22.07.2010 року Старшим державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, Зайцем Анатолієм Миколайовичем було постановлено відкрити виконавче провадження НОМЕР_3 в рамках примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергеєва О.О., про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 787843, 75 грн. на користь ПАТ «Родовід Банк» за кредитним договором № 38.3/АА-011.07.2 від 14.01.2008 року та накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику.
В цьому ж виконавчому провадженні 19.12.2016 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Ткачовим Андрієм Віталійовичем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме виконавчого напису нотаріуса.
Також, було зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 19.12.2019 року.
Стягувачем, ТОВ «Вердикт Капітал» в строк до 19.12.2019 року виконавчий документ повторно подано не було.
09.01.2018року ПАТ «Родовід Банк» правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал» звернулось до Святошинського районного суду із позовом до ОСОБА_1 (надалі скаржник] про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким просили стягнути з Відповідача на користь позивача ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 38.3/АА-011.07.2 від 14.01.2008 року, яка утворилась станом на 14.12.2017 року в сумі 296199,86 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом та процентами - 41755,17 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту - 244518,28 доларів США, 3 % річних від суми простроченого кредиту та прострочених процентів по кредиту - 9926,41 доларів США.
Позов було мотивовано тим, що 14.01.2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 , був укладений кредитний договір № 38.3/АА-011.07.2, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 40312,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,5 % річних, строком до 14.01.2015 року.
24.05.2019року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ « Вердикт Капітал» було укладено договір № 15 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Родовід Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за договором кредиту № 38.3/АА-011.07.2 від 14.01.2008 року.
Ухвалою судді Святошинського районного суду П'ятничук І.В., від 06.02.2018 року було відкрито провадження у цивільній справі № 759/366/18 в порядку спрощеного загального позовного провадження.
14 січня 2022 Святошинським районним судом м. Києва за результатами розгляду зазначеної вище справи № 759/366/18 було винесено рішення про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до Скаржника про стягнення заборгованості за кредитним договором за не доведеністю.
06.04.2025 року, скаржником було встановлено, що незважаючи на те, що вказане виконавче провадження було закінчено та знищено, а виконавчий документ не було повторно пред'явлено для виконання до 19.12.2019 року, на належне йому майно накладено арешт.
07.04.2025 року, скаржником було подано до Святошинського Відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3.
07.04.2025 року скаржником також було подано до Святошинського Відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про зняття арешту з майна в рамках виконавчого провадження НОМЕР_3.
12.06.2025 року, скаржник ОСОБА_1 дізнався, що головний державний виконавець Святошинського Відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Личик Ю., надав відповідь від 18.04.2025 року за вх. №39922 на його заяву в котрій зазначив, що відсутні підстави для зняття арешту з майна належного скаржнику. Та повідомив, що відповідно до ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», для зняття арешту з майна скаржник має право звернутися до суду.
За цих підстав скаржник просить визнати протиправною бездіяльність суб'єкта оскарження та зобов'язати суб'єкта оскарження зняти арешт накладений на майно скаржника.
Ухвалою судді від 24.06.2025року скаргу ОСОБА_1 було прийнято до розгляду та призначено до судового розгляду.
На дану скаргу Святошинським Відділом Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Личиком Ю. було подано заперечення, в якому зазначено, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлене що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису № 387 виданого 02.04.2010 ПН КМНО Сергеєвим О. О. про звернення стягнення на автомобіль марки Mitsubishi, модель Рajero, рік випуску 2007 колір - чорний, шасі (кузов, рама, коляска) VIN НОМЕР_1 , тип - легковий універсал, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 боргу в розмірі 787 843, 75 грн. на користь ПАТ «Родовід Банк».
22.07.2010 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3, якою накладено арешт на все майно боржника інформацію про що внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер запису - 10212947)
19.12.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.І ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», в чинній редакції на момент винесення постанови, а саме боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини передбачений ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» в усіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Оскільки боржником виконавчий документ не виконаний, тому відсутні підстави для зняття арешту, в зв"язку з чим просить у задоволенні скарги ОСОБА_1 , відмовити.
Судовий розгляд скарги був призначений 23.07.2025року.
Учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до частини 4статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання,яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене)без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 268 ЦПК України).
Суд, з'ясувавши всі обставини скарги та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом встановлено, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлене що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого напису № 387 виданого 02.04.2010 ПН КМНО Сергеєвим О. О. про звернення стягнення на автомобіль марки Mitsubishi, модель Рajero, рік випуску 2007 колір - чорний, шасі (кузов, рама, коляска) VIN НОМЕР_1 , тип - легковий універсал, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 боргу в розмірі 787 843, 75 грн. на користь ПАТ «Родовід Банк».
Судом встановлено, що 22.07.2010 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3, якою накладено арешт на все майно боржника інформацію про що внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер запису - 10212947)
Судом встановлено, що 19.12.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.І ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», в чинній редакції на момент винесення постанови, а саме боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Судом встановлено, що 07.04.2025 року, скаржником було подано до Святошинського Відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3.
Судом встановлено, що 07.04.2025 року скаржником також було подано до Святошинського Відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про зняття арешту з майна в рамках виконавчого провадження НОМЕР_3.
Судом встановлено, що 12.06.2025 року, скаржник ОСОБА_1 дізнався, що головний державний виконавець Святошинського Відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Личик Ю., надав відповідь від 18.04.2025 року за вх. №39922 на його заяву в котрій зазначив, що відсутні підстави для зняття арешту з майна належного скаржнику. Та повідомив, що відповідно до ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», для зняття арешту з майна скаржник має право звернутися до суду.
При цьому державним виконавцем також зазначено, що повторно виконавчий лист на виконання не надходив.
При розгляді скарги на бездіяльність державного виконавця суд виходить із того, що відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 451 ЦПК України визначено, що в разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Отже, підставою для визнання рішення, дії чи бездіяльності виконавця неправомірними в порядку судового контролю за виконанням судових рішень є порушення державним виконавцем прав учасника виконавчого провадження.
Якщо ж рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені виконавцем відповідно до закону, в межах своїх повноважень і право заявника не було порушено, суд має відмовити в задоволенні скарги.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України Про виконавче провадження № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (повернення виконавчого документа стягувачеві), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 49 цього Закону передбачено,щовиконавче провадження підлягає закінченню у разі:1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимогу виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьоюстатті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначеністаттею 51 цього Закону; 14) списання згідно ізЗаконом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію'заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Відповідно до частини 1 статті 50 Закону № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року в разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 2 статті 50 вказаного Закону було визначено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За змістом ст. ст.47, 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження»,які діяли на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено державний виконавець зобов'язаний зняти арешт шляхом винесення відповідної постанови лише у випадку закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Водночас виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України Про виконавче провадження, оскільки виконавче провадження не є закінченим.
Аналогічні положення містяться і в Законі України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05.10.2016 року.
Так, частиною 1 статті 37 цього Закону визначені підстави повернення виконавчого документа стягувачу.
Згідно зчастиною 3цієї статті у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру) арешт з майна знімається.
Частиною 5 статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановленихстаттею 12цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Згідно зчастиною 1статті 40Закону №1404-VIIIу разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Отже, законом передбачено зняття арешту з майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, а не у випадку повернення виконавчого документа стягувачу.
У частині 4 статті 59 Закону № 1404-VIII, якою врегульовані питання зняття державним виконавцем арешту з майна, визначені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного участині шостійстатті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбаченіпунктом 1-2тапідпунктом 2пункту 10-4розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеногочастиною першоюстатті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченомустаттею 11Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Такі положення закону направлені, насамперед, на забезпечення реального виконання судових рішень.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень («Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
Існування ж заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
У постанові від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, щоу разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першоїстатті 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не є закінченим. При цьому державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Також суд зазначив, що ніщо не перешкоджає боржнику виконати рішення суду, що є його обов'язком з огляду на приписиКонституції України,Господарського процесуального кодексу України, після чого арешт з майна боржника буде знято відповідно до приписів чинного законодавства.
У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 зазначено, щоповернення виконавчого документа стягувачуна підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження'не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37зазначеного Закону арешт із майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону.Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.
У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв'язку з відсутністю майна у боржника державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, алезаконодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі.
У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09 Верховний Суд зазначив, що відмовляючи у скарзі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що державний виконавець, відмовляючи у знятті арешту з майна боржника, діяв відповідно до вимогЗакону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду є невиконаним, що заявником не оспорюється.
У постанові від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 Верховний Суд зазначив, що встановивши, що постанова про арешт майна боржника не була скасована, оскільки боржник не сплатив борг, виконавчий збір, судовий збір та витрати на проведення виконавчих дій, та врахувавши, щоповернення виконавчого документа стягувачу у цій справі і знищення виконавчого провадження за закінченням строків зберігання не є підставою для закінчення виконавчого провадження,суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.
У зазначених справах суди встановили, що боржник не виконав рішень про стягнення з нього заборгованості, виконавчі провадження не є закінченими, а тому відсутні підстави для зняття арешту.
Отже, повернення виконавчих листів стягувачуне є підставою для зняття арешту з майна боржника. Зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 740/3240/18, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 та інших.
Враховуючи, що в даному випадку державним виконавцем була винесена саме постанова про повернення виконавчого документа стягувачуу зв'язку з відсутністю майна у боржника, а законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки стягувач має право повторно звернутися з заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, то відсутні підстави вважати, що, відмовивши у скасуванні арешту майна, державний виконавець діяв неправомірно.
Крім того, твердження боржника про те, що виконавчий лист протягом строку, визначеного статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження», не був пред'явлений до виконання та строк для примусового виконання сплив, не спростовують правомірність відмовити державного виконавця у скасуванні арешту.
Дійсно стаття 22 Закону № 606-ХІV визначала, що за виконавчі документи, окрім посвідчення комісій по трудових спорах, постанов судів у справах про адміністративні правопорушення та постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть бути пред"явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 24 Закону № 606-ХІV було визначено, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутисяіз заявою про поновлення такого строку.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цимЗаконом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цимЗаконом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Статтею 12 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Аналогічне положення міститься у статті 433 ЦПК України.
Отже, положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено такої підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника як закінчення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання з огляду на те, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися до суду з заявою про поновлення такого строку.
Натомість згідно з пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Зокрема в частині 4 статті 40 цього Закону (доповнено згідно із Законом№ 1662-IX від 15.07.2021) зазначено, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбаченихчастиною першоюстатті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
В пункті 32 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) наголошено, що «арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другоюстатті 432 ЦПК України».
Суд ураховує, що в даному випадку виконавчий документ боржником не виконаний, що ним не заперечується, виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню в установленому порядку не визнаний, а тому суд вважає твердження боржника про неправомірність не зняття державним виконавцем арешту є необґрунтованими, оскільки за таких обставин вимоги Закону України«Про виконавче провадження» не встановлюють прямого обов'язку виконавця знімати арешт з майна боржника.
При цьому слід відзначити, що суд розглядає скаргу на рішення, дії чи бездіяльність виконавця крізь призму правомірності чи неправомірності рішення, дії чи бездіяльності саме цього суб'єкта, а не наявності чи відсутності у стягувача права не пред'явлення виконавчого документа до виконання, який таким, що не підлягає виконанню, в установленому порядку не визнаний і у поновленні строку на пред'явлення якого до виконання стягувачу не було відмовлено.
Також суд вважає безпідставним посилання боржника у своїй скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц.
Суд звертає увагу, що у цих постановах Верховний Суд виснував, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Водночас у судовому засіданні встановлено, що боржником у добровільному порядку борг не погашений, принаймні доказів цього суду не було надано.
Відтак відсутні підстави вважати, що державним виконавцем були порушені вимог Закону України «Про виконавче провадження», а й відповідно права боржника.
Правомірність незняття виконавцем арешту з майна боржника підтверджується в тому числі висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, на який посилається сам боржник у своїй скарзі, так як у цій справі суди дійшли висновку, що ураховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п'ятоїстатті 37Закону України«Про виконавчепровадження» повернення виконавчого документа стягувачу якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цьогоЗаконузаходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, і також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Крім того, не заслуговує на увагу посилання боржника на порушення арештом його права власності, зокрема на положення ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки арешт був накладений для забезпечення реального виконання судового рішення, але виконавчий документ був повернутий стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, судове рішення боржником не виконано, чим порушено право іншої особи (стягувача), виконавче провадження залишається не закінченим, виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, не визнаний, що в сукупності спростовує порушення будь-яких прав боржника накладеним арештом.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що оскаржувана бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту вчинена відповідно до закону, в межах повноважень і право заявника не було порушено, а тому приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця.
Керуючись ст. ст. 450-451 ЦПК України, суд
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Святошинського РВДВС у м. Києві-відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду у п'ятнадцятиденний строк з дня складання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів від дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Шум