Справа № 758/7890/25
08 липня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Сідько І.О.,
розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжніка Владислава Валерійовича,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даною скаргою на дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжніка Владислава Валерійовича.
В обґрунтування скарги скаржник зазначає, що постановою Подільського районного суду м. Києва №758/15579/23 від 29.01.2024 було винесено судовий наказ про стягнення аліментів з нього на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/4 доходів щомісячно.
Станом на 01.04.2025 року скаржник немає заборгованості перед стягувачем.
Навпаки, існує переплата в розмірі щонайменше 25 000 грн.
07.04.2025 року державний виконавець Ніжнік В.В. виніс постанову про арешт його нерухомості: будинків у с. Дружня та с. Пісківка Київської області.
На думку скаржника, державний виконавець виносячи вищезгадану постанову перевищив свої повноваження та діяв всупереч вимогам закону, не перевіривши фактичну наявність заборгованості, а тому вважає вказану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
В судове засідання боржник не з'явився, в заяві на адресу суду просив розгляд справи проводити без його участі, скаргу підтримав, просив суд її задовольнити.
В судове засідання державний виконавець Ніжнік В.В. повторно не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали скарги, суддя дійшов наступного висновку.
За змістом ст. 129-1 Конституції України та у відповідності до ст. 18 ЦПК України судове рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з ч. 1ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Як вбачається з матеріалів скарги, Подільським районним судом м. Києва у справі №758/15579/23 29.01.2024 було винесено судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/4 доходів щомісячно.
Станом на 01.04.2025 року у скаржника відсутня заборгованість перед стягувачем, і більш того наявна переплата.
07.04.2025 року державний виконавець Ніжнік В.В. виніс постанову про арешт нерухомого майна скаржника - будинків у с. Дружня та с. Пісківка Київської області.
Згідно зі статтею першою Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За нормами частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VІІІ у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з пунктом 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Під час розгляду даної скарги судом було встановлено, що предметом оскарження є постанова державного виконавця Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Ніжніка В.В. від 07.04.2025 ВП № НОМЕР_1 про накладення арешту на майно боржника, а саме будинків, що розташовані за адресою: с. Дружня та с. Пісківка Київської області.
Однак, як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 04.04.2025 № 774151328/12 загальний розмірі заборгованості станом на 01.04.2025 становить 0 грн.
Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» при розгляді справ судам належить звертати увагу на те, чи додержані відповідною службовою особою вимоги закону про опис та арешт майна.
Таким чином, у зв'язку з тим, що постанова державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 07.04.2025 про арешт майна боржника виконавцем не скасована не зважаючи на фактичну відсутність будь якої заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні, ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження і тому має право на оскарження дій та бездіяльності державного виконавця у відповідності до ст.447 ЦПК України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи, ОСОБА_1 має право на звернення до суду з даною скаргою.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 4 ст. 59 Закону).
Отже, зняття арешту з майна боржника здійснюється на підставі постанови державного (приватного) виконавця, судового рішення та з підстав передбачених цією статтею.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що на даний час існує потреба в арешті майна, оскільки як вбачається із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 04.04.2025 № 774151328/12 загальний розмірі заборгованості станом на 01.04.2025 становить 0 грн.
Отже, судом вбачається, що накладений арешт на майно ОСОБА_1 унеможливлює вільне володіння, користування та розпорядження скаржником своїм нерухомим майном
За таких обставин, в судовому засіданні встановлено, що обставини, викладені скаржником у скарзі в обґрунтування своїх вимог, підтверджені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжніка Владислава Валерійовича задовольнити частково.
Керуючись ст. 258-261, 353, 447-451 ЦПК України, суд,
Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжніка Владислава Валерійовича - задовольнити частково.
Зобов'язати Подільський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешт майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме з: житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 накладений 07.04.2025 на підставі постанови державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ніжніка Владислава Валерійовича.
У задоволенні решти вимог скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали суду.
Суддя Дмитро ПЕТРОВ