Справа № 369/10127/24
2/368/679/25
"25" липня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі: головуючого судді: Кириченка В.І.,
при секретарі Марчук Н.М.
представника позивача - адвоката Рукіна В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлику заяву представника позивача - адвоката Рукіна В.В. про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
25.07.2025 року представник позивача - адвокат Рукін В.В. подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:008:5312, площею 0,1326 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: АДРЕСА_1 ;
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що Відповідно до п.9 ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд, в тому числі, за клопотанням учасників справи вирішує питання про забезпечення позову.
Так, 23.12.2024 року представник позивача адвокат Тищенко А.П. звернувся до Києво- Святошинського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу на праві приватної власності.
03.01.2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області, розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі № 369/10127/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики прийняв рішення про відмову в її задоволенні.
Одночасно суд роз'яснив, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
Уважно дослідивши аргументи викладені в мотивувальній частині Ухвали Києво- Святошинського районного суду Київської області від 03.01.2025 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, позивач вважає за доцільне звернутися до суду з відповідною заявою повторно виходячи з наступного:
В ухвалі зокрема зазначено, що суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що позивач просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на зміст позовних вимог.
Враховуючи аргументацію суду Позивач свою позицію викладену в заяві про забезпечення позову обґрунтовує тим, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову є цивільно-процесуальним заходом, що вживається судом та направлений на охорону матеріально-правових інтересів позивача, що гарантують за його позовом реальне виконання судового рішення. Він застосовується лише до позовів про визнання і про присудження.
10.11.2021 року ОСОБА_2 - Відповідач (Позичальник) отримав в борг у ОСОБА_1 - Позивача (Позикодавець) грошові кошти, а саме: 998 640,00 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч шістсот сорок) гривень 00 копійок, що надень передачі грошей відповідала еквіваленту в сумі 38000,00 (тридцять вісім тисяч) Доларів США за середнім курсом їх продажу комерційними банками міста Києва на строк до 10.12.2021, про що Відповідач написав розписку та уклав із Відповідачем Договір позики грошових коштів від 10.11.2021 р. (надалі - Договір).
З зазначеної вище розписки та п.1.1. Договору вбачається, що Відповідач зобов'язався повернути отримані кошти в повному обсязі своєчасно до 10.12.2021 р..
Однак боржник свого обов'язку по поверненню боргу не виконав, у визначений розпискою строк Відповідач грошові кошти не повернув.
13.01.2022 р. на адресу місця проживання Відповідача було направлено Досудову претензію про сплату суми боргу, однак вказана претензія була залишена без задоволення.
Звертаємо увагу суду, що умовами Договору позики грошових коштів від 10.11.2021 р., п.п.2.1. п.2 «Забезпечення позики», якими Позивач обґрунтовує позовні вимоги, встановлено, що у випадку несвоєчасного повернення грошових коштів більше ніж на місць, Позичальником для забезпечення виконання зобов'язань за даним договором, укладається договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1 з подальшим зверненням стягнення на предмет іпотеки, шляхом виконавчого напису.
Однак 23 листопада 2023 року ОСОБА_2 , підтвердивши залишок заборгованості в розмірі 29 000,00 доларів США, та підписавши Акт звіряння розрахунків, від укладання договору іпотеки в якості гарантій забезпечення виконання зобов'язань за Договором позики категорично відмовився, що прямо вказує на відсутність намірів з боку ОСОБА_2 не тільки виконувати умови договору, а і добровільно повертати борг.
Крім того, з моменту підписання Акту звіряння розрахунків Відповідач всіляко ухиляється від зустрічей з Позивачем, про що свідчить переписка в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами електронного зв'язку в програмі WhatsApp (роздруківка додається) та не здійснює жодних дій щодо досягнення домовленостей з цього питання.
З моменту подання позову і до часу подання повторної заяви про забезпечення позову з боку Відповідача жодних ініціатив щодо врегулювання спору та повернення боргу не відбулося.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, об'єктивно вказує на обгрунтованість побоювань Позивача, що Відповідач може розпорядитися вказаним майном, що знаходиться в нього на праві приватної власності та відчужити його на користь інших осіб саме з метою ухилення від виконання умов Договору позики в частині зобов'язання укласти договір іпотеки на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , з подальшим зверненням стягнення на предмет іпотеки, шляхом виконавчого напису.
Саме такий захід, прямо передбачений Договором, міг би в повному обсязі забезпечити виконання боргових зобов'язань, однак ОСОБА_2 не виконує домовленостей що прямо вказує не тільки на його небажання позасудового врегулювання спору а і те, що в подальшому існує реальна загроза невиконання Відповідачем чи утруднення з його боку виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Крім того, свою позицію викладену в мотивувальній частині Ухвали Києво- Святошинського районного суду Київської області від 28.06.2024 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд аргументує тим, що заявником належним чином не обгрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову, та співмірності відносно заявлених вимог ціні позову.
З цього приводу Позивач вважає зазначити наступне:
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.
Відповідно до положень ст.150 ЦПК України позов забезпечується зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.
Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними заявленими позивачем вимогами.
Ціна позову обумовлена майновими претензіями Позивача заявленими у вигляді грошових коштів на загальну суму 3 322 746,19 грн. (три мільйони триста двадцять дві тисячі сімсот сорок шість грн., 19 коп.) яка складається з суми основного боргу в розмірі 1 164 205,00 грн. (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі двісті п'ять грн. 00 коп.), пені, відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних збитків на загальну суму 2 158 541,19 грн. (два мільйони сто п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот сорок одна гривня 19 коп.).
Звертаємо увагу суду, що Відповідачу на праві приватної власності також належить земельна ділянка кадастровий номер 3222484001:01:008:5312, площею 0,1326 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Середня ринкова вартість продажу подібних ділянок складає 35 000,00 дол. США, що в еквіваленті становить 1 449 000,00 грн.
Роздруківка з веб сайту з оголошеннями з продажу нерухомості додається та розрахунок ринкової вартості об'єкту нерухомого майн вже надавались до матеріалів справи.
Вартість земельної ділянки є трохи вищою за суму основного боргу в розмірі 1 164 205,00 грн. (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі двісті п'ять грн. 00 коп.) без врахування пені, відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних збитків, а це вказує на безумовну співмірність заходу забезпечення у вигляді накладання арешту на земельну ДІЛЯНКУ із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановлені зазначеної відповідальності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд може брати до уваги інтереси не тільки позивача, та й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до п.6 вказаної постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Частиною 10 вказаної постанови передбачено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Таким чином, заявлений представником Позивача такий вид заходів забезпечення позову як накладення арешту на земельну ділянку передбачений нормами чинного законодавства, співмірний із заявленими вимогами та є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної цивільної справи і невжиття такого заходу забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Вважаємо, що забезпечення позову у вказаний спосіб не завдасть шкоди сторонам, оскільки у власності відповідача залишається земельна ділянка та у разі відмови у позові заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З огляду на приписи статті 2 ЦПК України слід підкреслити, що сутність захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб полягає у спрямуванні цього захисту в першу чергу на відновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Звертаємо увагу суду, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що вимоги представника Позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:008:5312, площею 0,1326 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на прав приватної власності ОСОБА_2 є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки вказаний спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні судового рішення та гарантує реальну можливість захистити Позивачу свої права при вирішенні судового спору.
Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Виходячи з зазначених норм чинного законодавства України, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п. 6 вказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства") положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
Між тим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що позивач просить забезпечити позов у визначений ним спосіб без надання достатніх доказів того, що відповідач є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3222484001:01:008:5312, площею 0,1326 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження вказаної обставини відповідачем надано інформацію з Дердавного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.02.2024 року. З 13.02.2024 року по 25.07.2025 року прпойшов значний проміжок часу і тому вказаний доказ не є достанім, що відповідач є власником земельної ділянки.
Таким чином, заявником не наведено і судом не встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову про які ним заявлено може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Одночасно суд роз'яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.
На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст. 149-154, 157, 258, 261, 353 ЦПК України, суддя,-
ухвалив:
В задоволенні заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484001:01:008:5312, площею 0,1326 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 .
Апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складення повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 30.07.2025 року.
Суддя В.І. Кириченко