Справа № 513/1311/24
Провадження № 2/513/308/25
Саратський районний суд Одеської області
28 липня 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Миргород В.С.,
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)
представників третьої особи: (в режимі відеоконференції):
виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області, як органу опіки та піклування Радіонової Д.А.;
Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради Одеської області Фадєєвої О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування; Служба у справах дітей Роздільнянської міської ради Одеської області; Служба у справах дітей Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, суд, -
22 жовтня 2024 року до суду надійшла вказана цивільна справа, в якій позивач просить позбавити відповідача батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на її ухилення від матеріального утримання та виховання дитини.
У позові ОСОБА_1 зазначив, що з 2014 року перебував у цивільних відносинах з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по кінець 2016 року. У період цивільних відносин у позивача та відповідачки народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з ОСОБА_2 не склалося у зв'язку з чим наприкінці 2016 року вона залишила дворічну дитину разом зі позивачем та зникла. Протягом 9 років, ОСОБА_2 не цікавиться здоров'ям дитини, успіхами у розвитку, морально та матеріально не підтримує дитину, а донька взагалі мати не пам'ятає.
У зв'язку з чим позивач просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню сина, позивач просить позов задовольнити.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи №513/1311/24 між суддями справу від 22 жовтня 2024 року передано у провадження судді Миргород В.С.
Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року відкрито провадження у справі та розпочато підготовче провадження; відповідачу роз'яснено право на подання відзиву на позовну заяву, зобов'язано Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Роздільнянської міської Одеської області надати суду висновок щодо можливості та доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та матеріали, на підставі якого він прийнятий.
11 лютого 2025 року до суду, надійшли пояснення від представника Плахтіївської служби у справах дітей Білгород-Дністровського району одеської області Івана Сливки, про те, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тривалий час за вказаною адресою не проживає (№ЕП-305/25-Вх від 11.02.2025 р.).
19 березня 2025 року на виконання ухвали суду від 03 грудня 2024 року, Службою у справах дітей Роздільнянської міської ради Одеської області, надано висновок органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та рішення виконавчого комітету Роздільнянської міської ради про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 від 24 лютого 2025 року № 69 (№ЕП-611/25-Вх від 19.03.2025 р.).
Ухвалою суду від 14 травня 2025 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.
Позивач в судовому засіданні просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав зазначених у ньому, оскільки відповідачка умисно ухилилась від виховання дитини, яка проживає з ним. З дитиною не спілкується, матеріально не допомогає, не піклується про дитину та не виявляє інтересу до її внутрішнього світу..
Відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , яку повернуто з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», та шляхом розміщення оголошення на сайті веб-порталу «Судова влада України». Відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі №752/11896/17, провадження № 14-507цс18, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. У встановлений судом строк відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують її відзив не надала, клопотань про відкладення розгляду справи від останньої не надходило.
Представник третьої особи виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області, як органу опіки та піклування Радіонова Д.А. позов підтримала у повному обсязі, зазначила, що мати дитини не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Дитиною опікується батько. Вважає доцільним позбавлення відповідачки батьківських прав відносно неповнолітньої дитини.
Представник Служби у справах дітей Роздільнянської міської ради Одеської області Фадєєва О.В. позов підтримала, зазначила, що відповідачка взагалі не опікується дитиною, ; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти. Всі ці фактори свідчать про ухилення від виховання дитини внаслідок винної поведінки відповідачки, свідомого нехтування нею своїми обов'язками.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в підготовче судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання, шляхом направлення судової повістки в систему електронний суд. 11 лютого 2025 року представником третьої особи Сливкою І., надано суду заяву про розгляд справи без участі представника третьої особи (Вх. № 3095/25-Вх від 14.05.2025 р.).
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року. В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши позиції учасників розгляду справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Відповідно до ст.ст.13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (стаття 213 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява N 26864/03) від 26 червня 2008 року) зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства"). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір'ю: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується записами даних про батьків у свідоцтві про народження: серії НОМЕР_1 , виданому 21 липня 2015 року за актовим записом № 370, місце державної реєстрації: Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області (а.с. 9, 44).
Дитина ОСОБА_3 зареєстрована разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Єреміївського старостинського округу Роздільнянської міської ради Роздільнянського району Одеської області, що підтверджується довідкою від 15 жовтня 2024 року за № 212 (а.с. 51).
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки, суд виходить з того, що ОСОБА_2 не вчинила жодних дій для налагодження стосунків з дитиною, батьківські обов'язки не виконує. Зокрема, вона ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Згідно довідки виданої директором КЗ «Бурдівський ліцей Роздільнянської міської ради Одеської області» від 16 жовтня 2024 року № 36 дівчинка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у Комунальному закладі «Бурдівський ліцей Роздільнянської міської ради Одеської області» (а.с. 45).
У відповідності до висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 26 грудня 2022 року № ІРЦ-85202/2022/382435 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має 4 рівень підтримки в закладі освіти (а.с. 46-50).
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання, характеризується з позитивного боку. У відповідності до характеристики Єреміївського старостинського округу Роздільнянської міської ради Роздільнянського району Одеської області від 15 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , не одружений, самостійно виховує з 2016 року доньку ОСОБА_3 , 2015 року народження. Дитина завжди охайна та одягнута, навчається у Бурдівському ліцеї, батько приділяє підготовці дитини у школі. ОСОБА_1 , офіційно працевлаштований в Єреміївському ПК «Мрія» слюсарем водозабірних споруд. Зі слів сусідів, мати дівчинки не проживає разом з ними та не приймає участі у її вихованні на протязі всіх років. ОСОБА_1 з сусідами завжди ввічливий та привітний, скарг до Старостинського округу на нього не надходило (а.с. 52).
Позивач, ОСОБА_1 , працює у Єреміївському комунальному підприємстві «Мрія», за основним місцем роботи з 01 листопада 2018 року та займає посаду оператора водозабірних споруд. Має стабільну заробітну плату, що підтверджується довідкою виданою за вихідним номером № 205 від 18 жовтня 2024 року виконуючим обов'язки директора КП «Мрія» М. Житником (а.с. 56).
За актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 15 жовтня 2024 року № 213 домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 . В будинку наявні три житлові кімнати, оснащені пічним опаленням та централізованим водопостачанням. Дівчинка ОСОБА_3 , проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_1 . В кімнатах прибрано та охайно, є окреме спальне місце для дитини; у дівчини є всі необхідні речі (одяг, взуття). Батько дитини ОСОБА_1 , займається вихованням дитини та її освітою на протязі усього життя дівчинки (а.с. 53-54.)
Дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , характеризується позитивно, як така що навчається у школі та є активною, веселою та контактною дитиною. У навчанні та вихованні дитини приймає багато участі батько ОСОБА_1 (а.с. 55).
Згідно письмових свідчень сусідів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 дійсно з 2016 року виховує свою доньку ОСОБА_3 самостійно, оскільки мати дівчинки покинула сім'ю та не проживає разом з ними. Дівчинка завжди охайна та добре вдягнута (а.с. 60-61).
24 лютого 2025 року Виконавчим комітетом Роздільнянської міської ради, затверджено рішенням від 24 лютого 2025 року № 69, висновок органу опіки та піклування Роздільнянської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є матір'ю малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки остання протягом тривалого часу починаючи з 2016 року не приймає участі у вихованні дитини; свідомо ухиляється від своїх обов'язків по вихованню дитини; не спілкується з дитиною; не дає дитині доступ до культурних, духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до дитини, не створює умов для її навчання, не турбується про стан її здоров'я, аліменти на утримання дитини не сплачує. Наприкінці листопада 2024 року, службі у справах дітей стало відомо, що ОСОБА_2 знову перебуває на території с. Бурдівка та ними було здійснено виїзд за місцем її мешкання, остання перебувала у стані алкогольного сп'яніння та у присутності старости Єреміївського старостинського округу, написала заяву в якій зазначила, що не має бажання виконувати батьківські обов'язки по відношенню до доньки, оскільки має їхати на роботу (а.с. 88-91, 94-97).
У відповідності до рішення Суворовського районного суду міста Одеси (справа №523/17750/18, провадження № 2/523/915/19), ОСОБА_2 , вже позбавлена батьківських праві відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомила, що раніше працювала з позивачем у сільській раді та знає, що ОСОБА_1 , самостійно виховує доньку ОСОБА_3 , сам доглядає за дитиною, біологічна матір дитини ніколи нею не цікавилась, коли дитина відвідувала дитячий садок тільки батько займавсь її вихованням, додала, що колись до сільської ради телефонували оскільки відповідачку позбавляли батьківських прав на ще одну дитину.
Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що навчає дівчинку ОСОБА_3 , яка знаходиться на інклюзивному навчанні і кожного дня взаємодіє з батьком дитини. ОСОБА_1 , кожного дня привозить дитину до школи та забирає її із занять. Додала, що матір дитини ніколи не бачила і зовсім не знайома з відповідачкою. Дитина про маму не говорить, весь час говорить лише про батька. Коли починається розмова про матір, то у дитини виникає стрес. Під час навчального процесу, коли виникають теми про батьків, дитина може в собі замкнутись, або навіть плакати - тому теми про батьків часто утикаються.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні повідомив, що є сусідом позивача та керівником підприємства в якому працює ОСОБА_1 . Наголосив на тому, що ОСОБА_1 є відповідальним працівником та добрим сусідом. Позивач сам виховує дитину, а до вересня 2024 року йому допомагала його мати, яка померла; іноді у вихованні дитини позивачу допомагає його сестра. Також, повідомив, що у ОСОБА_1 , з дочкою дуже дружні та теплі стосунки, а матір дівчинки не бачив ніколи. ОСОБА_1 , як батько займається лікуванням дитини та матеріальним утриманням дитини.
Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що раніше працювала в Єрєміївській сільській раді та знає сім"ю позивача. Позивач з року чи з півтори року самостійно виховує дівчинку, дитина ще ходила у дитячій садок. Мати покинула їх та не проявляла участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Сімейні стосунки мають "складний" характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).
У відповідачки відсутні об'єктивні перешкоди у налагодженні стосунків з дочкою.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанови Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц).
Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи встановлено судом.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області №69 від 24.02.2025 року про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, складений за належного з'ясування всіх обставин. Такий висновок містить підстави, передбачені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав, а отже, є обґрунтованим.
Верховний Суд звертає увагу на те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню спору. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
Суд запросив до суду дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , але за повідомленням Служби у справах дітей та позивача у справі, дівчинка є вразливою та коли дана тема виникає, завжди хвилюється та сприймає цю тему болісно, не може з'явитися до суду. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Верховний Суд наголосив, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 21 квітня 2022 року у справі № 756/15048/20, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18).
Пленум Верховного суду України в пунктах 15 та 18 постанови №3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Кожен із зазначених факторів мав місце по відношенню до дитини відповідачки. Вона самоусунулася від виховання та утримання доньки, не піклувався про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками. Відповідач визнала зазначені обставини, виконувати батьківські обов'язки у подальшому бажання не має.
Така поведінка матері є винною по відношенню до дитини. В матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини та також остання раніше позбавлялась батьківських прав відносно іншої дитини
З огляду на наведені обставини, суд визнає поведінку відповідачки ухилянням від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини, що згідно з п. 2 ч.1 ст. 164 СК України, є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Отже, оцінивши в сукупності надані докази по справі, висновок Органу опіки та піклування, суд вважає, що є правові підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дитини, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області, як орган опіки та піклування; Служба у справах дітей Роздільнянської міської ради Одеської області; Служба у справах дітей Плахтіївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 к.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 31 липня 2025 року
Суддя В. С. Миргород