Справа № 589/5391/21
Провадження № 2/589/800/25
30 липня 2025 року
Суддя Шосткинського міськрайонного суду Сумської області Прачук О.В., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову,
В провадженні Шосткинського міськрайонного суду Сумської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення батьківства.
Позивачем повторно подано до суду заяву про забезпечення позову від 09 липня 2025 року та 25 липня 2025 року, в яких останній просить суд зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною; утриматися від самовільної зміни місця реєстрації, місця проживання та місця навчання дитини; неухильно виконувати висновок служби у справах дітей ШМР про визначення способу участі батька у вихованні дитини. Свої вимоги обґрунтовує тим, що є всі підстави вважати, що у разі незадоволення даної заяви існує ризик зміни місця проживання та навчання дитини - ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_1 , в тому числі виїзд матері з дитиною за кордон, ймовірно на територію країни-агресора, що унеможливить реалізацію позивачем своїх батьківських прав по відношенню до дитини.
Суд, розглянувши заяви, прийшов до наступного висновку:
Відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Разом з тим, однією з основних засад цивільного судочинства, у відповідність до ст.2 ЦПК України, є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з ч.2 ст.44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Так, саме пунктом першим вказаної статті зазначено, що зловживанням процесуальними правами є також подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, що дає підстави суду розцінити ту чи іншу дію як зловживання процесуальними правами та застосувати передбачену Кодексом відповідальність.
Верховний Суд трактує зловживання як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав (ухвала ВС від 06.09.2018, справа №552/2378/17).
У постанові від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18 Верховний Суд зазначив, що зловживання процесуальними правами - це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисливим або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах.
Зловживання процесуальними правами - це цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), з метою перешкоджання гарантованому у пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.
Характерними ознаками зловживання процесуальними правами є: формальне, непропорційне використання процесуального права всупереч легітимній меті, з якою це право встановлено нормами цивільного процесуального права, недобросовісність дій, умисний характер, завідома несумлінність.
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи.
З аналізу наведених норм вбачається, що зловживанням правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою взагалі перешкоджання розгляду справи.
Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.
Європейський суд з прав людини застосовує положення, передбачене ч. 3 ст. 35 Європейської Конвенції з прав людини, де вказано, що суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви.
Так, у ст.17 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950р. № ETS N 005 «Заборона зловживання правами» передбачено, що «Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції».
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач неодноразово звертався до суду з заявами про забезпечення позову з аналогічними вимогами та з тих самих підстав, які були вирішені в судовому порядку.
Так, ухвалою суду від 08 травня 2024 року в задоволенні заяви представника позивача - адвоката Ліщишина Ігора Віталійовича про забезпечення позову від 03 травня 2024 року було відмовлено. (а.с.168-169,181-182)
Ухвалою суду від 17 січня 2025 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову від 14 січня 2025 року було відмовлено. (а.с.225-226,236-237)
Ухвалою суду від 01 квітня 2025 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову від 25 березня 2025 року було відмовлено. (а.с.28-30, 105-106)
Ухвалою суду від 08 липня 2025 року в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову від 04 липня 2025 року було відмовлено. (а.с.123-127, 180-181)
Слід зазначити, що жодна з ухвал суду позивачем не оскаржувалась, набрали законної сили , що свідчить про те, що ОСОБА_1 погодився з правовим обґрунтуванням вказаних ухвал суду, однак, при цьому продовжує звертатися до суду з заявами про забезпечення позову з аналогічними вимогами за відсутності інших підстав або нових обставин.
Отже, ОСОБА_1 , будучи достеменно обізнаним про результат його заяв (ухвали суду про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, які набрали законної сили), всупереч принципу процесуальної доброї совісті і завданню цивільного судочинства, знову звернувся до суду із заявами про забезпечення позову.
Очевидно, що правопорядок не може толерувати такі дії і залишати їх поза увагою, адже суд не є місцем для процесуальної гри та спаму під видом заяв та клопотань.
З огляду на викладене, зазначені дії ОСОБА_1 суд визнає зловживанням процесуальними правами.
Відповідно до ч. 4 ст. 44 ЦПК України суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Згідно з ч.3 ст.44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, то суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути таку скаргу, заяву, клопотання.
Оскільки дії ОСОБА_1 з подання аналогічних заяв про забезпечення позову з тих самих підстав визнані зловживанням процесуальними правами, суд доходить висновку про залишення вказаних заяв без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 44, 148, 258, 260, 262, 353-355, суддя,-
Заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 09.07.2025 року та 25.07.2025 року - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення тексту ухвали.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області О.В.Прачук