Дата документу 29.07.2025 Справа № 334/2225/25
Єдиний унікальний № 334/2225/25 Головуючий у І інстанції: Новікова Н.В.
Провадження № 22-ц/807/1407/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
29 липня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Онищенка Е.А.,
секретар: Волчанова І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання,-
У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу відповідача), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня подання цього позову до суду та до досягнення дитиною 23 річного віку.
До позовної заяви додано повідомлення за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім'я позивача, про те, що її чоловік, ОСОБА_2 , 26.11.2022 зник безвісти.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2025 року оголошено розшук ОСОБА_2 .
Виконання ухвали доручено співробітникам ЗРУП ГУНП в Запорізькій області.
Провадження у справі зупинено до розшуку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та свідомо проігнорував вимоги ч. 3 ст. 210 ЦПК України, відповідно до якого провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пп. 1-3, 4-1 ч. 1 ст. 251 та пп 1-3 ч. 1 ст. 252 цього Кодексу.
Відтак, відкривши провадження у справі, призначивши її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження та фактично розпочавши її розгляд 06.06.2025, суд не мав права зупиняти провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 252 ЦПК України.
Вказане порушення призвело до порушення найкращих інтересів дитини, яка має право на аліменти і потребує їх саме зараз. Крім того, у випадку оголошення відповідача померлим через деякий час, його син взагалі буде позбавлений прав на аліменти, що буде гарантованим прецедентом для визнання порушення права дитини на аліменти в ЄСПЛ.
Суд першої інстанції не позбавлений можливості здійснювати подальший виклик відповідача через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, та ухвалити заочне рішення у справі про стягнення аліментів.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні ОСОБА_1 , її представник - адвокат Шумський І.В., а також ОСОБА_3 наполягали на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає з огляду на таке.
Оголошуючи розшук відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що його місце перебування невідоме, тому з огляду на те, що для здійснення розшуку може знадобитись значний проміжок часу, то на час його проведення провадження у справі слід зупинити відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 252 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
За загальним правилом, при надходженні позовної заяви, суд зобов'язаний встановлювати дійсне місце проживання (перебування) відповідача через органи реєстрації місця перебування та місця проживання особи.
Згідно з ч. 1 ст. 132 ЦПК України якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами Національної поліції України, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.
Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 додала повідомлення за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім'я позивача, про те, що її чоловік, ОСОБА_2 , 26.11.2022 зник безвісти (а.с. 21).
Вказане підтверджується також доданим до позову Витягом з Реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (а.с. 22).
Таким чином, місце перебування відповідача не відоме, тому правомірним є оголошення його розшуку відповідно до ч. 1 ст. 132 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Також у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Отже, встановивши, що ОСОБА_2 має статус зниклого безвісти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для оголошення його розшуку та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 252 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують того факту, що місцезнаходження ОСОБА_2 невідоме, як і не дають підстав вважати, що на час ухвалення рішення у справі у разі продовження її розгляду до розшуку відповідача, він буде живий і зможе мати такий процесуальний статус.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції, § 36; Нун'єш Діаш проти Португалії).
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимоги ч. 3 ст. 210 ЦПК України, відповідно до якого провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пп. 1-3, 4-1 ч. 1 ст. 251 та пп 1-3 ч. 1 ст. 252 цього Кодексу, не заслуговують на увагу, адже частина третя статті 210 ЦПК України підлягає застосуванню лише у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження судом першої інстанції. Натомість матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки постановивши ухвалу про зупинення провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, суд першої інстанції не допустив порушень процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2025 рокув цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дняїї ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 31 липня 2025 року.
Головуючий:
Судді: