Справа № 303/4674/25
2/303/1678/25
31 липня 2025 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання права власності в порядку спадкування,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання права власності в порядку спадкування. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті дядька відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 . За життя 30.07.2020 року Мишкулинець І.ҐІ. заповів позивачу все своє майно. ОСОБА_1 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Садварі М.Ф. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину однак в результаті розгляду заяви 18.03.2025 року нотаріус винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Позивач вважає, що в нього є усі правові підстави для спадкування спадкового майна. Таким чином, просить визнати за ним право власності на житловий будинок із належними до нього господарськими спорудами та будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті дядька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 23.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання. Підготовче судове засідання призначено на 10.07.2025 року.
Ухвалою суду від 10.07.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.07.2025 року.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, від позивача та його представника до суду надійшли заяви в яких просять провести розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують, просять суд їх задовольнити.
Представник відповідача Івановецької сільської ради в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 03.09.2020 року.
Відповідно до заповіту від 30.07.2020 року, посвідченого секретарем Бобовищенської сільської ради Глагола М.П., ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось та все те, що буде належати йому на час смерті, а також належні йому майнові права позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також судом встановлено, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.11.2021 року встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в будинку за адресою АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з інформаційною довідкою Мукачівського РБТІ та ЕО ТзОВ «Зодчий і К» від 08.10.2024 року право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , не зареєстровано. Актуальна інформація про право власності за період після 01.01.2013 року відсутня.
Відповідно до технічного паспорту на будинковолодіння від 27.03.2024 року, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , до складу останнього входить житловий будинок позначений під літ. «А» (рік побудови - 1953) та надвірні споруди (роки побудови - 1960, 1956 та 1990).
З виписки № 23/12-08 від 05.04.2024 року відділу ЦНАП Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області встановлено, що забудовником домогосподарства адресою АДРЕСА_1 , згідно з записів по господарської книги № 3 на 2001-2005 роки, була ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 27.04.2015 року).
З довідки № 55 від 15.05.2025 року відділу ЦНАП Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області встановлено, що на момент смерті тітки позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою АДРЕСА_1 , разом з померлою був зареєстрований брат померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_2 , позивач звернулася до приватного нотаріуса Мукачівського районного нотаріального округу Садварі М.Ф. для оформлення документів на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . 18.03.2025 року приватний нотаріус Мукачівської районного нотаріального округу Садварі М.Ф., розглянувши подані позивачем документи, відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірний будинок у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього. Крім цього зі змісту постанови встановлено, що ОСОБА_3 у шлюбі не перебувала, дітей немає, батьки померли. Також у постанові зазначено про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася, з метою оформлення спадкових прав ніхто не звертався.
Згідно з положеннями ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1 ст. 1223 ЦК України). Частиною 2 ст. 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи зазначені у ст. 1261 ЦК України. У ст. 1258 ЦК України зазначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України. Статтею 1262 ЦК України визначено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Таким чином, відповідно до зазначених положень ЦК України, померлий ОСОБА_2 був спадкоємцем другої черги за законом як брат спадкодавця ОСОБА_3 . В свою чергу позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом спадкодавця ОСОБА_2 .
Частиною 3 ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов'язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов'язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку.
Таким чином судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 , яка була головою та забудовником спірного домогосподарства, прийняв спадщину її брат ОСОБА_2 за законом, як спадкоємець другої черги, так як постійно проживав разом із нею на час відкриття спадщини. Після смерті ОСОБА_2 спадщину за заповітом прийняв позивач ОСОБА_1 так як постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено судовим рішенням.
У статті 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ст. 328 ЦК України громадянин набуває права власності на майно на підставах, що не заборонені законом.
За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
До часу набрання чинності ЦК 2003 року та Закону України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03.08.2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» (втратила чинність) було вперше встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва. Тобто, до 05.08.1992 року не передбачалася процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 року житлових будинків вимогам законодавства, будівельним нормам та державним стандартам і правилам, зокрема, для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 30.07.2012 року).
Із Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах, селищах міського типу УРСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української УРСР 31.01.1966, погодженої заступником Голови Верховного Суду УРСР від 15.01.1966, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 № 56 вбачається, що державній реєстрації підлягали лише будинки та домоволодіння в межах міст і селищ міського типу, будинки ж, розташовані у селах реєстрації не підлягали.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 01.03.2013 за змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31.10.1975 № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.
Відповідно до роз'яснення Міністерства Юстиції України від 21.02.2005 року № 19-32/319 в разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.
Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05.08.1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05.08.1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Враховуючи вищевикладене, із врахуванням того, що позивач прийняв спадщину на належне спадкодавцеві майно, що побудоване до 05.08.1992 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування слід задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті дядька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 328, 392, 1216-1218, 1223, 1268 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Івановецька сільська рада Мукачівського району Закарпатської області (вул. Миру, 15, с. Іванівці, Мукачівський район, Закарпатська область).
Суддя А.М.Заболотний