Справа № 620/16889/24 Суддя першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
29 липня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Файдюка В.В.,
суддів: Аліменка В.О., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
24 грудня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФ України в Запорізькій області), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06 серпня 2024 року №254150031521 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 27 липня 2023 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 зі зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням його застосування відповідно до рішення Конституційного Суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року, 06 березня 2025 року ГУ ПФ України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що відмовляючи у призначенні ОСОБА_1 пенсії у цій справі керувався Законом №1058, в редакції Закону №2148, який на той час був чинним і регулював спірні правовідносини, а тому орган Пенсійного фонду не діяв всупереч закону та не прийняв оспорюване рішення за відсутності до цього передбачених законом підстав. Апелянт відмітив, що ОСОБА_1 проживає на території, яка обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
10 липня 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - без змін.
Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що на момент її звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком Список №2, норми Закону №1788-XII були чинними, а його положення неконституційними або незаконними не визнавалися. Позивач відмітила, що враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Запорізькій області необхідно залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 липня 2024 року ОСОБА_1 , досягнувши 51-річного віку, звернулася до територіального пенсійного органу із заявою та необхідним пакетом документів про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення від 06 серпня 2024 року №254150031521, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. У оскаржуваному рішенні вказано: вік позивача 51 рік, страховий стаж становить - 28 років 04 місяці 12 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 2 з урахуванням статті 60 - 21 рік 01 місяць 08 днів.
Відповідно до довідки КНП «Чернігівська обласна лікарня» від 29 липня 2024 року №2-28/02/275, ОСОБА_1 працювала повний робочий день в КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер» і за період з 05 листопада 2008 року по 23 травня 2019 року, що становить 10 років 6 місяців 19 днів виконувала роботи постійно і безпосередньо пов'язані з обслуговуванням хворих на туберкульоз за професією, посадою молодша медична сестра з догляду за хворими, що передбачена за Списком №2.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням ГУ ПФ України в Запорізькій області, ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , Чернігівський окружний адміністративний суд 20 лютого 2025 року дійшов висновку, що на час звернення позивача із заявою до відповідача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 вона досягла 51 року, здобула необхідний страховий та пільговий стаж, а тому має право на призначення такої пенсії відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Гарантії конституційного права людини на соціальний захист передбачені в положеннях Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) та Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ).
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Статтею 13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VIII) статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Закон України від 02 березня 2015 року №213-VIII набув чинності з 01 квітня 2015 року.
З 01 січня 2004 року набув чинності Закон №1058-IV.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом другим пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ.
28. Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (до 11 жовтня 2017 року), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абзацом першим пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу положень Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Відтак, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 23 жовтня 2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Однак, положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність (пункт 4.4 рішення).
З 23 січня 2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі №360/3611/20 Велика палата Верховного суду зазначила, що суперечність положень Законів України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика палата Верховного суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
Відносно обставин справи, що розглядаються у цій справі, означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII та 55 років відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд апеляційної інстанції враховує наведені вище приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»), саме до 01 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»).
Таким чином, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком № 2 до 01 квітня 2015 року, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом №213.
Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком № 2 після 01 квітня 2015 року, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058 в редакції Закону №2148.
Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 червня 2025 року у справі № 200/4104/24.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 з 05 листопада 2008 року, тобто до 01 квітня 2015 року працювала на посадах, віднесених до Списку №2, а тому при визначенні її права на пільгову пенсію необхідно керуватися нормами пункту «б» статті 13 Закону №1788.
Враховуючи викладені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час звернення ОСОБА_1 із заявою до органу Пенсійного фонду про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, вона досягла 51 року, здобула необхідний страховий та пільговий стаж, а тому має право на призначення такої пенсії відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне рішення виготовлено 29 липня 2025 року.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді В.О. Аліменко
Є.І. Мєзєнцев