. 29 липня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/6705/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить суд:
визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 11.10.1992 по 22.05.2000року роботи у медичній частині Полтавського заводу газорозпядних ламп;
визнати протиправною Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання в Полтавському медичному стоматологічному інституті з 17.09.1983 по 08.08.1987 та з 03.03.19988 по 21.06.1990р;
?? зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, зарахувати мені - ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 11.10.1992 по 22.05.2000року роботи у медичній частині Полтавського заводу газорозпядних ламп;
?? зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя,34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927), зарахувати мені - ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання в Полтавському медичному стоматологічному інституті з 17.09.1983 по 08.08.1987 та з 03.03.1988 по 21.06.1990р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 08.01.2025 року позивач звернувся до Головного управління ПФУ в Полтавській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 15.01.2025 року № 163750031752 позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Позивач зазначає, що вказане рішення є необґрунтованим та таким, що позбавляє його права на пенсійне забезпечення, оскільки ним надано достатньо підтверджуючих документів про наявний трудовий стаж у спірні періоди. Також зазначає, що працівник не може нести відповідальність за неправильність внесення записів до трудової книжки, а отже спірні періоди роботи та період навчання з мають бути враховані пенсійним органом до страхового стажу, що й стало підставою для звернення позивача до суду з позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 року суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від відповідача ГУ ПФУ у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 08.01.2025 р. позивач звернувся до органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 15.01.2025 року № 163750031752 відмовлено позивачу у призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Пенсійний вік визначений ст.26 Закону №1058-IV становить 60 років. Вік позивача 62 роки. Необхідний страховий стаж визначений ст.26 Закону № 1058-IV становить 29 років. Страховий стаж позивача 04 роки 7 місяців 18 днів. За доданими до заяви документами не зараховано періоди роботи згідно із трудовою книжкою від 11.10.1992 по 22.05.2000, оскільки печатка при звільненні УРСР. Період навчання згідно із дипломом НОМЕР_1 оскільки період навчання перетинається з роботою.
Відповідач ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відзиву не надав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, , суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 08.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Полтавській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії позивача розглянуто Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області та прийнято рішення від 15.01.2025 року № 163750031752 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Спірним рішення встановлено, що страховий стаж позивача станом на день звернення за призначенням пенсії становив 04 роки 7 місяців 18 днів.
За результатами розгляду документів доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано згідно із трудовою книжкою:
-період роботи з 11.10.1992 по 22.05.2000, оскільки печатка при звільненні УРСР;
-період навчання згідно із дипломом НОМЕР_1 , оскільки період навчання перетинається з проходженням військової служби.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою ст.24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
В силу статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова КМУ № 637 від 12.08.1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 постанови КМУ від 12.08.1993 року № 637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Так, з трудової книжки позивача від 29.09.1979 року серії НОМЕР_2 встановлено, що в ній містяться записи на підтвердження спірних періодів, а саме:
- З 01.09.1983 зарахований студентом першого курсу лікувального факультету . Наказа №210 від 25.07.1983;
- З 21.06.1990 відрахований з кола студентів Полтавського медичного стоматологічного інституту в зв'язку з закінченням. Наказ №210 від 21.06.1990.
- З 11.10.1992 прийнятий на посаду лікаря-терапевта Полтавського заводу газорозрядних ламп. Наказ№3181 від 11.10.1992.
- З 22.05.2000 звільнений з займаної посади по власному бажанню за ст. 38 КЗпП України.
Як було зазначено судом вище, відповідачем не зараховано періоди роботи позивача з 11.10.1992. по 22.05.2000 р., оскільки печатка при звільненні УРСР.
Так, вимоги щодо ведення трудової книжки та оформлення записів в ній, визначені в Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затвердженою постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 р. № 162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 (далі - Інструкція №58).
Згідно із п.1.1 розділу І Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до абз.3 п.п.2.4 розділу 2 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд звертає увагу, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала позивач у той чи інший період її роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для не включення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.
Таким чином, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Отже, неточність зображення печатки на записах в трудовій книжці або помилки, допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших бухгалтерських документів.
Згідно із ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, за змістом п.4.2 розділу IV Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Отже, перед тим, як прийняти рішення за результатами розгляду заяви, працівник структурного підрозділу, який здійснював прийом та обслуговування осіб, в силу вимог п.4.2 розділу IV Порядку № 22-1, мав би повідомити позивача про необхідність надання додаткових документів.
Втім, вказаного порядку відповідачем дотримано не було. Та лише у спірному рішенні повідомлено про можливість надання уточнюючих довідок.
Також, суд критично ставиться до обґрунтувань відповідача щодо не зарахування окремого періоду через наявність у трудовій книжці відбитка печатки УРСР. На думку суду, та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідний запис у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 11.10.1992 по 22.05.2000 мають бути зараховані до його страхового стажу.
Щодо не зарахування періоду навчання відповідно до диплому НОМЕР_1 , оскільки період навчання перетинається з періодом роботи, суд зазначає наступне.
Згідно із п.«д» ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п.8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Так, позивач навчався в Полтавському медичному стоматологічному інституті з 01.09.1983 року по 21.06.1990 року, про що йому видано диплом НОМЕР_1 . .
В період навчання в Полтавському медичному стоматологічному інституті, позивач працював в 4-ій міській лікарні міста Полтави, про що є відповідні записи в трудовій книжці, а саме:
- З 01.06.1986 прийнятий на посаду медсестри гастроентеролгічного відділення на 0,5 ставки по догляду за важко хворими. Наказ №195к від 31.10.1986;
- З 01.06.1988 звільнений з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП УРСР. Наказ №96к від 01.06.1988.
Відповідно до довідки Полтавського державного медичного університету від 04.03.2025 № 11-17/491 ОСОБА_1 , дійсно навчався в Полтавському медичному стоматологічному інституті:
- З 19.09.1983 - зарахований в число студентів 1-го курсу лікувального факультету на денну форму навчання . Наказ №256-у від 17.09.1983;
- - з 08.08.1987 - відрахований з числа студентів 4-го курсу за академічну неуспішність. Наказ №267-у від 08.08.1987;
- З 03.03.1988 - поновлено в число студентів 4-го курсу лікувального факультету на денну форму навчання . Наказ №83-у від 03.03.988;
- З 26.06.1990 - відрахований з числа студентів в зв'язку з закінченням терміну навчання в інституті. Наказ №210-у від 21.06.1990.
Рішенням Державної екзаменаційної комісії присвоєно кваліфікацію лікаря , видано диплом спеціаліста НОМЕР_1 від 21.06.1990 та додаток до нього, реєстраційний №181.
Тобто дані документи чітко визначають, що позивач навчався в Полтавському медичному стоматологічному інституті з 17.09.1983 року по 08.08.1987 року та з 03.03.1988 року по 21.06.1990 року.
Однак, згідно з даними трудової книжки позивача з 01.11.1986 по 01.06.1988 працював в 4-ій міській лікарні міста Полтави.
Відтак суд вважає за можливе зарахувати період навчання в Полтавському медичному стоматологічному інституті, що не перетинається з робото в 4-ій міській лікарні міста Полтави, а саме з 17.09.1983 по 31.10.1986 та з 02.06.1988 по 21.09.1990.
Враховуючи викладене, суд вважає, що порушені права підлягають відновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 15.01.2025 року № 163750031752.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тому суд вважає, що для належного захисту порушених прав позивача, похідна позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву від 08.01.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 11.10.1992 по 22.05.2000, період навчання 17.09.1983 по 31.10.1986 та з 02.06.1988 по 21.09.1990, із урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позову позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги,26 м. Дніпро, Дніпропетровської області, 49094, ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.01.2025 року № 163750031752 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 11.10.1992 по 22.05.2000, період навчання 17.09.1983 по 31.10.1986 та з 02.06.1988 по 21.09.1990, із урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги,26 м. Дніпро, Дніпропетровської області, 49094, ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 ( шістдесят) копійок на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 )
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова