30 липня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/8684/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №163950034228 від 05.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити ОСОБА_1 з 28.05.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням пільгового стажу за Списком № 2 - період роботи з 28.02.2019 по 28.11.2023 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15); рішення Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі N? 360/3611/20.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ПФУ в Вінницькій області протиправно прийняло рішення №163950034228 від 05.06.2025, яким позивачу відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, оскільки при прийнятті спірного рішення не врахувало рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 №1/-р/2020 у справі №1- 5/2018(746/15). Вказує, що до пільгового стажу не зараховано період з 28.02.2019 по 28.11.2023 згідно пільгової довідки №513-08/27 від 12.05.2025, оскільки не долучено наказ про атестацію робочих місць №103 від 28.02.2019. Позивач наполягає на безпідставності не зарахування пенсійним органом періоду роботи з 28.02.2019 по 28.11.2023 до страхового стажу роботи позивача, оскільки нею були надані всі документи на підтвердження пільгового стажу.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/8684/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.07.2025 через "Електронний суд" надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що до пільгового стажу не зараховано період з 28.02.2019 по 28.11.2023 згідно пільгової довідки №513-08/27 від 12.05.2025, оскільки не долучено наказ про атестацію робочих місць №103 від 28.02.2019. Однак, пільговий стаж позивача склав 22 роки 0 місяців 14 днів. Разом з тим, на день звернення позивача за заявою про призначення пенсії, остання не досягла передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV пенсійного віку.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
28.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 28.05.2025 та поданий пакет документів в електронному вигляді передано на розгляд до ГУ ПФУ в Вінницькій області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.05.2025 відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Вінницькій області прийнято рішення №163950034228 від 05.06.2025 про відмову в призначенні пенсії за списком №2 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказане рішення вмотивовано тим, що до пільгового стажу не зараховано період з 28.02.2019 по 28.11.2023 згідно пільгової довідки №513-08/27 від 12.05.2025, оскільки не долучено наказ про атестацію робочих місць №103 від 28.02.2019. Пільговий стаж позивача склав 22 роки 0 місяців 14 днів.
Позивач не погодилася з рішенням ГУ ПФУ в Вінницькій області №163950034228 від 05.06.2025 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку з чим звернулася до суду з позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенню ГУ ПФУ в Вінницькій області №163950034228 від 05.06.2025 про відмову в призначенні пенсії, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення“ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 2 цього Рішення визначено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;...".
Отже, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так у цих рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Таким чином, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
З огляду на викладене вище, на пільгових на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, оскільки станом на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (28.05.2025) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла 50 років, висновки ГУ ПФУ в Вінницькій області у оскаржуваному рішенні №163950034228 від 05.06.2025 щодо недосягнення гр. ОСОБА_1 пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, є помилковими та суперечать приписам статті 13 Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020.
Згідно спірного рішення, здійсненого органом Пенсійного фонду України, страховий стаж позивача становить 33 років 02 місяці 08 днів, тобто стаж роботи ОСОБА_1 , обрахований пенсійним органом є не меншим 20 років.
Разом з тим, обрахований пенсійним органом пільговий стаж позивача складає 22 років 0 місяців 14 днів, зокрема, до пільгового стажу за Списком №2 пенсійним органом було зараховано період роботи позивача з 28.02.2019 по 28.11.2023.
ОСОБА_1 вважає протиправним не зарахування до її страхового стажу періоду роботи: з 28.02.2019 по 28.11.2023.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
До страхового та до пільгового стажу ОСОБА_1 пенсійним органом не зараховано період роботи з 28.02.2019 по 28.11.2023 згідно пільгової довідки №513-08/27 від 12.05.2025, оскільки не долучено наказ про атестацію робочих місць №103 від 28.02.2019.
Положеннями статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
Згідно з пунктом 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.
При цьому, пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки від 12.05.2025 № 51.3-08/27 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, позивач з 14.07.2014 по 28.11.2023 працювала за професією маляр (ДК 003:2010:7141.1), зайнятий на роботах із застосуванням шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки в складально-зварювальному корпусі. що передбачено Списком № 2, розділом ХХХІІІ, затвердженим Постановою КМУ від 24.06.2019 № 461.
У вказаній довідці зазначено, що атестація робочих місць проведена: накази № 425 від 28.06.1994, ; 75 від 23.03.1999, № к54 від 05.04.2004, № 84 від 30.03.2009, № 339 від 21.12.2009, № 76 від 28.02.2014, № 103 від 28.02.2019.
Висновки Державної експертизи умов праці № 19 від 29.04.1999, № 180 від 06.09.2002, № 134 від 18.05.2004, № 252 від 23.12.2009, № 68 від 18.04.2014.
Суд звертає увагу, що необхідними умовами для виникнення у особи права, на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є: встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці; зайнятість повний робочий день.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Це ж встановлено п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року N 637.
Пунктом 20 вказаного Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до п. 5 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п'ять років.
Зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992 року, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням п. 4.2 цього Порядку.
Згідно із п. 1, 2, 4, 9, 10 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені п. 4 Порядку №442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15024/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно із яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочих місць, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту “б» статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Таким чином, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства (або не долучення роботодавцем до наказу про атестацію робочих місць переліку професій) не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не на працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Отже, необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Разом з тим суд наголошує, у разі виникнення в управління сумнівів щодо належності у зарахуванні відповідних періодів роботи, відповідач не позбавлений можливості ініціювати відповідну перевірку на відповідність первинних документів та уточнюючих довідок з підприємства.
Оскільки відповідно до частини першої статті 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.
Також, суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 242/1484/17, від 11 липня 2019 року у справі № 127/1849/17, та від 31 березня 2020 року у справі № 127/16245/17.
Зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в в Вінницькій області №163950034228 від 05.06.2025про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, та без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Водночас, з метою ефективного поновлення прав позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 28.02.2019 по 28.11.2023 та повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 28 травня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
Обраний у справі судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.
В іншій частині позовних вимог слід відмовити з мотивів, що зазначені вище.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Частиною 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, при частковому задоволенні позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
На підставі викладеного вище, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке Шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №163950034228 від 05.06.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2 періоди роботи з 28.02.2019 по 28.11.2023 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 травня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривен 60 коп.)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко