Справа № 420/10959/25
29 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 відносно його - ОСОБА_1 , стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26.05.2017 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 14.03.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 виплатити йому - ОСОБА_1 , його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26.05.2017 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 14.03.2025 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100;
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 стосовно ненарахування та невиплати йому - ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому - ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позивач у позові зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
За період з 01 січня 2016 року по 26 травня 2017 року йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі, що стало підставою для звернення до суду та його позов був задоволений.
14.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/9104/24 на його розрахунковий рахунок нарахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Позивач вважає, що він має право відповідно до ст.117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також позивач просить стягнути на його користь з відповідача втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації, оскільки компенсація втрати частини доходу йому також не виплачена.
Позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 21.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи.
Ухвалою суду від 29.07.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Відповідачем до суду поданий відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
На думку представника відповідача ст.117 КЗпП та Порядок №100 не розповсюджується на правовідносини військової служби, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність.
Також представник відповідача звертає увагу, що спеціальне законодавство не передбачають такого виду відповідальності військової частини як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
З позивачем при звільненні був здійснений повний розрахунок.
Право на отримання індексації грошового забезпечення у позивача виникло на підставі судового рішення, яке було ухвалено вже після його звільнення. Отже у відповідача відсутня вина як у роботодавця у розумінні ст.116,117 КЗпПУ.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статей 116, 117 КЗпП України. Також відсутні підстави для виплати компенсації за втрату доходів , оскільки на думку представника відповідача індексація не входить до складу грошового забезпечення.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та його виключено зі списків особового складу. За період з 01.01.2016 року по 26.05.2017 йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі. Позивач не заперечує, що при звільненні він не заявляв вимог до відповідача за вказаними обставинами.
Лише 31.01.2024 року, тобто майже через сім років, позивач звернувся до відповідача щодо нарахованої та виплаченої йому індексації. Отримавши відповідь та будучи незгодним з розрахунком виплаченої індексації звернувся до суду згідно з автоматизованої системи діловодства суду - 23.04.2024 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі №420/9104/24 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.05.2017 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.05.2017 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, а також зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити нарахувати на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по 26.05.2017 року по день фактичної виплати індексації відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2024 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити нарахувати на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по 26.05.2017 року по день фактичної виплати індексації відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 - скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
14.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/9104/24 на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 46637,08грн.
Позивач вважаючи, що йому повинні були одночасно виплачені середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсація втрати частини доходу звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши заяви по суті, надані сторонами докази суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, якій був військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ, а також компенсації втрати частини доходу.
Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у тому числі у разі відсутності зауважень звільненого військовослужбовця щодо розрахунку з ним, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України від 02.04.2020 №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов'язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.
Між тим, за правовими висновками Верховного Суду вказані зміни в КЗпПУ фактично не вплинули на розрахунок за затримку при звільненні осіб, яким затримка розрахунку почалась до 19 липня 2022 року.
При цьому Верховний Суд також вказує, що в новій редакції законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Але і до цього редакція ст.117 КЗпПУ не містила положень щодо застосування принципу співмірності. Вказаний принцип став застосовуватись при розгляді справ даної категорії за судовою практикою Верховного Суду та ВПВС.
Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Таким чином, основними підставами для висновку ВПВС були:
- компенсаційний характер заходів відповідальності (компенсацiя завданої шкоди на відміну виплати середнього заробітку при незаконному звільненні та поновленні на посаді - виплата заробітку як продовження трудових відносин);
- принципи розумності, справедливості та пропорційності.
Щодо застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, то аналіз висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішеннях, свідчать про те, що вказані принципи є невід'ємною частиною верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Всі елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності. Правова держава, вважаючи відповідальність виправною, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи.
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
Принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов'язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України,
Отже, конкретні санкції як відповідальність за порушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати механізм відповідальності з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються).
Саме враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, ВПВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи, зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період з 26.05.2017 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 14.03.2025 - не більш як за шість місяців за затримку розрахунку при звільненні та виплати йому 12.03.2025 року на підставі рішення суду індексації у розмірі 46637,08грн не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат.
Середньомісячне грошове забезпечення перед звільненням складає 7535,28грн (середньоденне 251,18грн). Отже лише за період з 19.07.2022 по 14.03.2025 року середній заробіток складає 46217,12грн (184х251,18 грн).
Оцінюючи вимоги позивача щодо відповідності їх принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат, суд, зокрема, враховує:
- звернення до суду майже через сім років після звільнення;
- позивач ніяким чином не зазначає про причини тривалого не звернення до суду після звільнення за захистом своїх прав, тобто поведінка позивача була пасивною та така поведінка є не виправданою.
Нарешті принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться третій рік, необґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним.
Враховуючи вказані обставини, компенсаційний характер сум, які просить стягнути з відповідача позивач, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню за затримку розрахунку 40тис грн.
Що стосується позовних вимог позивача про зобов'язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому - ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, то вказані вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі виходячи з наступного.
Спірні правовідносини в цієї частини регламентовані Законом №2050-III.
Статтею 1 Закону №2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Щодо суми індексації грошових доходів громадян, то внесення вказаних сум в доходи, які підлягають компенсації були внесені Законом №1214 -ІХ від 04.02.2021 року.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення (постанова від 14.04.2021 року у справі №465/322/17).
Пункти 1,2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Суд вважає, що право на отримання компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є соціальним правом громадянина, тобто правом, яке закріплено у в законодавстві і перебуває під захистом держави.
Згідно зі ст.ст.3,4,5 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Статтею 7 Закону №2050-III, п.8 Порядку №159 визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
02.04.2024 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду прийняв постанову по справі №560/8194/20.
В постанові від 02.04.2024 року (пункти 31-36) зазначено, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Судова палата вважала, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Врахувавши зазначене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Крім того, такий підхід відповідатиме і підходам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо порядку обчислення строків звернення до суду в спорах про перерахунок пенсій, викладеним у постанові від 31.03.2023 у справі № 240/12017/19, яку взяв до уваги суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.
Судом встановлено, що позивач не отримував у повному обсязі індексацію грошового забезпечення.
Лише на виконання рішення суду отримав кошти 14.03.2025 року, а 14.04.2025 року звернувся до суду з даним позовом. Обов'язком відповідача є виплата вказаної компенсації разом з виплатою заборгованості в силу приписів Закону № 2050-ІІІ .
Таким чином, позивачем дотриманий строк звернення до суду з даним позовом та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.04.2024 року по справі №560/8194/20, а також на підставі положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 26.05.2017 року включно - виплаченої 14.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі №420/9104/24.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період ), за період з 26.05.2017 по 14.03.2025 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 26.05.2017 по 14.03.2025 року у розмірі 40000,00грн (сорок тисяч гривень).
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.04.2025 року у суму 46637,08грн виплаченої 14.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі №420/9104/24.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва