Справа № 420/3387/25
30 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Грабової Т.П., представника відповідачів - Філенка Д.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа - військова частина НОМЕР_3 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:
- Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ігнорування рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи).
- Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи II групи).
- Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.01.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 04.03.2025 року (вхід. № ЕС/20461/25 від 05.03.2025 року), прийнятої судом до розгляду ухвалою від 23.07.2025 року, позивач замінив вимогу до військової частини НОМЕР_2 з зобов'язання повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.01.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на вимогу про зобов'язання військову частину НОМЕР_2 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Решта вимог позивача залишена без змін.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
Позивач призваний на військову службу у Збройних Силах України по мобілізації з 2022 р. згідно Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 р. та на теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до запису у військовому квитку № НОМЕР_4 ОСОБА_1 було присвоєно звання “солдат» 11.05.2022 року.
У позивача виникла нагальна потреба у звільненні з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи.
Дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є особою з II групою інвалідності, а також потребує догляду на непрофесійній основі, що підтверджується відповідними медичними документами.
Позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби та аркушем бесіди на підставі вищевказаної обставини 01.11.2024 року до начальника обслуги радіолокаційної станції радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до вимог наказу МО України №495 від 23.07.2024: “... у разі подання документів з питань ... звільнення з військової служби ... на військовослужбовця складається службова характеристика. Залежно від результатів службової діяльності та отриманого бойового досвіду військовослужбовця, посадові особи, які складають службову характеристику, роблять висновки щодо подальшого службового використання або заохочення військовослужбовця, а саме: звільнення з військової служби із зазначенням підстав, визначених статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Військовою частиною НОМЕР_2 рапорт від 01 листопада 2024 року було отримано 04 листопада 2024 року за вхідним номером 5473.
Військовою частиною НОМЕР_1 рапорт від 01 листопада 2024 року було отримано 01 листопада 2024 року за вхідним номером 1448/23582/1200/пс.
На старшого солдата ОСОБА_1 була складена службова характеристика, де було зазначено про доцільність звільнення з лав Збройних Сил України у зв'язку з сімейними обставинами, проте заявник не був звільнений з військової служби.
26 листопада склав та 27 листопада 2024 року заявник направив заяву військовій частині НОМЕР_1 , військовій частині НОМЕР_2 та Міністерству оборони України, в якій просив надати інформацію, у зв'язку з чим, станом на 26 листопада 2024 року рапорт ОСОБА_1 від 01 листопада 2024 року не було розглянуто командиром військової частини НОМЕР_1 та направити відповідь на електронну пошту.
Рапорт ОСОБА_1 від 01.11.2024 року досі не був розглянутий командиром військової частини НОМЕР_1 . Також, на заяву ОСОБА_1 будь-якої відповіді від жодного з органів не надходило.
13.01.2025 року позивач повторно направив рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу». На рапорт надійшла відповідь №1044/303/1/198 від військової частини НОМЕР_2 , де було вказано, що у військової частини НОМЕР_2 відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі потреби постійного стороннього догляду за дружиною, яка є інвалідом II групи та висновком ЛКК форми №080-4/о, в якій вказано, що ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а не постійного стороннього догляду.
Позивач вважає, що посилання військової частини НОМЕР_2 на те, що обов'язковим для звільнення з військової служби є саме здійснення постійного стороннього догляду за дружиною, не відповідає чинним нормам законодавства, оскільки в нормі Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» застосовується поняття “постійний догляд», який не є тотожним “сторонньому догляду».
18.02.2025 року представник відповідача військової частини НОМЕР_2 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, зокрема, таке.
Позивач неодноразово звертався з рапортами до командира військової частини НОМЕР_2 та командира військової частини НОМЕР_1 (рапорти передавались на командира НОМЕР_2 , оскільки військова частина НОМЕР_1 є підпорядкованою частиною НОМЕР_2 і рішення стосовно звільнення військовослужбовців може приймати тільки командир НОМЕР_2 ), стосовно звільнення у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є відповідно до висновку МСЕК серії 12ААГ від 27.12.2023 №978554 особою з інвалідністю ІІ групи.
Відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 та абзацу одинадцятого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (зі змінами) визначено, що звільнення можливе через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання проходити військову службу), необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І або ІІ групи.
На кожен рапорт про звільнення командир військової частини НОМЕР_2 надав відповідь, як це передбачено законодавством.
На підтвердження факту потреби дружиною постійного стороннього догляду надано висновок ЛКК від 18.10.2024 №289 форми №080-4/о “Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», в якій вказано, що дружина позивача потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Відповідач вказав, що надана довідка від 26.12.2024 №1504 форми №080-4/о “Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», в якій вказано, що її чоловік потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, але ні як не постійного стороннього догляду як це передбачено законодавством.
Висновок лікарської-консультативної комісії та висновок медико-соціальної експертної комісії є двома різними документами, які мають різне значення.
Висновок лікарської-консультативної комісії є документом, який видається лікарською комісією з метою з'ясування стану здоров'я конкретної людини, оцінки можливості працювати на певній посаді, військової придатності, дітям до 18 років тощо. Висновок лікарської-консультативної комісії може мати рекомендації щодо лікування, профілактики, режиму роботи та інше.
Висновок медико-соціальної експертної комісії є документом, який дається експертною комісією з метою визначення можливості людини для самообслуговування, працевлаштування, одержання соціальних послуг тощо.
Висновок медико-соціальної експертної комісії може мати рекомендації щодо заходів соціальної підтримки, адаптації та реабілітації людини.
Відповідно, лікарсько-консультативна комісія оцінює стан здоров'я конкретної людини з медичної точки зору, а медико-соціальна експертна комісія визначає можливість людини до самообслуговування.
Відповідач зазначив, що поняття “сторонній догляд» не є тотожним поняттю “постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге тривалість такого догляду.
Отже, поняття “постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
03.03.2025 року суду через підсистему «Електронний суд» надійшли пояснення третьої особи - військової частини НОМЕР_3 щодо позову або відзиву. Згідно зазначених пояснень представаник військової частини НОМЕР_3 вказав, що наказом начальника Генерального штабу ЗСУ від 31.01.2025 року № 241-РС військовослужбовця ОСОБА_1 переведено до військової частини НОМЕР_3 . На виконання вказаного наказу начальника Генерального штабу ЗСУ № 241-РС військовослужбовця ОСОБА_1 з 03.02.2025 року було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 . За час проходження служби у військовій частині НОМЕР_3 позивач питання про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, а також з інших підстав, не порушував. Третя особа вважала, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
Ухвалою від 10.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 24.02.2025 року у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 від 14.02.2025 року (вхід. № ЕС/14379/25 від 15.02.2025 року) про уточнення позовних вимог - відмовлено та повернуто заяву заявнику. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військову частину НОМЕР_3 .
Ухвалою від 24.02.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Також відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача військової частини НОМЕР_2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 10.03.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача військової частини НОМЕР_1 про закриття провадження у справі. Також відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача військової частини НОМЕР_2 про закриття провадження у справі.
Ухвалою від 03.07.2025 року ухвалено здійснювати подальший розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Викликано сторони у судове засідання на 23 липня 2025 року о 12:00 год.
Ухвалою від 22.07.2025 року суд задовольнив заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 23.07.2025 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 року (вхід. № ЕС/20461/25 від 05.03.2025 року) про уточнення позовних вимог.
У судове засідання, призначене на 23.07.2025 року о 12 год. 00 хв., з'явилися представник позивача Павленко А.С. (в режимі відеоконференції) та представник відповідачів. Втім, під час розгляду справи представник позивача залишила судове засідання шляхом від'єднання від відеоконференції, що підтверджується протоколом судового засідання.
Відповідно до ч.5 ст.195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Частиною 3 ст.205 КАС України передбачено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки
Відповідно до ч.6 ст.205 КАС України наслідки, визначені частинами третьою та п'ятою цієї статті, настають і в разі, якщо учасник справи (його представник) залишить залу судового засідання.
За викладених обставин, ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, суд ухвалив про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Представник відповідачів у судовому засіданні 23.07.2025 року проти задоволення позову заперечував, вважав позов необґрунтованим, просив у позові відмовити з підстав, викладених у відзиві військової частини НОМЕР_2 .
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не спровістив, у письмових поясненнях просив про розгляд справи без участі третьої особи. Судом було ухвалено про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.
Заслухавши вступне слово представника відповідачів, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 призваний на військову службу у Збройних Силах України по мобілізації згідно Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 р.
Відповідно до запису у військовому квитку № НОМЕР_4 ОСОБА_1 було присвоєно звання “солдат» 11.05.2022 року.
30 березня 2024 року позивачем укладено шлюб з ОСОБА_3 (прізвище після режстрації шлюбу - ОСОБА_4 ), що підтверджується Свідоцтвом прошлюб від 30.03.2024 року, виданим Чорноморським відділом ДРАЦС в Одеському районіОдеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Позивач звернувся з рапортом про звільнення з військової служби та аркушем бесіди 01.11.2024 року до начальника обслуги радіолокаційної станції радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_1 . Підставою звільнення позивач зазначив ту обставину, що його дружина - ОСОБА_2 є особою з II групою інвалідності, а також потребує догляду на непрофесійній основі.
Позивач при подачі 01.11.2024 року рапорту про звільнення надав: аркуш бесіди від 23 жовтня 2024 року; рапорт від 01.11.2024 року; копію військового квитка серія НОМЕР_5 ; копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 ; копію довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ № 878554; копію форми №080/4-О “Висновок №289 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» від 18.10.2024 року; копію посвідчення серія НОМЕР_7 .
Військовою частиною НОМЕР_1 рапорт від 01 листопада 2024 року було отримано 01 листопада 2024 року за вхідним номером 1448/23582/1200/пс. З відповідними рапортами безпосереднього начальника позивача та наступних по команді прямих начальників зазначаний рапорт було поданокомандиру військової частини НОМЕР_2 .
Також на старшого солдата ОСОБА_1 була складена службова характеристика від 01.11.2024 року, де було зазначено про доцільність звільнення з лав Збройних Сил України у зв'язку з сімейними обставинами.
Військовою частиною НОМЕР_2 рапорт позивача від 01 листопада 2024 року було отримано 04 листопада 2024 року за вхідним номером 5473. На вказаному рапорті наявна резолюція офіцера юридичної групи військової частини НОМЕР_2 про відсутність підстав для звільнення з військової служби.
26 листопада 2024 року склав та 27 листопада 2024 року заявник направив заяву військовій частині НОМЕР_1 , військовій частині НОМЕР_2 та Міністерству оборони України, в якій просив надати інформацію, у зв'язку з чим, станом на 26 листопада 2024 року рапорт ОСОБА_1 від 01 листопада 2024 року не було розглянуто командиром військової частини НОМЕР_1 та направити відповідь на електронну пошту.
13.01.2025 року позивач повторно направив рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
На рапорт надійшла відповідь №1044/303/1/198 від військової частини НОМЕР_2 , де було вказано, що у військової частини НОМЕР_2 відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі потреби постійного стороннього догляду за дружиною, яка є інвалідом II групи та висновком ЛКК форми №080-4/о, в якій вказано, що ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а не постійного стороннього догляду.
Листом від 23.01.2025 року військова частина НОМЕР_2 надала відповідь ОСОБА_1 на його рапорт від 13.01.2025 року, в якій зазначила, що у військової частини НОМЕР_2 відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі потреби постійного стороннього догляду за його дружиною, яка є інвалідом II групи та висновком ЛКК форми №080-4/о “Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», в якій вказано, що дружина позивача потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а не постійного стороннього догляду.
Також судом встановлено, що наказом начальника Генерального штабу ЗСУ (по особовому складу) від 31.01.2025 року№ 241-РС позивача переведено до військової частини НОМЕР_3 та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.02.2025 року № 33 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу», який підлягає застосуванню до спірних правовідносин в редакції, чинній на момент звернення позивача з рапортом про звільнення.
За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, згідно підпункту “г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до п.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
На підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав копію Свідоцтва про шлюб; Довідку до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 878554 від 27.12.2023 (а.с. 14, т. 1), згідно якої дружині позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням; копію Висновку №289 від 18.10.2024 року (форми 080/4-о) про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого дружині позивача - ОСОБА_2 (а.с. 15, т. 1).
Питання щодо наявності підстав для звільнення військовослужбовців розглядалось Верховним Судом під час розгляду адміністративної справи № 120/1909/23.
Так, Верховний Суд у вказаній справі розглядав питання звільнення з військової служби військовослужбовців, призваних по мобілізації за підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі № 120/1909/23 щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, зазначив таке.
Так, Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття “постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття “сторонній догляд» не є тотожним поняттю “постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття “постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
У свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 “Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о “Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.
Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667 “Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до висновку, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Отже, враховуючи наведені висновки Верховного Суду у справі № 120/1909/23, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів того, що ОСОБА_2 , яка є собою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду, а наданий позивачем Висновок №289 від 18.10.2024 року (форми 080/4-о), виданий його дружині ОСОБА_2 (а.с. 15, т. 1), містить рекомендацію тримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній осонові від фізичної особи, але не містить висновку про необхідність постійного стороннього догляду.
Крім того, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України “Про соціальні послуги» від 17.01.2019 року №2671-VIII (далі - Закон № №2671-VIII) надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу “Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 13 Закону №2671-VIII фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.
Відповідно до частини 6 статті 15 Закону №2671-VIII формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг. Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року №99.
Однак, позивачем не надано підтвердження того, що саме він здійснює догляд за ОСОБА_2 , яка потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
За викладених обставин суд дійшов висновку про відсутність у позивача підстав для звільнення з військової служби, передбачених підпунктом “г» пункту 2 частини 4 та пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи), а тому відмова військової частини НОМЕР_2 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби є правомірною.
Тому зазначена вимога задоволенню не підлягає.
Щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 стосовно ігнорування рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи), слід зазначити, що військова частина НОМЕР_1 є підпорядкованою військовій частині НОМЕР_2 , тому рапорти позивача передавались по команді на командира військової частини НОМЕР_2 , який був повноважний приймати рішення стосовно звільнення позивача з військової служби.
Тому протиправності в діях військової частини НОМЕР_8 щодо ігнорування рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби суд не вбачає.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_2 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 суд зазначає, що командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.02.2025 року № 33 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини.
Тому в задоволенні даної вимоги позивача слід відмовити через відсутність предмета спору в цій частині.
За викладених обставин, суд вважає, що дії відповідачів щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідають приписам частини 2 ст.2 КАС України на підставі, оскільки вони діяли: у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; протягом розумного строку.
З огляду на вищевикладене, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За викладених обставин, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 293 КАС України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_9 ) до військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ), військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ), за участю третьої особи - військової частини НОМЕР_3 (адреса: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30 липня 2025 року.
Суддя В.В. Андрухів