Справа № 420/17527/25
29 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 4 частини 5 статті 26 Закону України «По військовий обов'язок і військову службу» від 13.05.2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 4 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами від 13.05.2025 року, у зв'язку з наявністю матері із числа осіб з інвалідністю та прийняти за результатами розгляду рапорту відповідне рішення, із урахуванням висновків суду у даній справі;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 4 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок i вiйськову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка є особою з iнвалiднiстю I групи.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Матір позивача - ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду. Єдиною особою, яка здійснює такий догляд, є позивач, відповідно через що виникла нагальна потреба у звільненні його з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за хворою матір'ю.
13.05.2025 року позивач звернувся до відповідача з відповідним рапортом щодо звільнення його з військової служби, але листом від 30.05.2025 року йому було відмовлено у задоволенні рапорту, та, відповідно, у звільненні з військової служби.
Не погоджуючись із вищевказаною відмовою Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 4 частини 5 статті 26 Закону України «По військовий обов'язок і військову службу», позивач вирішив звернутися до суду з адміністративним позовом для захисту власних прав та інтересів в адміністративному судочиснтві.
Ухвалою суду по справі №420/17527/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
07.07.2025 року до суду від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) надійшов відзив по справі, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що позивач у рапорті від 13.05.2025 року не наводив своїх пояснень та обґрунтувань, детально не зазначив інформації щодо того, чому наявні члени сім'ї першого та другого ступеня споріднення не можуть здійснювати догляд за його матір'ю, а лише було висловлено прохання щодо звільнення з військової служби та додано доволі значний перелік документів.
Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом за час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 наразі проходить військову службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи, підгрупи Б, на підтвердження чого до суду надано довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №364371 та пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 .
Згідно Висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №1, виданого комунальним некомерційним підприємством «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради, вбачається, що ОСОБА_2 проживає разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за рівнем життєдіяльності обмежена до самообслуговування та обмежена в здатності контролювати свою поведінку, з огляду на що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
За твердженням позивача, він є єдиною особою, яка здійснює догляд за хворою матір'ю, на підтвердження чого до суду також надано нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 від 06.03.2025 року (в якій вона особисто підтвердила, що не має інших родичів, крім сина, які б мали фізичну, моральну та матеріальну можливість здійснювати належний та постійний непрофесійний догляд за нею) та довідку ЦНАП Таїровської селищної ради №1900/08-05 від 04.12.2024 року про осіб проживаючих за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 04.12.2024 року, з якої вбачається, що за вказаною адресою проживає лише позивач та його матір.
Враховуючи вищезазначені обставини, у позивача виникла потреба у звільненні з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за хворою матір'ю, внаслідок чого він звернувся до відповідача з відповідним рапортом від 13.05.2025 року та пакетом відповідних документів.
На підтвердження неможливості інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення здійснювати догляд за хворою ОСОБА_2 , позивач надав пакет документів (аналогічні документи були подані відповідачу на розгляд разом із рапортом від 13.05.2025 року, що стороною відповідача не заперечується) та виклав в позовній заяві наступні пояснення:
- ОСОБА_1 - батько позивача та чоловік ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підтвердження чого надано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 13.07.2009 року;
- ОСОБА_3 - сестра позивача та донька ОСОБА_2 , не здійснює та не може здійснювати догляд за матір?ю у зв'язку з тим, що з нею не проживає, стосунків не підтримує (що підтверджується її нотаріально завіреною заявою від 06.03.2025 року), є внутрішньо переміщеною особою (що підтверджується довідкою ВПО від 03.11.2014 року №5138000663), має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 ), а її чоловік - ОСОБА_5 , проходить військову службу в Збройних силах України (що підтверджується довідкою №168 від 20.03.2025 року, виданою Військово-медичним клінічним центром Південного регіону);
- ОСОБА_6 - сестра позивача та донька ОСОБА_2 , не може здійснювати догляд за матір?ю у зв'язку з тим, що наразі не проживає на території України (що підтверджується посвідкою на проживання № НОМЕР_6 для осіб, які потребують притулку у Щвеції), а її донька - ОСОБА_7 (що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 ) є особою з інвалідністю (що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_8 ), у зв'язку з чим на утриманні і під опікою сестри позивача вже перебуває малолітня дитина з інвалідністю.
Водночас, листом від 30.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) відмовив позивачу у задоволенні його рапорту, посилаючись на те, що у його матері наявні члени сім?ї першого та другого ступеня споріднення, документів які свідчили б про потребу таких осіб у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачем до рапорту надано не було.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «По військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду з позовом у справі №420/17527/25.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені та визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Згідно ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч.4 ст.3 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України №2232-XII від 25.03.1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби, що встановлені статтею 26 Закону №2232-XII, залежать від виду військової служби.
Відповідно до підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, зокрема, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно підпункту 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
За ч.7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), за п.1 якого визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 (далі - Інструкція) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Отже, аналізуючи вищезазначені приписи суд доходить висновку, що військовослужбовець може звільнитися з військової служби під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Тобто, для можливості звільнення військовослужбовця з військової служби з-за вищенаведеної підстави ключовим питанням є фактична відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи для можливості здійснення постійного догляду.
Як встановлено судом за час розгляду справи, 13.05.2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо звільнення його з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за хворою матір?ю.
Водночас, листом від 30.05.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) відмовив позивачу у задоволенні його рапорту, посилаючись на те, що у його матері наявні члени сім?ї першого та другого ступеня споріднення, документів які свідчили б про потребу таких осіб у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров?я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, позивачем до рапорту надано не було.
При розгляді даної адміністративної справи суд враховує правовий висновок, сформований у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 року по справі №380/16966/24, згідно якого вбачається, що «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.
З цього приводу суд враховує надані позивачем пояснення в частині фактичної наявності осіб першого ступеня спорідненості (своїх 2-х рідних сестер), які наразі б могли здійснювати постійний догляд за своєю матір?ю, а саме: ОСОБА_6 - сестра позивача та донька ОСОБА_2 , не здійснює та не може здійснювати догляд за матір'ю у зв'язку з тим, що наразі не проживає на території України, що окремо підтверджується посвідкою на проживання № НОМЕР_6 для осіб, які потребують притулку у Щвеції.
На думку суду, вищевказана обставина - неперебування (непроживання) особи на території України, є прямим свідченням того, що така особа фізично не зможе здійснювати постійний догляд за своєю матір?ю, оскільки не знаходиться на території України, що фактично виключає таку із переліку членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Що стосується іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення, а саме другої сестри позивача - ОСОБА_3 , то суд з цього приводу враховує, що вона фактично підтвердила в нотаріально завіреній заяві від 06.03.2025 року власну відмову в постійному догляді за матір'ю у зв'язку з тим, що не підтримує з нею стосунків та не проживає разом із нею.
Суд критично ставиться до посилань представника відповідача у відзиві на статтю 202 Сімейного кодексу України (далі - СК України), з огляду на наступне.
За ч.1 статті 202 СК України закріплено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно ч.1 ст.204 СК України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Аналізуючи вищевказані норми суд доходить висновку, що згадані статті Сімейного кодексу України стосуються факту утримання та сплати аліментів повнолітніми дітьми на користь їх батьків, тоді як в межах спірних правовідносин ключовим питанням є не можливість матеріального утримання особи, а постійного фізичного догляду за нею. Отже, на думку суду, посилання сторони відповідача на вищевказані приписи СК України не є релевантними до спірних правовідносин.
Суд також не враховує посилання представника відповідача у відзиві на те, що у матері позивача є також члени сім?ї другого ступеня споріднення (онуки), оскільки доцільно враховувати членів сім?ї другого ступеня споріднення у випадку відсутності таких членів родини першого ступеня споріднення, тоді як, в даному випадку, позивач є членом сім'ї першого ступеня споріднення та має повне право на здійснення постійного догляду за матір'ю.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, враховуючи факт того, що відповідачем не було доведено правомірності власних дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби з-за факту подання ним всіх необхідних документів, що підтверджують вищезгадані судом обставини, то суд вбачає підстави для визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 13.05.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «По військовий обов'язок і військову службу».
Щодо вимог зобов'язального характеру суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Аналізуючи вищевказані обставини, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.05.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка є особою з iнвалiднiстю I групи, та прийняти відповідне рішення про звільнення та виключення його зі списків особового складу військової частини.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 13.05.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «По військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.05.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка є особою з iнвалiднiстю I групи, та прийняти відповідне рішення про звільнення та виключення його зі списків особового складу військової частини.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне найменування сторін по справі:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 ).
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ).
Суддя О.В. Білостоцький