30 липня 2025 р. № 400/2199/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаГоловне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,
провизнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 119 000,00 грн,
До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та просить суд:
-визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке полягає у нездійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 % керуючись п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%, керуючись п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з нарахуванням та виплатою недоотриманої пенсії за період з 2002 року по січень 2025 року;
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду Укрїни в Миколаїській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти у розмірі перерахованих пенсійних окладів за шість місяців, що передують даті звернення до суду;
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок на користь ОСОБА_1 ;
-визначити судом персональних робітників Пенсійного фонду України, відповідальних за протиправні дії, спрямовані проти гідного пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем протиправно зменшено розмір його пенсійного забезпечення.
Ухвалою суду від 10.03.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову та зазначив, що підстав для застосування величини оцінки одного року страхового стажу позивача з 01.10.2017 в розмірі 1,35 %, відсутні.
Дослідивши докази, суд, -
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивачу пенсія призначена з 15.05.2002 року. Після набуття чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" пенсію позивачу було перераховано.
07.01.2025 року звернувся до відповідача із вимогою перерахувати пенсію із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %, як це було початково.
Відповідач відмовив, почилаючись на відсутність підстав.
Позивач вважає дії відповідача протиправними, що стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Суд вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час проведення позивачу перерахунку пенсії з 1 жовтня 2017 року) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком) відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком) коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою: Кс = (См х Вс) / 100 % х 12, де: Кс - коефіцієнт страхового стажу; См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35 %, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування - 1,08 %.
Частиною першою статті 27 Закону № 1058-IV передбачено, що розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із перерахунком пенсії позивача на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від03.10.2017 № 2148-VIII.
Під час перерахунку було застосовано величину оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Позивач вважає, що має застосовуватися величина, яка була визначена раніше, під час призначення пенсії - 1,35%.
Пунктом 4-3 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 01.10.2017 перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Відповідно до п. 4-4 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%.
Позивачу пенсію за віком призначено відповідно до положень Закону № 1058-ІV до набрання чинності Законом № 2148-VIII, у зв'язку з чим така підлягала перерахунку з 1 жовтня 2017 року з урахуванням пункту 4-3 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV та застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
При цьому нормами пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2148-VIII визначено, що у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Вказане свідчить про те, що Законом № 2148-VIII в повній мірі передбачено уникнення зменшення розміру раніше призначених пенсій.
Також суд звертає увагу, що при зменшенні величини оцінки одного року страхового стажу з 1,35 % до 1 % одночасно було підвищено розмір середньої заробітної плати, який використовується при обчисленні пенсій.
Отже, суд доходить висновку, що Законом № 2148-VІІІ з 1 жовтня 2017 року визначено новий порядок та умови перерахунку саме раніше призначених пенсій, зокрема із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 5 лютого 2020 року у справі № 822/3781/17, від 14 вересня 2023 року у справі № 640/1143/20, від 25 вересня 2023 року у справі № 200/10870/20-а, від 8 квітня 2024 року у справі № 580/6509/23.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2015 року № 8-рп/2005 зазначено, що звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірювальних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
При цьому, нормами п. 2 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII чітко визначено, що у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Отже, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII передбачено заходи з метою уникнення зменшення розміру раніше призначених пенсій.
Таким чином, з аналізу наведених норм пенсійного законодавства та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що оскільки Законом № 2148з 01 жовтня 2017 року визначено новий порядок та умови перерахунку саме раніше призначених пенсій, зокрема, із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, то відповідач не мав правових підстав для проведення перерахунку пенсії позивача із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%. Відповідно, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у нездійсненні перерахунку із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%, керуючись п. 4Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховний Суд, викладеною у його постановах від 05.02.2020 року у справі №822/3781/17, від 25.09.2023 року у справі № 200/10870/20-а та від 08.04.2024 року у справі №580/6509/23.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивач не обґрунтував, в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями відповідача, не визначено, якими доказами це підтверджується.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про не обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 119 000,00 грн. відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В. С. Брагар