справа № 380/4299/25
29 липня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просив:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь, ОСОБА_1 , середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 143 965,28 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 передбаченої Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050- ІІІ, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованої за період з 03.08.2022 по 19.05.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 03.08.2022 по день її фактичної виплати 19.02.2025, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Ухвалою від 10.03.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що стаття 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення. Звертає увагу, на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із невиплаченим грошовим забезпеченням. Відсутні підстави для нарахування та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 03.04.2024 №13-РС позивач звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини(чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи ).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.04.2024 №110, позивач вважається таким, що справи та посаду здав та виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі №380/18050/24 ОСОБА_1 , адміністративний позов до військової частини НОМЕР_1 - про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, щомісячні основні види грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат за період з 03.08.2022 по 19.05.2023 без врахування посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на законом станом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року і множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу за період з 03.08.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованим, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року і множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 повернуто скаржнику, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі №380/18050/24 - залишено без змін.
19.02.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу грошове забезпечення в розмірі 101698,49 грн.
Вважаючи достатніми підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору стосовно розміру належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір було вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування весь за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, з-поміж іншого, за затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані КЗпП України.
А тому, з огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, статті 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Окрім цього, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Зазначений законодавчий припис є загальним та не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день звільнення.
Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2020 у справі №809/698/16 та від 09.07.2020 у справі № 320/6659/18.
Так, згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з вказаною обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за час затримки всіх виплат при звільненні.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Тобто, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З матеріалів справи видно, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведений 19.02.2025.
Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем було проведено 19.02.2025, а не у день його виключення зі списків військової частини (18.04.2024), позивач, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-ІХ), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Пунктом 2 “Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами пункту 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 7 “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як видно з матеріалів справи, а саме з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2025 №1146/85/180ПС про доходи ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 782,42 грн (23472,60 грн - грошове забезпечення за лютий 2024 року + 23472,60 грн грошове забезпечення за березень 2024 року/60 календарних днів (лютий, березень 2023 року).
Враховуючи положення статті 117 КЗпП України зміни відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців.
Отже, сума середнього грошового забезпечення становить 143965,28 грн (782,42 грн х 184 дні).
У той же час з врахуванням позиції Верховного Суду у справі №560/11489/22 до шестимісячного строку, в межах якого стягується середній заробіток (з 19 липня 2022 року після набуття чинності Законом № 2352-ІХ) не застосовуються принципи співмірності та пропорційності задля зменшення суми середнього заробітку.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 143965,28 грн.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
На підставі аналізу вказаних положень суд зазначає, що Порядок № 44 до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не застосовується, оскільки зазначена виплата не пов'язана з виконанням позивачем обов'язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.
Відтак позовна вимога про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення при звільненні, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі Порядок № 159).
Згідно зі статями 1, 2 Закону України № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності вказаним Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У пункті 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, встановлено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону України № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, враховуючи наявність факту (встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду) протиправного не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення з 03.08.2022, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-111, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованої за період з 03.08.2022 по 19.05.2023 є протиправною.
Відтак з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 03.08.2022 по день її фактичної виплати 19.02.2025, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'зок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1152,00 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Cтягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь, ОСОБА_1 , середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 143 965 (сто сорок три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) грн 28 коп.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 передбаченої Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050- ІІІ, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованої за період з 03.08.2022 по 19.05.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 03.08.2022 по день її фактичної виплати 19.02.2025, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Стягнути з бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1152 (одна тисяча сто п'ятдесят дві) грн 00 копійок.
Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мричко Н.І.