про залишення позовної заяви без руху
30 липня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/1491/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали позовної заяви адвоката Лешко Мар'яни Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Лешко Мар'яни Володимирівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення), премії, індексації, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 28.09.2021 по 04.04.2025 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 28.09.2021 по 04.04.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, індексації, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення.;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня 2025 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня 2025 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року);
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги для оздоровлення із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину' НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу для оздоровлення із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.09.2021 по 04.04.2025 з урахуванням березня 2018 року базовим місяцем підвищення посадового окладу за посадою військовослужбовця;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.09.2021 по 04.04.2025 з урахуванням березня 2018 року базовим місяцем підвищення посадового окладу за посадою військовослужбовця;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2024, 2025 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2024, 2025 роки, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня 2025 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року);
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_2 ) Міністерства Оборони України Збройні Сили України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримані предмети речового майна за 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримані предмети речового майна за 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки.
В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначає, що позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу у вересні 2021 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2021 №279 позивача було зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №98 від 04.04.2025 позивач 04.04.2025 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. З продовольчого забезпечення виключений - 05.04.2025. Загальна вислуга у ЗСУ станом на 04.04.2025 становила - 03 роки 03 місяці 19 днів.
Оскільки, із позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, 12.05.2025 позивач звернувся із заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України Збройні Сили України про перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також 11.06.2025 звернувся до відповідача з вимогою надати довідку про вартість речового майна, виходячи із закупівельної вартості такого майна та нарахувати і виплатити грошову компенсацію за не отримані предмети речового майна.
Представником позивача 27.06.2025 на електронну пошту відповідача, був направлений адвокатський запит.
На заяву від 12.05.2025 позивач отримав відмову. Заява від 11.06.2025 та адвокатський запит від 27.06.2025 відповідачем були проігноровані.
У зв'язку з чим позивач звертається до суду за захистом своїх прав та інтересів.
За приписами пунктів 3, 5 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали вказаного адміністративного позову, суд встановив його невідповідність вимогам КАС України та наявність таких недоліків.
Частиною першої статті 21 КАС України визначено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги (частина перша статті 172 КАС України).
Згідно із частиною другою статті 172 КАС України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Оглядом позовної заяви судом встановлено, що представником позивача подано позов до одного відповідача заявивши позовні вимоги, які стосуються різних видів правовідносин, які регульовані різними нормами.
При цьому у позовній заяві відсутнє будь-яке обґрунтування наявності підстав для об'єднання зазначених вимог в межах однієї позовної заяви та в чому полягає їх пов'язаність між собою, необґрунтовано неможливість розгляду зазначених вимог в різних провадженнях, та яким чином об'єднання зазначених вимог в одній позовній заяві буде сприяти встановленню обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які братимуть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи протягом розумного строку зважаючи на обсяг доказів, які мають бути досліджені при розгляді справи.
Для усунення вказаного недоліку необхідно зазначити підстави об'єднання позовних вимог.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною шостою статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Щодо позовних вимог, які стосуються нарахуваня та виплати грошового забезпечення за період з 28.09.2021 по 04.04.2025 яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, та вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати або її складових у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП, а не КАС України.
Разом з цим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби. Такий строк з 19 липня 2022 року становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
При цьому, пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Відтак обмеження щодо застосування строків визначених частиною другою статті 233 КЗпП України скасовано.
Таким чином, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Позивач звернувся з вимогами, зокрема, щодо здійснення перерахунку його грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати), встановленого законом на 1 січня календарного року за період з 28.09.2021 по 04.04.2025, а також щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Тобто, позивачем заявлені вимоги щодо сум, нарахованих та виплачених йому під час проходження військової служби.
Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
В даному випадку, отримуючи грошове забезпечення та будучи достовірно обізнаним з розміром виплачених сум, позивач мав можливість дізнатися про порушення своїх прав.
До суду представник позивача звернувся 24.07.2025.
З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до суду із пропуском строку звернення до суду в частині позовних вимог заявлених за період після 19.07.2022, не надавши клопотання про поновлення такого строку, як передбачено статтею 161 КАС України.
Щодо позовних вимог, які стосуються зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, грошової компенсацію за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2024, 2025 роки, та також ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожитковому мінімуму для працездатних осіб, встановленому законом на 1 січня 2025 перерахування та виплати позивачу, суд зазначає наступне.
Починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року № 380/15245/22.
Отже, до правовідносин у цій частині позовних вимог застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №98 від 04.04.2025 позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 04.04.2025.
Отже про порушення свої прав позивачу стало відомо з 04.04.2025, до суду з позовом про виплату належних при звільненні сум позивач звернувся з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Заяви про поновлення строку звернення до суду в цій частині позовних вимог позивачем не надано.
Щодо позовних вимог, які стосуються виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, суд зазначає таке.
Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 у справі №520/7668/20 та від 12.10.2021 у справі №380/6200/20, від 23.06.2022 у справі №540/2001/21.
Відповідно до витягу з наказу № 98 від 04.04.2025 позивачу було повідомлено про всі належні до виплати суми. При цьому у вказаному наказі відсутня інформація про виплату спірної грошової компенсації за неотримане речове майно.
Остаточною датою проходження військової служби є 04.04.2025.
Отже, з моменту звільнення, щонайменше з 05.04.2025 позивачу відомо про бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно.
Проте, з позовом до суду позивач звернувся 24.07.2025.
Позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду не заявлено.
Відповідно до частин першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення пропущеного строку.
Щодо сплати судового збору.
У позовній заяві позивач вказує, що звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 1, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору на сьогодні визначено Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (із наступними змінами і доповненнями).
Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Отже, за заявлені позовні вимоги, що стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 1, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Щодо позовних вимог, які стосуються виплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, то суд зазначає таке.
За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
За приписами пункту 1 Порядку № 178 цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення в тому числі у разі звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
З наведеного слідує, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується під час звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже, речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
Отже, грошову компенсацію за невикористання речового майна не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
Також суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №545/1149/17 зазначила, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Отже, пункт 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та частина 2 статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказують на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору щодо пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.
Сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати судового збору з усіх спорів.
Позовні вимоги про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не стосуються пільг, доплат чи інших соціальних гарантій позивача як учасника бойових дій. Оскаржені дії відповідача зумовлені несвоєчасним розрахунком при звільненні особи з публічної служби та не пов'язані з наявністю/відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій.
Отже, заявлені вимоги позивача не пов'язані з порушенням його права на соціальний захист, саме як учасника бойових дій та не пов'язані з виконанням позивачем військового обов'язку, тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.
З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, та пільга щодо сплати судового збору передбачена пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно якої під час розгляду справи в усіх судових інстанціях від сплати судового збору звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав, не поширюється на вимоги позивача про виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1211,20 грн за наступними реквізитами:
Отримувач коштів ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ)37991110
Банк отримувачаКазначейство України(ел. адм. подат.)
Рахунок отримувачаUA288999980313101206084012499
Код класифікації доходів бюджету22030101
Призначення платежу101 __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Луганський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статтям 160, 161 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву адвоката Лешко Мар'яни Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, залишити без руху.
Запропонувати позивачу (представнику позивача) протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви та надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»:
- позовну заяву оформлену відповідно до статті 160, 161, 172 КАС України вказавши обґрунтування об'єднання вимог в одній позовній заяві або з роз'єднанням позовних вимог;
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску;
- оригіналу документу про сплату судового збору.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали надіслати представнику позивача (позивачу) до електронного кабінету за допомогою підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяО.В. Захарова