ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" липня 2025 р. справа № 300/6996/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панікара І.В.,
при секретарі Подольській Т.М.,
за участю:
представника позивача: Прокіпчука Л.І.,
представника відповідача: Кічури Г.В., Харченка Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» (далі - позивач, ТзОВ ««Консервний завод «Консерваторія») звернулося до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (далі - відповідач), за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA206080/2024/000031/2 від 19.08.2024;
- визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA206080/2024/000032/2 від 19.08.2024;
- визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA206080/2024/000033/2 від 21.08.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення положень статті 57 Митного кодексу України, за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, а саме: огірки свіжі корнішони, обраний метод його визначення - основний (за ціною договору) щодо товарів, які імпортуються, здійснено визначення митної вартості товару за резервним. Як наслідок, відповідачем прийнято оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів від 19.08.2024: № UA206080/2024/000031/2, № UA206080/2024/000032/2; від 21.08.2024: №UA206080/2024/000033/2. Позивач не погоджується із оскаржуваними рішеннями та вказує, що у митного органу підстав для витребування у позивача додаткових документів не було, оскільки були відсутні розбіжності у поданих митному органу документах.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 позовну заяву ТзОВ ««Консервний завод «Консерваторія» залишено без руху (а.с.79-80).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.89).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 в задоволенні клопотання представника Івано-Франківської митниці про розгляд справи з викликом сторін - відмовлено (а.с.147).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему «Електронний суд» 18.10.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що Івано-Франківська митниця не погодилася із заявленою декларантом митною вартістю товару та прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 19.08.2024: № UA206080/2024/000031/2, № UA206080/2024/000032/2; від 21.08.2024: № UA206080/2024/000033/2, якими визначено митну вартість товарів за резервним методом. Зокрема, представник відповідача зазначила, що подані документи до митного оформлення відрізняються від документів вказаних в графі 44 декларації країни відправлення. Окрім того, інспектором встановлено, різні суми витрат на транспортування по одному і тому ж маршруті, зокрема, долучені довідки щодо транспортних витрат надані іншою особою, ніж ті, що зазначені в CMR та відсутні будь-які платіжні документи про оплату за транспортні послуги та придбаний товар. Так, було надано тільки довідки про транспортні витрати, які не містять повну, вичерпну та достатню інформацію щодо маршруту перевезення, протяжності у кілометрах до місця ввезення на митну територію України, розміру тарифної ставки на перевезення за 1 кілометр маршруту, що унеможливлює здійснити точний розрахунок витрат на транспортування від місця завантаження до кордону з Україною. У митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібних товарів, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів. Запропонувавши надати додаткові документи, митний орган сприяв позивачу в обґрунтуванні застосування першого (основного) методу визначення митної вартості ввезеного на митну території України. Ненадання відповідних документів, що містять числові значення щодо товару, слугували підставою відмови у митному оформленні товару за ціною, заявленою декларантом. На підставі наведеного вище, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а рішення про коригування митної вартості та картки відмови такими, що прийняті відповідно до закону та з урахуванням усіх обставин (а.с.92-103).
22.10.2024 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої вказав на помилковості доводів відповідача у відзиві, які не спростовують неправомірності оскаржуваних рішень. Зокрема, зазначено, про безпідставність посилання митного органу на Методичні рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні митного контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджені наказом від 11.09.2015 № 689, з огляду на те, що вони не є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, оскільки не пройшли реєстрацію в Міністерстві юстиції України, а відтак не є джерелом права відповідно до частини 2 статті 7 КАС України. Зазначено, що розбіжність в номері рахунку-фактури у копії митної декларації країни відправлення та номеру рахунку-фактури, поданому до митного оформлення спростовується законодавством Туреччини щодо порядку заповнення графи 44 МД. Звернуто увагу, що у поданому відзиві митний орган вказав нові зауваження, які не були зазначені в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів, а тому не повинні братись до уваги як обґрунтування причин не визнання заявленої позивачем митної вартості за першим методом (а.с.138-142).
10.07.2025 представником позивача подано додаткові пояснення (а.с.180-182).
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.
Представники відповідача щодо задоволення адміністративного позову заперечили з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивачки та представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
23.07.2024 між ТОВ “Консервний завод “Консерваторія» (Покупець) та компанією “TUGAL TARIM URUNLERI SAN VE TIC LTD STI», Туреччина (Продавець), укладено Контракт №23072024/1 (далі - Контракт), згідно з підпунктом 1 якого продавець зобов'язується продати, а покупець оплатити і прийняти товар, окремими партіями в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в інвойсах на кожну конкретну партію поставки товарів (а.с.37-38).
Ціна на товар вказана у специфікаціях та інвойсах до Договору, які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 2.1).
Загальна вартість договору складається з вартості відповідних інвойсів, які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 2.2).
Згідно з пунктом 4 Контракту, ціни на товари, що поставляються є договірними і вказуються в інвойсах на кожну поставку товару в доларах США.
Відповідно до пункту 5.1 Контракту, розрахунок з продавцем здійснюється відповідно до інвойсів шляхом передоплати за товар або не пізніше, ніж за 365 банківських днів з моменту отримання кожної партії товару доставленого Продавцем і прийнятого Покупцем. Датою отримання товару Покупцем вважати дату оформлення імпортної вантажної митної декларації на кожну партію.
Позивачем на виконання вимог Контракту № 23072024/1 від 23.07.2024 згідно:
рахунку-фактури (Інвойсу) № TGL2024000000070 від 14.08.2024 придбано у Продавця товар, вартістю 11165,00 доларів США (а.с.39);
рахунку-фактури (Інвойсу) № TGL2024000000072 від 16.08.2024 придбано у Продавця товар, вартістю 11165,00 доларів США (а.с.49);
рахунку-фактури (Інвойсу) № TGL2024000000073 від 16.08.2024 придбано у Продавця товар, вартістю 11165,00 доларів США (а.с.59).
Для здійснення митного контролю та митного оформлення, уповноваженою особою декларанта було подано до Івано-Франківської митниці електронні митні декларації №24UА206080005090U0 від 19.08.2024, № 24UА206080005093U7 від 19.08.2024, №24UА206080005157U2 від 21.08.2024, якими задекларовано для митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графах 31 митних декларацій (товар № 1 - огірки свіжі корнішони).
У вказаних митних деклараціях декларант самостійно визначив митну вартість товару за основним методом, тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, вказавши вартість у кожній митній декларації - 11165,00 доларів США.
Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що декларантом:
1) одночасно із митною декларацією № 24UА206080005090U0 від 19.08.2024 надано відповідачу такі документи:
- рахунок-фактуру № TGL2024000000070 від 14.08.2024;
- автотранспортну накладну № А0063123 від 15.08.2024;
- сертифікат про походження товару Y0045511 від 15.08.2024;
- документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 15.08.2024;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024;
- договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023;
- копію митної декларації країни відправлення № 24220400ЕХ00036698 від 16.08.2024;
2) одночасно із митною декларацією № 24UА206080005093U7 від 19.08.2024 надано відповідачу такі документи:
- рахунок-фактуру № TGL2024000000072 від 14.08.2024;
- автотранспортну накладну № А982044 від 16.08.2024;
- сертифікат про походження товару Y0045511 від 16.08.2024;
- документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 16.08.2024;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024;
- договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023;
- копію митної декларації країни відправлення № 24353300ЕХ00003368 від 16.08.2024;
3) одночасно із митною декларацією № 24UА206080005157U2 від 21.08.2024 надано відповідачу такі документи:
- рахунок-фактуру № TGL2024000000073 від 16.08.2024;
- автотранспортну накладну № б/н від 17.08.2024;
- сертифікат про походження товару Y0045516 від 16.08.2024;
- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послугу № TGІ2024000000003 від 21.08.2024;
- зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024;
- договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023;
- копію митної декларації країни відправлення № 24353300ЕХ00003369 від 16.08.2024.
Митним органом розпочато процедуру консультацій із декларантом шляхом формування електронного повідомлення про необхідність надання відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Декларант позивача направив відповідачу повідомлення, у яких уповноважена особа декларанта повідомила митницю про те, що інші додаткові документи, крім уже поданих, немає можливості подати. Просив винести рішення раніше десятиденного терміну (а.с.73-75).
За наслідком процедури консультацій посадовими особами Івано-Франківської митниці Державної митної служби України відмовлено в митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості. Вказану відмову оформлено картками відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за: № UA206080/2024/000098 (а.с.44-45), №UA206080/2024/000099 (а.с.54-55), № UA206080/2024/000100 (а.с.64-65).
У зв'язку із вищенаведеним, здійснено коригування митної вартості товарів та прийнято оскаржувані рішення від 19.08.2024: № UA206080/2024/000031/2 (а.с.46), №UA206080/2024/000032/2 (а.с.56); від 21.08.2024: № UA206080/2024/000033/2 (а.с.66), якими визначено митну вартість товарів за резервним методом (стаття 64 Митного кодексу України).
Згідно мотивувальної частини оскаржуваних рішень ««Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана у зв'язку з невідповідністю вимогам пунктів а) та б) статті VII ГАТТ. У митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально. Митний кодекс України (далі - МК України), затверджений Законом України від 13.03.2012 № 4495-VІ, наказ Державної митної служби України від 01.07.2021 № 476 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України». Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій, третій статті 53 МКУ (ел. Відповідь декларанта про відсутність можливості надання всіх запитуваних документів). Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів митне оформлення яких вже здійснено. Відповідно до ч. 2,3 ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів: - банківські платіжні документи; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 54 МКУ, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ. Враховуючи, що використані декларантом відомості для цілей визначення митної вартості не підтверджені документально (неподані банківські платіжні документи; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару відповідно до пп.2, 3 статті 58 МКУ застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари , що були оформлені у митному відношенні (мали ідентичну інформацію щодо виробників, торгових марок, країну виробництва та ідентичний/ аналогічний асортимент), методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та ненаданням декларантом документів, які уможливили б визначення митної вартості за згаданими методами. Відповідно до п. 1 ст. 64 МКУ у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість буде визначена за резервним методом згідно ст.64 МКУ. Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI розділ III. Отже, враховуючи викладене, митну вартість товарів скориговано та визначено за резервним методом (ст. 64 МКУ) Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД UA408020/2024/16821 від 28.03.2024 за якою оформлено: Корнішони свіжі, врожаю 2024 р., нерозфасовані для роздрібної торгівлі. Виробник TEK ASYA TARIM ANONIM SIRKETI. Торговельна марка невідома. Країна виробництва TR. Визначена митна вартість: 1,64 USD/кг. В результаті консультації декларанту роз'яснено, що згідно з п. 3 ст.52 МКУ він має право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу Держмитслужби про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом Держмитслужби; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу Держмитслужби про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X МКУ в розмірі, визначеному митним органом відповідно до ч.7 ст. 55 МКУ. Також роз'яснюється право на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 МКУ».
Не погоджуючись з відмовою відповідача у прийнятті митної декларації та коригування митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України № 4495-VІ від 13.03.2012 (надалі, також - МК України).
Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, встановлено порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).
Згідно частин 1, 2, 3 статті 318 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до частин 1, 2, 4, пункту 1 частини 6 статті 321 Митного кодексу України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються статтями 334, 335, 336 Митного кодексу України.
Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (пункт 23 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).
Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частиною 4 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Відповідно до частини 5 статті 58 МК України, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини 1 та 2 статті 52 МК України).
Частинами 1 та 2 статті 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина 1 статті 368 Митного кодексу України).
З аналізу частин 1 та 2 статті 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
В силу положень частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини 3 статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI Про внесення змін до Закону України “Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4)виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Як визначено частиною 1 статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 статті 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. В частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується. А саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.
Так, згідно зі статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митний орган досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості, у тому числі якщо декларант самостійно визначає митну вартість за резервним методом. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині 3 статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 809/946/17.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
В даному випадку, підставою для коригування митної вартості товару є неподання декларантом документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованого товару.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.10.2018 по справі № 826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Як встановлено судом, як уже встановлено судом, декларантом в інтересах позивача були надані митному органу всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, а саме:
1) одночасно із митною декларацією № 24UА206080005093U7 від 19.08.2024 надано відповідачу такі документи: рахунок-фактуру № TGL2024000000072 від 14.08.2024; автотранспортну накладну № А982044 від 16.08.2024; сертифікат про походження товару Y0045511 від 16.08.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 16.08.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024; договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023; копію митної декларації країни відправлення № 24353300ЕХ00003368 від 16.08.2024;
2) одночасно із митною декларацією № 24UА206080005093U7 від 19.08.2024 надано відповідачу такі документи: рахунок-фактуру № TGL2024000000072 від 14.08.2024; автотранспортну накладну № А982044 від 16.08.2024; сертифікат про походження товару Y0045511 від 16.08.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару б/н від 16.08.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024; договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023; копію митної декларації країни відправлення № 24353300ЕХ00003368 від 16.08.2024;
3) одночасно із митною декларацією № 24UА206080005157U2 від 21.08.2024 надано відповідачу такі документи: рахунок-фактуру № TGL2024000000073 від 16.08.2024; автотранспортну накладну № б/н від 17.08.2024; сертифікат про походження товару Y0045516 від 16.08.2024; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору про транспортно-експедиційні послугу № TGІ2024000000003 від 21.08.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) № 23072024/1 від 23.07.2024; договір про надання послуг митного брокера № 22-06 від 22.06.2023; копію митної декларації країни відправлення № 24353300ЕХ00003369 від 16.08.2024.
Окрім того, в ході розгляду справи представником позивача долучено разом із додатковими письмовими поясненнями копії: платіжної інструкції в іноземній валюті № 3 від 21.08.2024, яка підтверджує оплату за Контрактом № 23072024/1 від 23.07.2024 на загальну суму 22 330 доларів США за двома рахунками-фактурами: № TGL2024000000070 від 14.08.2024 на суму 11 165, 00 доларів США та № TGL2024000000071 від 14.08.2024 на суму 11 165, 00 доларів США (а.с.183) та платіжної інструкції в іноземній валюті № 5 від 27.08.2024, яка підтверджує оплату за Контрактом № 23072024/1 від 23.07.2024 (а.с.186).
Таким чином, декларант надав відповідачу всі необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту №23072024/1 від 23.07.2024, з урахуванням рахунків-фактур (інвойсів) TGL2024000000072 від 14.08.2024, № TGL2024000000072 від 14.08.2024, № TGL2024000000073 від 16.08.2024.
Тобто, судом встановлено, що подані декларантом позивача до митного оформлення документи за назвою і змістом відповідали вимогам пунктів 1, 3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України.
Водночас, суд звертає увагу, що митний орган тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Так, відповідач у спірних рішеннях не вказав на жодні суперечності у документах, а тільки зазначив про ненадання достатніх документів, зокрема, банківських платіжних документів; - за наявності - інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару
Однак, з цього приводу суд зазначає, що витребування таких документів у даному випадку є безпідставним та необґрунтованим так як уже встановлено, згідно умов договору оплата мала бути здійснена відповідно до інвойсів шляхом, зокрема, не пізніше, ніж за 365 банківських днів з моменту отримання кожної партії товару доставленого Продавцем і прийнятого Покупцем.
Щодо зазначення у відзиві про те, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, оскільки декларантом заявлені витрати на транспортування, однак не надано належних документів на підтвердження даних витрат, то суд звертає увагу, що такі підстави не були поставлені в основу спірних рішень, а тільки зазначені суду в межах розгляду даної справ. Відтак, суд критично ставиться до таких міркувань та відхиляє їх.
Окрім того, з додаткових письмових пояснень представника позивача судо встановлено, що товари за рахунками-фактурами (Інвойсу) від 14.08.2024: № TGL2024000000072, № TGL2024000000070, та від 16.08.2024 за № TGL2024000000073; митними деклараціями № 24UA206080005090U2, № 24UA206080005093U7 та за 24UA206080005157U2 завантажувався у м. Алашехір, як зазначено у довідках від 15.08.2024, від 16.08.2024 та від 17.08.2024 (територіально віддаленіше місто на території Туреччини від кордону України - 1400 км до пункту пропуску Сірет, Румунія - Порубне, Україна), проте автотранспортні накладні № A0063163 від 15.08.2024, № A982044 від 16.08.2024 та від 17.08.2024 складалися у м. Едірне (територіально наближене місто на території Туреччини від кордону України - 900 км до пункту пропуску Сірет, Румунія - Порубне, Україна), в вище вказаних документах зазначено KAPIKULE, оскільки це прикордонний пункт пропуску між Туреччиною та Болгарією, який знаходиться одразу біля м. Едірне, відтак, вартість перевезення товару за межами території України включався саме з м. Алашехір, що знаходиться дальше за дистанцією - 1400 км до кордону України.
Відтак, вартість перевезення товару за межами території України включався саме з м. Алашехір, що знаходиться дальше за дистанцією - 1400 км до кордону України, внаслідок чого, всі витрати на транспортування за межами території України включені у митну вартість у повному обсязі.
Більше того, суд погоджується із представником позивача, що чинним законодавством не передбачено, що документи, які надаються перевізниками та які підтверджують транспортні витрати, мають місити розмір тарифної ставки на перевезення за 1 кілометр маршруту. Натомість, подані довідки містять дані про початкову точку маршруту перевезення, що відповідає іншим даним (СMR, експортній декларації) та вартість перевезення від цієї точки до пункту пропуску на кордоні України, що в повній мірі дає можливість врахувати такі витрати при розрахунку митної вартості.
У постанові Касаційного адміністративного суду від 20.06.2023 у справі №380/1221/2020 зазначено:
«У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складанням вантажної накладної підтверджується договір перевезення.
Таким чином, умови міжнародного перевезення товарів не стосуються й безпосередньо не впливають на ціну товару. У зв'язку з чим, самі по собі недоліки щодо оформлення вантажних накладних ЦМР, не є такими, що можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів».
Таким чином, з урахуванням норм права, що підлягають застосуванню, суд вважає, що коригування митної вартості імпортованого товару відповідачем проведено без врахування документів, що стосуються оціненого товару та які підтверджують його вартість, а також містять реквізити, необхідні для ідентифікації.
Як уже встановив суд, подані декларантом до митного оформлення документи узгоджуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а також відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), і не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.
При цьому, відповідач не надав суду доказу, який би спростував зміст поданих декларантом позивача документів, у тому числі будь-яких відомостей про отримання від компетентних органів Туреччини інформації про не відчуження позивачу товару - огірків свіжих корнішонів.
При цьому на переконання суду, у відповідача була можливість перевірити (уточнити) задекларовану вартість імпортованого товару, оскільки в наданих декларантом позивача документах містяться відомості про продавця та його адресу.
При вирішенні спору суд також враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Із встановлених при розгляді справи обставин суд констатує, що уповноваженою особою декларантом (позивачем) подано усі документи згідно з переліком (частина 2 статті 53 МК України) та у поданих документах наявні усі відомості, що підтверджують числові значення складової митної вартості товару та відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена готівкою за такий транспортний засіб.
З урахуванням наведеного, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності усі документи для визначення митної вартості за ціною договору щодо товару, який імпортується. Оцінюючи подані декларантом документи в сукупності відповідач мав можливість встановити дійсну вартість товару, який переміщався через митний кордон України.
Щодо доводів відповідача на підтвердження правомірності коригування митної вартості автомобіля суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (частина 2 статті 64 МКУ).
Як встановлено з графи 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення вказав, що митну вартість товару визначено згідно статті 64 МК України - резервний метод, митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Відповідно до статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:
- ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
- системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;
- ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
- вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;
- ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
- мінімальної митної вартості;
- довільної чи фіктивної вартості.
У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Крім того, суд зазначає, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина четверта статті 57 МК України).
На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень, суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого статтею 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування другорядних методів можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування основного.
Так, суд звертає увагу на суперечливість висновків відповідача у спірних рішеннях.
Зокрема, відповідач робить висновок про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, після чого посилається на джерело інформації для коригування митної вартості, а саме на МД UA408020/2024/16821 від 28.03.2024 (як на таку, що стосується, на думку відповідача, ідентичного і подібного товару).
При цьому, згідно з вказаною митною декларацією №UA408020/2024/16821 оформлено корнішони свіжі, врожаю 2024 р., проте, вага товару - 2 600 кг, в той час, як ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» імпортувало товар вагою нетто понад 20 тисяч кг. Окрім цього, також по даній митній декларації огірки корнішони оформлялися по 6-му (резервному) методу, що свідчить про здійснення коригування митної вартості товарів за даним товаром. Розбіжність є також і в умовах поставки, оскільки позивачем імпортувався товар на умовах поставки FCA, однак, у вказаній декларації зазначені умови поставки CPT.
У зв'язку із цим, суд вважає, що у митній декларації UA408020/2024/16821 від 28.03.2024, яка зазначена відповідачем у спірних рішеннях як джерело інформації для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару, а також у поданих ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» митних деклараціях наявна відмінність в умовах поставки та у вазі товару, що робить товари не ідентичними та не аналогічними.
Представником відповідача також не вказано, чи це подана митна декларація фізичною особою за основним методом, чи вже відкоригована митним органом за резервним методом, що також відіграє важливу роль у підставах для застосування цієї МД в даному випадку.
Суд зазначає, що відповідач до суду не надав та не довів, що вказаний у МД UA408020/2024/16821 від 28.03.2024 товар є подібним (аналогічним) імпортованому позивачем товару чи оформлявся за таких ж обставин.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представника позивача про те, що цифровий рівень митної вартості імпортованого товару, що є нижчим від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості, оскільки надані для митного оформлення документи не містять розбіжностей, а їхні дані піддаються обчисленню та підтверджують вартість товару.
Так, відповідач надав матеріали на підставі яких прийняті оскаржувані рішення, однак матеріалів, які би доводили повну тотожність або максимальну подібність товару, та які б були використані при прийнятті оскаржуваних рішень, суду не надано, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.12.2018 у справі № 815/228/17 наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильності її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Крім того, відповідач не обґрунтував, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено.
Суд враховує, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів від 19.08.2024: № UA206080/2024/000031/2, № UA206080/2024/000032/2; від 21.08.2024: № UA206080/2024/000033/2, є протиправними та такими, що підлягають до скасування.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно із платіжною інструкцією від 13.09.2024 підтвердив сплату судового збору на суму 9550,81 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України сплачений судовий збір в розмірі 9550,81 грн
Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.
Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: Договір № 2-28/08/24 про надання правової допомоги від 28.08.2024, який укладено між ТОВ «Консервний завод «Консерваторія» та Адвокатським об'єднанням «Шокало та партнери» (а.с.68-70), Додаткову угоду № 2 від 12.09.2024 до Договору № 2-28/08/24 (а.с. 71), ордер на надання правничої (правової0) допомоги від 13.09.2024 (а.с.31) платіжну інструкцію №3383 від 13.09.2024 (а.с.77), таблицю з описом виконаних робіт (а.с.143).
Відповідно до умов Договору № 2-28/08/24 про надання правової допомоги від 28.08.2024 та Додаткової угоди № 2 від 12.09.2024 до вказаного Договору передбачено, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» у даній справі в суді першої інстанції буде надана така правова допомога: аналіз судової практики, підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, участь у судових засіданнях в суді першої інстанції.
Згідно із Додатковою угодою № 2 до Договору № 2-28/08/24 про надання правової допомоги від 28.08.2024, вищенаведена правова допомога в суді першої інстанції становить суму у розмірі 15000,00 грн.
Водночас, частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Також у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» Європейським судом з прав людини зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Отже, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також у даному випадку суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.12.2021 у справі № 520/11348/2020, за змістом яких суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:
« 74. Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
75. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
76. При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним».
Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає, що покладені на відповідача судові витрати за правничу допомогу мають бути співмірними з сумою коштів, що підлягають сплаті як судовий збір за розгляд цього спору професійним суддею.
Підсумовуючи свої міркування, суд не зменшуючи значення і роль професійності фахівця у галузі права, кваліфікованості адвоката та не зменшуючи його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету як представника у даній справі, надання в інтересах позивача правничої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики щодо регулювання спірних відносин та з огляду на судові рішення Верховного Суду, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України є обов'язковими для суду першої інстанції, на переконання суду, потребує певної затрати часу та зусилля, втім, суд вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. неспівмірною із обсягом наданих послуг щодо підготовки, формування матеріалів та консультації клієнта.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, участь адвоката в двох судових засіданнях в суді першої інстанції, а також враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» - задоволити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 19.08.2024: № UA206080/2024/000031/2, № UA206080/2024/000032/2; від 21.08.2024: № UA206080/2024/000033/2.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» (код ЄДРПОУ 35185378, вул. Січинського, 53, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200) сплачений судовий збір в розмірі 9550,81 грн. (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень 81 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. (вісім тисяч 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Консерваторія» (код ЄДРПОУ 35185378, вул. Січинського, 53, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200).
Відповідач:
Івано-Франківська митниця Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
Рішення складене в повному обсязі « 30» липня 2025 року.