про залишення позовної заяви без розгляду
(в частині позовних вимог)
30 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/17418/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні в період з 24 лютого 2022 року по 15 вересня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови, та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 провести перерахунок та доплатити за період з 24 лютого 2022 року по 15 вересня 2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням п'ятиденного строку для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року із наведенням поважних причин пропуску цього процесуального строку з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
На виконання вимог цієї ухвали суду представником позивача подано заяву, у якій він просить врахувати, що грошовий атестат не є належним доказом повідомлення позивача про порушене право, та просить суд поновити строк звернення до суду з позовом у цій справі.
Обґрунтовуючи подану заяву представник звертає увагу на те, що у грошовому атестаті не відображено грошове забезпечення позивача за спірний період, а лише за останній місяць військової служби. Водночас предметом позовних вимог є перерахунок грошового забезпечення за увесь період військової служби (тобто більше, аніж один місяць), що передбачає урахування як розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року, так і тарифного коефіцієнта для відповідного тарифного розряду за займаною посадою та тарифного коефіцієнта для відповідного військового звання, дані щодо яких не вказано у грошовому атестаті. Натомість, як зауважує представник, у грошовому атестаті вказано виключно гривневий розмір посадового окладу та окладу за військове звання, проте немає відомостей щодо розміру прожиткового мінімуму, узятого до розрахунку спірного грошового забезпечення позивача. Наведене, на переконання представника, не зумовлює обізнаність позивача щодо обчислення грошового забезпечення упродовж військової служби з отриманням грошового атестата.
Своєю чергою позивач, як зауважує представник, не мав підстав сумніватися у добросовісності дій відповідача щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Тому представник стверджує, що грошовий атестат не є доказом повідомлення позивача про порушене право, натомість тримісячний строк звернення до суду у цій справі відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) бере відлік від моменту обізнаності щодо про нарахованих та виплачених при звільненні з військової служби спірних сум, який представник пов'язує з отриманням відповідного письмового повідомлення.
Оскільки представник у вересні 2024 року звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання письмової інформації про виплачені позивачу спірні суми грошового забезпечення, саме з отриманням у відповідь листа відповідача від 06 вересня 2024 року № 9/2279, як доводить представник, бере відлік тримісячний строк звернення до суду з позовом у цій справі.
(У періоди з 7-14 липня 2025 року (наказ Житомирського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року № 01-65-в); 18-24 липня 2025 року (наказ Житомирського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року № 01-68-в); 28-29 липня 2025 року (наказ Житомирського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року № 01-83-в) суддя Приходько О.Г. перебувала у відпустці).
Визначаючись щодо строку звернення до суду з цим позовом суд враховує правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Предмет спору у справі № 460/21394/23 склав перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року, що уподібнює правовідносини у справі № 460/21394/23 зі спірними. Характерною особливістю спірних правовідносин у справі № 460/21394/23, як і у справі, що розглядається, є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року]. Судова палата зазначила, що спірний період [з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року у справі № 460/21394/23] умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" [19 липня 2022 року] та після цього.
Судова палата виснувала, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З огляду на таке судова палата дійшла згоди у тому, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата резюмувала, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
З огляду на це, доводи представника позивача про те, що грошовий атестат не містить даних про нараховане грошове забезпечення у розрізі узятого до обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не є належним повідомленням у розумінні статті 233 КЗпП України про нараховані при звільненні суми не узгоджуються із висновками Верховного Суду, а тому відхиляються судом.
Суд зауважує, що отримавши грошовий атестат із вказаними нарахованими сумами грошового забезпечення, із зазначенням нарахованих за кожним видом конкретних сум, позивач не був позбавлений реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, зокрема, щодо розрахунку грошового забезпечення, включаючи дані щодо узятого до обрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У згаданій постанові Верховний Суд висловився про те, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з позовом відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, вибуття до нового місця служби.
Як встановлено у підпункті 11.3 пункту 11 Правил, зокрема, грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо, підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунка військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Як звертав увагу суд в ухвалі від 30 червня 2025 року, - Військовою частиною НОМЕР_1 долучено до матеріалів справи копію грошового атестата ОСОБА_1 від 15 вересня 2023 року № 2919, а також витяг із журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_1 під підпис позивача, що доводить обізнаність позивача із виплаченими спірними сумами грошового забезпечення з отриманням грошового атестата при звільненні з військової служби, як і не спростовує реальної змоги при виявленні зацікавленості щодо належного грошового забезпечення упродовж служби проявити належну увагу нарахованим та виплаченим сумам та переконатися у правильності розрахунку.
Надаючи оцінку доводам представника позивача щодо певності у добросовісності відповідача та відсутності підстав для сумнівів у неправильному розрахунку спірного грошового забезпечення суд виходить з того, що грошове забезпечення є щомісячним регулярним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Суд повторює, що представником позивача не наведено жодних обставин, які слугували реальною перешкодою для вчинення позивачем активних заходів задля обізнаності щодо розрахунку спірного грошового забезпечення, як і прояву зацікавленості щодо свого права на належне грошове забезпечення. А відтак, отримавши грошове забезпечення, - дізнатись щодо його складових та, відповідно, за бажання, переконатись чи правильно воно обчислюється.
Покликання представника позивача на те, що про порушення прав позивачу стало відомо лише після отримання відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 на адвокатський запит про проведення перерахунку грошового забезпечення за спірний період (від 06 вересня 2024 року № 9/2279) є безпідставним, оскільки, як виснував Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі № 200/1643/24 вирішуючи питання строку звернення до суду у справі за подібних зі спірними правовідносин, "дата отримання позивачем повідомлення про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, направленого відповідачем листом від 16 лютого 2024 року № 09/02/118, у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами, вона лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права.".
Тому суд зауважує на тому, що суб'єктивне/власне розуміння правових наслідків дій/бездіяльності відповідача, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатись не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом.
На переконання суду, помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.
Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
За правилами частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, за відсутності жодних доказів на підтвердження у розумінні процесуального закону поважності причин пропуску строку звернення до суду в частині заявлених позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року, суд, в частині означених вимог позивача, застосовує процесуальні наслідки, передбачені частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України залишаючи такі вимоги без розгляду.
Керуючись статтями 123, 171, 240, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Визнати неповажними вказані представником ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Повна ухвала суду складена 30 липня 2025 року.
Суддя О.Г. Приходько
30.07.25