Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 липня 2025 року Справа№200/3796/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ненарахованні та невиплаті ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2019 по 19.01.2023 (включно);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2019 по 19.01.2023 (включно);
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2019 по 19.01.2023 (включно) із відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що враховуючи те, що судом у справі №200/6879/24 вирішено на користь позивача спір про виплату відповідачем індексації грошового забезпечення, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Поряд із цим, вказує, що станом на день подання цього позову рішення суду від 16.12.2024 у справі №200/6879/24 відповідачем не виконано, а тому повний розрахунок з позивачем не проведено.
Ухвалою суду від 02.06.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву.
Відкрито провадження в адміністративній справі.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Витребувано від Відповідача:
- докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.
Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзиву на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.
Від представника відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що 29.11.2019 року фактично звільнення Позивача з військової служби не відбулось, а відбулась лише зміна місця несення служби, а отже відсутня така складова, як "звільнення" з військової служби яка необхідна для застосування норми статті 116 КЗпП України. Також, зазначає, що на виконання вимог Інструкції посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було підготовлено та сплямовано на вище командування клопотання на неоскарження судового рішення, що набрало законної сили по справі №200/6879/24, натомість на сьогоднішній день погодження не отримано, а відповідно суми грошових коштів визначені відповідно до рішення суду не виплачені.
У відповіді на відзив позивач посилався на те, що його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 29.11.2019, а тому саме з вказаного моменту відповідні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення перестали мати характер триваючих, оскільки саме в цей момент відповідач повинен був здійснити повний розрахунок з позивачем. Підтримав доводи, що викладені у позовній заяві, просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 27.06.2025 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів - задоволено.
Витребувано Військової частини НОМЕР_1 наступні докази:
- відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 06.11.2016 по 29.11.2019 (включно) в розрізі місяців;
- довідку з розрахунком грошових сум, виплачених позивачу при звільненні 29.11.2019;
- довідку з детальним розрахунком середньоденного грошового забезпечення позивача, обчисленим у відповідності до статті 27 Закону України «Про оплату праці», пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з грошового забезпечення за два повних останніх місяці перед звільненням (за вересень - жовтень 2019 року) з урахуванням поточної індексації грошового забезпечення та індексації - різниці в сумі 1939,92 гривень щомісячно відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі №200/8060/24;
- довідку-розрахунок про розмір належної індексації грошового забезпечення позивача розрахованої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10.01.2025 у справі №200/8060/24.
Станом на час винесення даного рішення витребуваних доказів до суду надано не було.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, у період з 06.11.2016 по 29.11.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.11.2019 року №328, капітана військової служби за контрактом ОСОБА_1 , заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільно-десантної роти військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом КДШВ ЗСУ (по особовому складу) від 30 вересня 2019 року №121 на посаду оперативного чергового інформаційно-аналітичного відділення командного пункту НОМЕР_2 окремої аеромобільної бригади, визнано таким, що справи та посаду здав 29 листопада 2019 року і направився для проходження військової служби у АДРЕСА_1 . З 29.11.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2024 у справі №200/6879/24, адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у ненарахуванні на невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06.11.2017 року по 28.02.2018 року (включно) із застосуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 06.11.2017 року по 28.02.2018 року (включно), обчислену з врахуванням січня 2008 року місяцем підвищення доходу, в сумі 16 023,57 гривень з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягали у визначенні ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року залишено апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Рашенням Донецького окружного адміністративного суду від 10.01.2025 року по справі № 200/8060/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_5 , про визнання бездіяльності, дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення 1939,92 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 29.11.2019 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію-різницю грошового забезпечення 1939,92 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 29.11.2019 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018 рік без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2018 рік з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_5 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019-2021 роки без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_5 (місцезнаходження: АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019-2021 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року залишено апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Позивач вважає, що судом у справі № 200/6879/24 вирішено на користь позивача спір про необхідність перерахунку грошового забезпечення та виплати йому відповідачем, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон України №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закон України № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування. Правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі № 821/2148/16.
26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21- 1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
В той же час, з позовної заяви вбачається, що на виконання рішення суду від 16.12.2024 у справі №200/6879/24 відповідачем не виконано, жодного доказу виплати позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду №200/6879/24 до суду надано не було, а тому повний розрахунок з позивачем не проведено.
Отже, відповідач на час розгляду справи не провів фактичний розрахунок поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Поряд із тим, редакція ст.117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців. Даний строк обчислюється від дати фактичного розрахунку за шість місяців затримки в зворотному відліку.
Враховуючи вищевикладене, позивачем заявлені передчасні позовні вимоги.
Спірні правовідносини виникнуть після фактичного розрахунку відповідача з позивачем на виконання рішення суду від 16.12.2024 у справі №200/6879/24, а також після того, як відповідач самостійно не здійснить виплату середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, та порушить право позивача на таку виплату.
Отже, на час розгляду даної справи відсутній об'єкт судового захисту.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна