30 липня 2025 рокуСправа №640/24259/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, податкового повідомлення-рішення,-
30.08.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області №116-П від 17.02.2021 «Про проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (код ЄДРПОУ 42795490);
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 13.04.2021 №00004413/0901.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2825 «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 825 Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/24259/21.
17.02.2025 на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/24259/21.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 адміністративна справа передана судді Ремез К.І. для розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
28.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що ГУ ДПС у Донецькій області на підставі Наказу № 166-п від 17.02.2021 та направлень на проведення фактичної перевірки від 17.02.2021 №№ 236, 237, 238, з 19.02.2021 по 26.02.2021 за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38-А (господарська одиниця - склад метанолу) було проведено фактичну перевірку з метою контролю дотримання платником податків порядку здійснення обігу підакцизних товарів. Фактичну перевірку було завершено 26.02.2021, акт про результати фактичної перевірки було зареєстровано 01.03.2021 за №1871/05/99/15/09/42795490. Другий примірник акту фактичної перевірки від 01.03.2021 №1871/05/99/15/09/42795490 було надіслано на податкову адресу ТОВ "Оператор ГТС України" листом № 826/05-99-09-01-15 від 02.03.2021 та фактично отримано підприємством 09.03.2021.
Перед початком фактичної перевірки ТОВ "Оператор ГТС України" посадовими особами ГУ ДПС у Донецькій області було дотримано вимоги статті 81 ПК України, службовій особі, начальнику Краматорського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ТОВ "Оператор ГТС України" Пархоменко Вадиму Вікторовичу були пред'явлені службові посвідчення посадових осіб ГУ ДПС у Донецькій області, направлення на проведення фактичної перевірки від 17.02.2021 № № 236, 237, 238 та було вручено копію наказу № 166-п від 17.02.2021 про що ОСОБА_1 розписався у направленнях №№ 236, 237, 238 на перевірку. З огляду на викладене допуск до проведення фактичної перевірки відбувся у спосіб передбаченій статтею 81 ПК України. В ході перевірки були встановлені наступні порушення частини 1, 8 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 481), а саме: здійснення зберігання пального (метанол код УКТЗЕД 2905110000) без наявності ліцензії на місце зберігання пального на акцизному складі № 1013477 за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38-А у період з 01.04.2020 по 08.04.2020 включно.
ГУ ДПС у Донецькій області після розгляду заяви ТОВ "Оператор ГТС України" від 26.03.2020 на одержання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), було видано 09.04.2020 відповідну ліцензію на місце зберігання пального, розташованого за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовского, буд. 38-А.
ТОВ "Оператор ГТС України" є юридичною особою, яку зареєстровано 05.02.2019 за адресою: 03065, м. Київ, Солом'янський р-н, пр. Гузара Любомира, буд. 44, та яка не має відокремлених підрозділів зі статусом юридичної особи. Тому, обов'язок отримання ліцензії на право зберігання пального має виключно суб'єкт господарювання ТОВ "Оператор ГТС України".
Відповідно до договору про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними газопроводами від 21.11.2019 №13010-05/197 (термін дії з 21.11.2019 по 20.11.2034) ТОВ "Оператор ГТС України". використовує паливний склад (склад метанолу) за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38-А.
На підставі заяви від 04.02.2020 № 9012246211 (наданої до Головного управління ДПС у м. Києві, ДПІ у Печерському районі (Печерський район м.Києва) ТОВ "ОПЕРАТОР ГТС України" зареєстровано 04.02.2020 акцизний склад №1013477 (склад метанолу) за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38-А.
Зберігання пального (метанолу) на акцизному складі №1013477 ТОВ "Оператор ГТС України" за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38 А у період з 01.04.2020 по 08.04.2020 включно, підтверджується документами обліку підприємства, які було надано підприємством на запит ГУ ДПС у Донецькій області від 19.02.2021 листом № ТОВВИХ-21-2478 від 26.02.20201, а саме: оборотно-сальдовою відомістю про рух пального на акцизному складі №1013477 за період з 01.04.2020 по 30.04.2020, відповідно до якої обсяг пального на акцизному складі на 01.04.2020 складав 4487 кг (метанол код УКТ ЗЕД 2905110000).
Зазначений обсяг залишків пального на акцизному складі не змінювався за період з 01.04.2020 по 01.01.2021.
Відповідно до даних картки складського обліку метанолу типова форма № М-12 Краматорського ЛВУМГ, яка була надана під час перевірки станом на 01.01.2020 на складі залишок метанолу складав 4487 кг. Перше списання (видаток) метанолу було здійснено тільки 16.01.2021 у кількості 1000 кг. Після реєстрації акцизного складу №1013477 (04.02.2020) ТОВ "Оператор ГТС України" до системи електронного адміністрування реалізації пального заявка на поповнення (коригування) залишку пального без сплати акцизного податку на поповнення обсягу залишку пального (метанолу), яке фактично знаходилось на зберіганні підприємства на складі у період з 01.01.2020 до 01.01.2021 у кількості 4487 кг не надавалася (заявки було надано до СЕАРП тільки після фактичного використання метанолу на власні потреби 01.01.2021 та 01.02.2021).
Враховуючи вимоги п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 ПК України, та вимоги ч. 8 ст. 15 Закону № 481, у ТОВ "Оператор ГТС України" обов'язок отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) на фактичне місце зберігання за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38-А (господарська одиниця - склад метанолу), з врахуванням наданих до перевірки документів, виник з 01.01.2020. Фактично, заяву на одержання ліцензії на право зберігання пального на зазначене місце зберігання пального юридичною особою, ТОВ "Оператор ГТС України" надано до ГУ ДПС у Донецькій області лише 26.03.2020.
Також відповідач просив проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Суд, розглянувши заяву відповідача, доходить висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що цей кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Відповідно до частин 1, 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Частинами 1-3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
При цьому, частиною 4 статті 12 КАС України чітко визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Згідно із частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 4 цієї статті за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, цим Кодексом визначено виключні категорії спорів, які не можуть бути розглянуті адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування заяви відповідачем зазначено, що для повного і всебічного встановлення обставин справи необхідним є її розгляд в судовому засіданні з відібранням усних пояснень та детальним встановленням обставин справи.
Суд зазначає, що законодавець чітко визначив, що за правилами спрощеного позовного провадження може розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, перелічених у частині 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України та частині 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спрощене позовне провадження передбачено законодавцем для розгляду справ як незначної складності, перелік яких визначений частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, так інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Предмет спору у даній справі не віднесений до категорій, перелічених у частині 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України та частині 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, спрощене позовне провадження передбачено законодавцем для розгляду, в тому числі справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Також, законодавець не пов'язує законність та обґрунтованість судового рішення з викликом сторін у судове засідання. Суд зауважує, що порядок розгляду справи не обмежує сторін в наданні пояснень, заяв, клопотань, додаткових доказів по суті справи.
Суд наголошує на тому, що відповідач у заяві про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не наводить жодного аргументу щодо значимості цієї справи.
Слід зауважити, що заява відповідача не містить жодного посилання на конкретні обставини саме цієї справи, що свідчить про її формальність та безпідставність.
Отже, наведені відповідачем у заяві мотиви необхідності розгляду справи у загальному провадженні не дають змоги дійти беззаперечного висновку, що права відповідача на відстоювання позиції у справі будуть певним чином обмежені через викладення позиції у відзиві на позов, запереченнях та письмових поясненнях, а не в судових засіданнях.
06.03.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення щодо предмету спору, у яких позивач зазначив наступне.
На підставі наказу №166-П від 17.02.2021 Головним управлінням ДПС у Донецькій області в період з 17.02.2021 по 26.02.2021 проведено фактичну перевірку позивача за адресою: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Айвазовського, 38а.
01.03.2021 відповідачем складено акт №1871/05/99/41/09/42795490 про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за використанням яких покладено на органи ДПС (надалі також акт фактичної перевірки №1871/05/99/41/09/42795490 від 01.03.2021).
Актом фактичної перевірки №1871/05/99/41/09/42795490 від 01.03.2021 встановлено нібито порушення позивачем ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме: здійснення позивачем оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії.
19.03.2021 позивачем подано заперечення до акту фактичної перевірки №1871/05/99/41/09/42795490 від 01.03.2021.
Рішенням відповідача №3291/05-99-09-01-16 від 07.04.2021 про результати розгляду заперечень до акту фактичної перевірки №1871/05/99/41/09/42795490 від 01.03.2021 не встановлено правових підстав для скасування висновків, зроблених у вказаному акті.
13.04.2021 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00004413/0901 про застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені у розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
27.04.2021 позивачем подано до Державної податкової служби України адміністративну скаргу №ТОВВИХ-21-4903 на податкове повідомлення-рішення №0004413/0901 від 13.04.2021.
Рішенням ДПС України від 29.07.2021 №17466/6/99-00-06-03-02-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №00004413/0901 від 13.04.2021 без змін.
Не погодившись із зазначеними наказом про проведення фактичної перевірки та повідомленнями-рішеннями відповідача та вважаючи їх такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, ТОВ «Оператор ГТС України» звернувся до суду з цим адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування наказу начальника ГУ ДПС у Донецькій області № 166-П від 17.02.2021; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Донецькій області від 13.04.2021 № 0004413/0901.
Позивач зазначає, що наказом №166-П від 17.02.2021 у графі «обставини для проведення фактичної перевірки суб'єкта господарювання відповідно до ПК України» зазначено лише покликання на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, тобто неможливо ідентифікувати передбачену пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача, та чи дійсно в розпорядженні відповідача була наявна інформація, яка може слугувати підставою для проведення фактичної перевірки, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою.
ТОВ «Оператор ГТС України» наголошує, що системний аналіз змісту статей 109 та 112 Податкового кодексу України свідчить, що для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) необхідно встановити наявність вини в діянні (дії або бездіяльності) юридичної та/або фізичної особи . Саме в разі невжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винним у вчиненні правопорушення.
Позивач зазначає, що якщо системно, а не вибірково як здійснено відповідачем, провести аналіз всіх вжитих ТОВ «Оператор ГТС України» заходів для недопущення порушення статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», то вбачається вжиття позивачем всіх можливих заходів та відсутність вини останнього, а саме:
- з 12.03.2020 на усій території України було встановлено карантин згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19»;- Позивачем було вчасно (26.03.2020) та належним чином подано документи для отримання ліцензії на право зберігання пального для особистих потреб , а саме заяву щодо отримання з 01.04.2021 ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), у якій визначено адресу зберігання пального та зазначено реквізити платежу за отримання ліцензії (платіжне доручення №17316 від 23.03.2020);
- у відповідача не було жодних зауважень до поданих позивачем документів на отримання ліцензії на право зберігання пального для особистих потреб підтверджується фактом видачі відповідачем ліцензії датованої 09.04.2020, що з огляду на вказане, позивач, здійснюючи свою господарську діяльність з дотриманням вимог чинного законодавства України та звертаючись до органу державної влади з заявою про видачу ліцензії в межах строків та в порядку визначеному чинним законодавством України, з цілком обґрунтованим переконанням правильності вчинених ним дій, мав правомірне очікування щодо задоволення його заяви та видачі ліцензії до 01.04.2020. Однак, відповідач видав ліцензію позивачу, як наголошено вище, без жодних зауважень, але лише 09.04.2020.
На підставі викладеного, позивач просив позов задовольнити.
Суддя Ремез К.І. перебувала у відпустці з 15.04.2025 по 16.04.2025, з 21.04.2025 по 23.05.2025, з 27.05.2025 по 13.06.2025, з 17.06.2025 по 24.06.2025.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Згідно положень статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу №166-П від 17.02.2021 Головним управлінням ДПС у Донецькій області в період з 17.02.2021 по 26.02.2021 проведено фактичну перевірку позивача за адресою: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Айвазовського, 38а.
01.03.2021 відповідачем складено акт №1871/05/99/41/09/42795490 про результати фактичної перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу пального, контроль за використанням яких покладено на органи ДПС.
Актом фактичної перевірки №1871/05/99/41/09/42795490 від 01.03.2021 встановлено порушення позивачем ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме: здійснення позивачем оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії.
19.03.2021 позивачем подано заперечення до акту фактичної перевірки №1871/05/99/41/09/42795490 від 01.03.2021.
Рішенням відповідача №3291/05-99-09-01-16 від 07.04.2021 про результати розгляду заперечень до акту фактичної перевірки №1871/05/99/41/09/42795490 від 01.03.2021 не встановлено правових підстав для скасування висновків, зроблених у вказаному акті.
13.04.2021 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №00004413/0901 про застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені у розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
27.04.2021 позивачем подано до Державної податкової служби України адміністративну скаргу №ТОВВИХ-21-4903 на податкове повідомлення-рішення №0004413/0901 від 13.04.2021.
Рішенням ДПС України від 29.07.2021 №17466/6/99-00-06-03-02-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №00004413/0901 від 13.04.2021 без змін.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, яка визначає права контролюючих органів, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Водночас згідно з пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника.
Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підстави проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 ПК України, відповідно до пункту 80.2 якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК);
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК).
Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.
Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Як зазначено у пункті 86.1 статті 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Пунктом 86.8 статті 86 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.
Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення. Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме спочатку провести податкову перевірку.
Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Отже, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14) та інших.
Оцінюючи відповідні доводи позивача суд першочергово враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у постанові від 08.09.2021 (справа № 816/228/17), де міститься наступний правовий висновок: "У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення". Отже, головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процедурних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.
Верховний Суд у своїй постанові від 26.03.2024, справа №420/9909/23 (адміністративне провадження № К/990/67/24) сформував такий висновок щодо застосування права: «… 56. Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності».
Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками.
Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки».
Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло.
Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.
Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.».
Аналізуючи наведене у своїй сукупності, слід прийти до висновку, що законодавство та судова практика Верховного Суду розрізняє такі категорії, як «правова (юридична) підстава» проведення перевірки та «фактична підстава» проведення перевірки. При цьому перелік правових підстав визначений у пункті 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Однак реалізація таких підстав має місце виключно за наявності фактичної підстави, яка є тією рушійною силою, що породжує перевірку.
Верховний Суд у своїй постанові від 26.03.2024 року, справа №420/9909/23 (адміністративне провадження № К/990/67/24), виснував наступне: « 46. Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування.
Жодних інших підстав ця норма не встановлює. Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок.
У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.
У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення.
Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.
Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність.
47. Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.».
У цій справі, досліджуючи зміст наказу відповідача про проведення фактичної перевірки судом встановлено, що, по перше, в такому наказі зазначена юридична підстава для проведення фактичної перевірки підпункти 80.2.2 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України та розкривається її фактична підстава.
Суд вважає, що зміст цього наказу в повній мірі надавав можливість платнику як ідентифікувати передбачені ПК України підстави для призначення фактичної перевірки так і чітко зрозуміти предмет та мету перевірки дотримання вимог податкового законодавства щодо отримання, зберігання та реалізації пального. Щодо інших доводів позивача суд зазначає наступне.
Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
Згідно з пунктом 86.3 статті 86 Податкового кодексу України акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів). У разі відмови платника податків або його законних представників від підписання акта (довідки) посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови.
Один примірник акта або довідки про результати виїзної планової чи позапланової документальної перевірки у день його підписання або відмови від підписання вручається або надсилається платнику податків чи його законному представнику. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені контролюючим органом за результатами перевірки грошові зобов'язання.
У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта або довідки про результати перевірки або неможливості його вручення та підписання у зв'язку з відсутністю платника податків або його законних представників за місцезнаходженням такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених у цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт.
У п. 86.7 статті 86 ПК України зазначено, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.
Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу. Відповідно до п. 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, податкове повідомлення рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.
Отже, акт складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку має бути наданий на підпис платнику податків, який у разі незгоди із його висновками може підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо та у разі відмови платника податків підписати акт має бути складено відповідний акт.
При цьому один примірник акту перевірки може бути вручений платнику податків або йому надісланий після його підписання або відмови від підписання платником податків.
Суд зазначає, що платник податку подав до контролюючого органу заперечення та копії документів на їх підтвердження.
Основним питанням, яке має вирішити суд у цій справі - чи здійснювалося зберігання позивачем пального без наявності ліцензії.
Так, судом встановлено та позивачем не заперечується факт необхідності отримання ним ліцензії на право зберігання пального, на виконання свого обов'язку позивач 26.03.2020 подав відповідну заяву, попередньо сплативши плату за ліцензію.
Судом враховується, що Законом України № 391-IX від 18.12.2019 застосування фінансової санкції у разі зберігання пального без наявності відповідної ліцензії було відтерміновано до 01.04.2020.
Проте, судом встановлено, що відповідно до договору про передачу на праві господарського відання державного майна, що перебуває в державній власності та використовується у процесі провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними газопроводами від 21.11.2019 №13010-05/197 (термін дії з 21.11.2019 по 20.11.2034) ТОВ "Оператор ГТС України" використовує паливний склад (склад метанолу) за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38-А.
На підставі заяви від 04.02.2020 № 9012246211 ТОВ "ОПЕРАТОР ГТС України" зареєстровано 04.02.2020 акцизний склад №1013477 (склад метанолу) за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38-А.
Зберігання пального (метанолу) на акцизному складі №1013477 ТОВ "Оператор ГТС України" за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38 А у період з 01.04.2020 по 08.04.2020 включно підтверджується документами обліку підприємства, які було надано підприємством на запит ГУ ДПС у Донецькій області від 19.02.2021 листом № ТОВВИХ-21-2478 від 26.02.20201, а саме: оборотно-сальдовою відомістю про рух пального на акцизному складі №1013477 за період з 01.04.2020 по 30.04.2020, відповідно до якої обсяг пального на акцизному складі на 01.04.2020 складав 4487 кг (метанол код УКТ ЗЕД 2905110000).
Зазначений обсяг залишків пального на акцизному складі не змінювався за період з 01.04.2020 по 01.01.2021.
Відповідно до даних картки складського обліку метанолу типова форма № М-12 Краматорського ЛВУМГ, яка була надана під час перевірки станом на 01.01.2020 на складі залишок метанолу складав 4487 кг.
Враховуючи вимоги п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 ПК України та вимоги ч. 8 ст. 15 Закону № 481 обов'язок позивача на отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) на фактичне місце зберігання за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Айвазовського, буд. 38-А (господарська одиниця - склад метанолу) виник з 01.01.2020.
Проте, заяву на одержання ліцензії на право зберігання пального на зазначене місце зберігання пального юридичною особою ТОВ "Оператор ГТС України" надано до ГУ ДПС у Донецькій області лише 26.03.2020, отже, позивач не вжив достатніх і розумних заходів для отримання ліцензії у строк до 01.04.2020.
Відтак, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У той же час, ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Розподіл судових витрат не здійснюється у зв'язку із відмовою у позові.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез