21 липня 2025 рокуСправа №160/13967/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №12031500000737 від 23.04.2025 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, винесене Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області, відносно громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 для отримання посвідки на тимчасове проживання від 02.04.2025 року з урахуванням правової позиції суду, викладеної у рішенні, та ухвалити рішення про надання йому відповідної посвідки.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він є громадянином Китайської Народної Республіки та прибув на територію України з гуманітарною метою здійснення волонтерської діяльності в межах проєктів благодійної організації «Благодійний фонд «Шлях до майбутнього ЮА». БО «БФ «Шлях до майбутнього ЮА» було оформлено до Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області подання з проханням оформити йому посвідку на тимчасове проживання як волонтеру. Однак, попри надання всіх необхідних документів йому було відмовлено у видачі посвідки на тимчасове проживання. 23.04.2025 року Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення №12031500000737 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 р. №322. Вищезазначене рішення ґрунтується виключно на загальній інформації, отриманій від Управління СБУ у Дніпропетровській області, яка містить формулювання про “недоцільність подальшого документування ОСОБА_1 посвідкою на тимчасове проживання». Проте не містить жодних доказів або фактів, які б прямо чи опосередковано вказували на загрозу, що начебто походить від нього, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Зазначені обставини й стали підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Залучено у якості третьої особи не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області. Зобов'язано третю особу надати лист Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області адресований ГУ ДМС України в Дніпропетровській області та інформацію (документи, матеріали), які стали підставою для складання листа про недоцільність документування посвідкою на тимчасове проживання в Україні громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На виконання вимог ухвали суду 23.05.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що з метою попередження та мінімізації загроз у сфері національної безпеки в умовах військового стану, у зв'язку зі зверненням громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання 03.04.2025 р. Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області на підставі заяви анкети №100199049 від 02.04.2025 р. було направлено запит №1201.3.1-4210/12.5-25 до відділу контррозвідки Управління СБУ України у Дніпропетровській області про надання відомостей щодо наявності або відсутності підстав для відмови в оформленні (обміні) посвідки на тимчасове проживання на території України ОСОБА_2 22.04.2025 р. надійшов лист від Управління СБУ України у Дніпропетровській області №55/2/2-256 про надання інформації, в якому повідомляється, що подальше документування посвідкою на тимчасове проживання в Україні не доцільно.
Згідно із п.61 Порядку № 322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином. Таким чином, інформація викладена у листі Управління СБУ у Дніпропетровській області, є підставою для прийняття рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання. Зауважує, що ГУ ДМС у Дніпропетровській області не наділено повноваженнями роз'яснювати або тлумачити висновки чи твердження СБУ, також ГУ ДМС у Дніпропетровській області не наділено повноваженнями вчиняти будь-які дії що входять до повноважень органів СБУ, Національної поліції тощо. На підставі листа Управління СБУ України у Дніпропетровській області №55/2/2-256 від 22.04.2025 р. Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області прийнято рішення № 12031500000737 від 23.04.2025 р. про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання відповідно до пп.7 п.61 Порядку № 322. За таких обставин, в контексті спірних правовідносин позов є необґрунтованим, внаслідок чого не підлягає задоволенню.
27.05.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що аргументація відповідача ґрунтується винятково на наявності листа Управління СБУ у Дніпропетровській області № 55/2/2-256 від 22.04.2025 року, в якому вказано, що подальше документування громадянина КНР ОСОБА_1 посвідкою на тимчасове проживання недоцільно. У відзиві відповідача також зазначено, що останній, не має повноважень тлумачити зміст таких листів або оцінювати їх правову природу. Водночас, лист Управління СБУ Дніпропетровській області № 55/2/2-256 від 22.04.2025 року не містить твердження про наявність загроз з боку позивача, передбачених підпунктом 7 пункту 61 Порядку № 322. Вказане формулювання про «недоцільність документування» є оціночним судженням, а не інформацією, яка відповідає встановленим критеріям «загроз національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю чи правам інших осіб». Більше того, ДМС України, як орган, що ухвалює адміністративне рішення щодо іноземця, зобов'язана перевірити, чи надана СБУ інформація дійсно є такою, яка підпадає під умови, передбачені Порядком № 322, а не просто формально послатися на неї без будь-якого аналізу, оцінки або тлумачення. Неналежна перевірка таких даних свідчить про ухвалення рішення без достатнього фактичного та правового обґрунтування. Крім того, до вказаного листа Управління СБУ у Дніпропетровської області, як і до відзиву ГУ ДМС у Дніпропетровській області, не додано жодних документів чи матеріалів, які б підтверджували викладені у листі обставини зокрема, жодної інформації або доказів, що стали підставою для висновку про «недоцільність документування» посвідкою на тимчасове проживання в Україні. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити з підстав викладених у ньому.
Ухвалою суду від 30.05.2025 року клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в цій справі №160/13967/25 - залишено без задоволення.
До суду 02.07.2025 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшли пояснення, в яких вказано, що з метою мінімізації загроз у сфері національної безпеки в умовах воєнного стану, а також на виконання вимог Порядку № 322 Головним управлінням ДМС України в Дніпропетровській області до Управління СБУ направлено запит №1201.3.1-4210/12.5.25 щодо наявності або відсутності підстав для відмови в оформлені (обміні) посвідки на тимчасове проживання на території України ОСОБА_1 . За результатами здійснення перевірки, в службових матеріалах, інформаційних масивах та базах даних СБУ, керуючись вимогами п.13 ст.24 Закону № 2229-XII, Управлінням СБУ поінформовано Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області, що подальше документування позивача посвідкою на тимчасове проживання в Україні не доцільно на підставі пункту 61 Порядку № 322 інформація, документи і матеріали які стали підставою для листа Управління СБУ, мали гриф секретності «Таємно», на теперішній час зазначені докази знищенні у встановленому порядку. Підпунктом 7 пункту 61 Порядку № 322 встановлено, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином. Так, 23.04.2025 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області відносно громадянина Китаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення №12031500000737 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання. Враховуючи вищевикладене, третя особа вважає, що рішення №12031500000737 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянину Китаю ОСОБА_1 , є правомірним.
08.07.2025 року до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшла заява щодо витребуваних доказів на виконання ухвали суду від 19.05.2025 р., в якій повідомлено, що згідно із наказу СБУ від 18.06.2022 р. №585/ДСК «Про затвердження Тимчасового порядку поводження з матеріальними носіями секретної та службової інформації, ведення діловодства у районах (зонах) ведення воєнних (бойових) дій або спеціальних операцій» документи, що містять секретну та/або службову інформацію, які надходять до підрозділів ЦУ, органів, закладів, установ СБУ або створюються в них, підлягають знищенню в установленому порядку у разі відсутності подальшої потреби у їх використанні. Враховуючи вищевказане та на виконання статті 80 КАС України повідомлено, що за результатними перевірки облікових форм режимно-секретного відділу Управління СБУ встановлено, що документальні матеріали, які були отримані в рамках проведення контррозвідувальних заходів, які слугували підставою для направлення на адресу Головного управління ДМС України в Дніпропетровській області були знищенні у встановленому порядком.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, третьої особи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Китайської Народної Республіки.
01.04.2025 року БО «Благодійний фонд «Шлях до майбутнього ЮА» надіслано подання начальнику Головного управління ДМС в Дніпропетровської області, в якому останній просив здійснити видачу посвідки на тимчасове проживання громадянину Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), який прибув до України для здійснення волонтерської діяльності.
02.04.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою-анкетою №100199049 про внесення до Єдиного державного реєстру таку інформацію про нього у зв'язку з оформленням посвідки на тимчасове проживання.
За результатом розгляду заяви позивача, Головним управлінням Державної міграційної служби в Дніпропетровської області прийнято рішення від 23.04.2025 р. №12031500000737 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, посилаючись на підпункт 7 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2018 р. № 322.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI, возз'єднання сім'ї - це в'їзд та тимчасове або постійне проживання в Україні членів сім'ї іноземця або особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та можуть підтвердити відповідними документами наявність достатнього фінансового забезпечення для утримання членів сім'ї в Україні, з метою спільного проживання сім'ї незалежно від того, коли виникли сімейні відносини до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України.
Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Частиною 3 статті 3 Закону № 3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI).
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України (частина 14 статті 4 Закону № 3773-VI).
Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання (частина 3 статті 5 Закону № 3773-VI).
Згідно із частиною 14 статті 5 Закону № 3773-VI, підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування.
Отже, Законом № 3773-VI визнано, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання, є, зокрема заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, а також дійсний поліс медичного страхування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок № 322), відповідно до пункту 1 якого посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України та які, зокрема досягли 16-річного віку або не досягли 16-річного віку, але самостійно прибули в Україну з метою навчання, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто.
Обмін посвідки здійснюється у разі: закінчення строку дії посвідки (підпункт 3 пункту 7 Порядку № 322).
Згідно із пунктом 14 Порядку № 322 ДМС має право отримувати інформацію про особу з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, в обсязі, необхідному для ідентифікації особи у зв'язку з оформленням посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміном.
Доступ до зазначеної інформації здійснюється з дотриманням вимог Закону України “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах».
У разі відсутності можливості надання ДМС прямого доступу до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, чи надіслання запитів у електронній формі захищеними каналами зв'язку отримання відомостей про особу здійснюється шляхом надсилання запитів та надання відповідей на них у паперовій формі.
Відповідно до пункту 37 Порядку № 322 рішення про оформлення посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих документів та відсутності підстав для відмови в її видачі.
Пунктом 61 Порядку № 322 передбачені підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки, а саме територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином (підпункт 7).
Згідно із пунктом 62 Порядку № 322 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.
У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб'єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб'єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.
Так, спірне рішення прийнято на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322.
Також, вказана інформація викладена в листі Управління СБУ у Дніпропетровській області від 22.04.2025 року №55/2/2-256.
СБУ України у своїх поясненнях зазначає про те, що за результатами здійснення перевірки, в службових матеріалах, інформаційних масивах та базах даних СБУ, керуючись вимогами п.13 ст.24 Закону № 2229-XII, Управлінням СБУ поінформовано Головне управлінням ДМС України в Дніпропетровській області, що подальше документування позивача посвідкою на тимчасове проживання в Україні не доцільно на підставі пункту 61 Порядку № 322 (інформація, документи і матеріали які стали підставою для листа Управління СБУ, мали гриф секретності «Таємно», на теперішній час зазначені докази знищенні у встановленому порядку).
Судом не встановлено, а відповідачем та третьою особою не зазначено про наявність зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінального провадження, фігурантом у якому виступав позивач.
Ухвалою суду від 19.05.2025 року в тому числі було зобов'язано Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області надати лист Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області адресований ГУ ДМС України в Дніпропетровській області та інформацію (документи, матеріали), які стали підставою для складання листа про недоцільність документування посвідкою на тимчасове проживання в Україні громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак, вказані вимоги ухвали суду виконано так і не було. Відповідач додаткових доказів суду також не надав.
Суд зазначає, що під час розгляду справи не встановлено інформації/доказів, тощо про вчинення дій позивачем, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, або про вчинення злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або позивач розшукується у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином.
Крім того, відповідачем не заперечувались обставини надання позивачем в повному обсязі документів та інформації, які необхідні для оформлення і видачі посвідки.
Також розглядаючи вказаний спір, суд зважає на статтю 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, «Право на повагу до приватного і сімейного життя», за якою кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку, що рішення Головного управління ДМС у Дніпропетровській області№12031500000737 від 23.04.2025 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання позивача, підлягає скасуванню.
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно із ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проєктом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих документів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе лише зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 25.04.2025 року між адвокатом Бєликовим В.І. та Ян Яньпу укладено договір №01-25/04-2025 про надання правової допомоги, згідно із умов якого адвокат зобов'язався надавати правову допомогу позивачу щодо досудового та судового врегулювання спору, зокрема, підготування, складення та подачі в Дніпропетровській окружний адміністративний суд позовної заяви до ГУ ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, та, у разі необхідності, підготовки інших процесуальних документів по суті спору.
На підставі договору від 25.04.2025 року №01-25/04-2025, сторонами складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 04.06.2025 р. проте що, сторонами погоджено, що виконавцем надано, а замовником прийнято наступний обсяг правової допомоги: вивчення адвокатом первісних документів, їх аналіз,
- визначення правової позиції, надання консультації та узгодження правової позиції з клієнтом 3 000 грн.;
- формування і подання адвокатського запиту до ГУ ДМС у Дніпропетровській області, ДМС щодо надання відомостей та їх документальних підтверджень 2 000 грн.;
- ознайомлення, аналіз, вивчення адвокатом відповіді ГУ ДМС у Дніпропетровській області на адвокатський запит, ознайомлення з рішенням про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, аналіз нормативного матеріалу, узгодження правової позиції з клієнтом 1 500 грн.;
- формування та подання позову з додатками до ГУ ДМС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії по справі №160/13967/25 6 000 грн.;
- ознайомлення, аналіз, вивчення адвокатом відзиву відповідача ГУ ДМС у Дніпропетровській області на позовну заяву по справі №160/13967/25 та формування і подання відповіді на відзив 2 500 грн., що разом складає 15 000 грн.
За вищевказані послуги ОСОБА_4 позивачу було виставлено рахунок на оплату на суму 15 000 грн.
Відповідач заперечував щодо стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу та зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу заявлений адвокатом Бєликовим В.І. у цій справі на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи не є належним чином обґрунтованим та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу. Отже, розмір витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірним із фактично наданим обсягом юридичної допомоги, а також, неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно із п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із постановою від 03 жовтня 2019 р. Об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, та враховуючи заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 15 000 грн., не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг).
Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 5 000 грн., з урахуванням того, що позов був задоволений частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, тому суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму сплаченого судового збору розмірі 605,60 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн., що разом складає 5 605,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 23.04.2025 року прийнятого на підставі заяви ОСОБА_1 від 02.04.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2025 року щодо оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул.В. Липинського, 7, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати по справі у розмірі 5 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма