21 липня 2025 рокуСправа №160/13242/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
08 травня 2025 року представник ОСОБА_1 звернулася через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування, а частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період служби з 16.03.2022 року по 19.05.2023 без урахування відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №704.
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період служби з 16.03.2022 року по 31.01.2022 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 рік за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» а військову частину НОМЕР_1 здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період служби з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 рік за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» а військову частину НОМЕР_1 здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 в період з 16.03.2022 року по 04.02.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №36 від 04.02.2025 року ОСОБА_1 з 04 лютого 2025 року виключений зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 05 лютого 2025 року.
05 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 з заявою, в якій просив:
- надати довідку про нарахування грошових виплат за період служби з 16 березня 2022 року по січень 2023 року;
- перерахувати суму належних виплат з урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023.
Станом на дату оформлення позовної заяви, відповіді від військової частини НОМЕР_2 на заяву позивач не отримав.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування, а військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період служби з 16.03.2022 року по 19.05.2023 без урахування відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №704, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 травня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/13242/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
27 травня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву вх.№27809/25, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260.
Відповідно до пункту 8 розділу І Загальні положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення виплачується:
щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Відповідно до пункту 9 розділу І Загальні положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до пункту 15 розділу І Загальні положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення не виплачується за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Відповідно до положень пункту 7 розділу І Загальні положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, у разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку.
Таким чином, представник відповідача-1 вважає, що військова частина НОМЕР_2 діяла у межах та у спосіб визначений чинним законодавством, з урахуванням наявних облікових та медичних документів позивача, та з урахуванням знаходження у зоні ведення активних воєнних (бойових) дій.
05 червня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№29772/25, в якому представник відповідача-2 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
У зв'язку із прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою був скасований пункт 6 Постанови № 103, пункт 4 Постанови №704 у попередній редакції не набув чинності, оскільки попередня редакція нормативно-правового акту не відновлює собою дію автоматично, тим більше, що попередня редакція пункту 4 постанови №704 ніколи не діяла.
Визначений пунктом 4 постанови №704 розмір, з якого провадиться розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовців, не є державним стандартом або гарантією при обчислення грошового забезпечення військовослужбовця або його складових, а є лише сталою сумою, яка має застосовуватись при розрахунку.
При розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячного грошового забезпечення позивача, під час його військової служби (до 19.05.2023) прожитковий мінімум встановлений на 01.01.2018, застосовувались відповідачем як розрахункова величина, з якої проводяться нарахування відповідних сум окладів та грошового забезпечення в цілому.
Міністерство оборони України при визначенні розмірів щомісячних премій військовослужбовців відповідно до окремих доручень Міністра оборони України № 248/1210 від 01.03.2022, № 2683/з від 01.02.2023, № 183/уд від 16.01.2024 - у 2024 році та №156/уд від 09.01.2025, враховувало, що посадові оклади та оклади за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови № 704 розраховані до 19.05.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого на 01.01.2018, а з 20.05.2023 - із суми у розмірі 1762 гривні, і це відповідало бюджетному плануванню затвердженому Законами України «Про Державний бюджет України».
Грошове забезпечення позивача за період його служби щомісяця було більше ніж в 10 разів більшим ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб та в жодному місяці не було меншим за сплачене у попередньому році грошове забезпечення, а отже застосування суми 1762 гривні, як розрахункової одиниці при визначенні посадового окладу позивача та його окладу за військовим званням не порушує ані Конституції України, ані Законів України, ані інших підзаконних нормативно правових актів.
Перерахунок позивачеві всіх видів грошового забезпечення за період його служби до 19.05.2023 виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням розрахованих з розміру прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб встановлених на перше січня відповідного року буде порушенням бюджетної політики, оскільки такий розмір не був закладений у Державний бюджет України на відповідний рік, а також буде порушенням принципу справедливості, оскільки встановлення відсотку премії позивача визначався Міністром оборони України виходячи з розрахункової суми для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 гривні, що в свою чергу призведе до нарахування позивачу коштів, які не були передбачені як оплата його служби.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішуючи клопотання представників відповідача щодо повернення позовної заяви в частині у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Згідно частини 2 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про залишення позову без розгляду може бути подана лише до початку розгляду справи по суті.
Згідно частини 3 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що питання щодо дотримання строку звернення до суду досліджувалося судом при відкритті провадження в справі, а тому відсутні підстави для повернення позовної заяви чи залишення позову без розгляду.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 16.03.2022 року по 04.02.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_4 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №36 від 04.02.2025 року солдата ОСОБА_2 , колишнього оператора-розвідника 1 розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 , відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.02.2025 №16-РС, вважати таким, що 04 лютого 2025 року справи та посаду здав, звільнити з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 04 лютого 2025 року виключити зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 05 лютого 2025.
Вислуга в Збройних Силах на 04 лютого 2025 року: календарна: 02 роки 10 місяців 19 днів; пільгова 00 років 00 місяців 00 днів; загальна: 02 роки 10 місяців 19 днів.
Виплатити надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років в розмірі 25%, щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальний результат служби у розмірі 523% посадового окладу по 04 лютого 2025 року.
Виплатити недораховане грошове забезпечення за 2 (два) дні травня 2024 року в розмірі 1 397 грн. 31 копійка.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалася. Виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 23 доби у розмірі 16 604 грн. 45 копійок.
Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалася. Виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 30 діб у розмірі 21 657 гри. 98 копійок.
Щорічна основна відпустка за 2024 рік надавалася в кількості 25 діб. Виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 05 діб у розмірі З 609 грн. 66 копійок.
Щорічна основна відпустка за 2025 рік надавалася в кількості 05 діб. Виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 25 діб у розмірі 1 8 048 гри. 32 копійки.
Виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки УБД за 2023 рік за 14 діб у розмірі 10 107 гри. 06 Копійок.
Виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки УБД за 2024 рік за 14 діб у розмірі 10 107 грн. 06 копійок.
Виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки УБД за 2025 рік за 14 діб у розмірі 10 107 грн. 06 копійок.
Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік в розмірі 21 657 грн. 98 копійок.
Виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, на підставі Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 за 2025 рік не отримував.
Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні згідно розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому Наказом Міністерства оборони України №260 від 07 червня 2018 року (зі змінами), та пункту 1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №460 від 17 вересня 2014 року у розмірі 29 454 грн. 85 копійок.
Військові перевізні документи на проїзд військовослужбовця, членів його сім'ї та перевезення домашніх речей не видавались.
Видати речовий атестат, фінансовий атестат.
Постійним або службовим житлом не забезпечувався. На квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_2 не перебував.
Підстава: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.02.2024 №16-РС, припис військової частини НОМЕР_2 від 04.02.2025 №420.
05 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 з заявою, в якій просив:
- надати довідку про нарахування грошових виплат за період служби з 16 березня 2022 року по січень 2023 року;
- перерахувати суму належних виплат з урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023.
Станом на дату оформлення позовної заяви, відповіді від військової частини НОМЕР_2 на заяву позивач не отримав.
ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування, а військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період служби з 16.03.2022 року по 19.05.2023 без урахування відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №704, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 Постанови № 103, яким пункт 4 Постанови №704 викладений у новій редакції.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, в постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік, не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).
Разом з тим, суд враховує, що Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначав лише розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не містив застережень щодо застосування такої розрахункової величини.
Натомість, вже Закони України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у статті 7 містять застереження щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, встановлений на 1 січня календарного року.
Таким чином, суд вважає, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися з урахуванням положень статті 7 Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з підпунктами 1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV вказаного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Як передбачено пунктом 7 розділу XXIV вказаного Порядку, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
З урахуванням викладеного, виходячи з заявлених меж позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», і як наслідок, необхідності зобов'язання військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) виплату грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними.
Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) виплату грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник