28 липня 2025 рокуСправа №160/30941/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2), Військової частини НОМЕР_3 (відповідач-3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.11.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2), Військової частини НОМЕР_3 (відповідач-3), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за час проходження військової служби у період з 10.03.2022 по 20.08.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати до Військової частини НОМЕР_2 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за час проходження військової служби за період з 10.03.2022 по 20.08.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористане речове майно за час проходження військової служби за період з 10.03.2022 по 20.08.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористане речове майно за час проходження військової служби за період з 10.03.2022 по 20.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач проходив військову службу за призовом по мобілізації в особливий період з 10.03.2022 по 20.08.2024, при цьому під час проходження військової служби речовим майном він не забезпечувався, що підтверджується речовим атестатом, а при звільненні з військової служби відповідачами в супереч приписам Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178 (далі - Порядок №178), не видано довідку про вартість речового майна, що належало позивачеві до видачі, і не виплачено компенсацію вартості такого речового майна, у зв'язку із чим позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 з відповідним рапортом про видачу довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, та нарахування і виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, проте, не зважаючи на направлення Військовою частиною НОМЕР_2 вказаного рапорту позивача на виконання до Військової частини НОМЕР_1 , останньою цей рапорт позивача проігноровано, жодної відповіді позивач не отримав, що і слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/30941/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, а також призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
10.12.2024 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_3 на позовну заяву, в якому відповідач-3 пред'явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог, які заявлені до нього, посилаючись на те, що ч.5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, проте позивач звернувся до суду щодо здійснення з ним розрахунку при звільненні, виплаті сум компенсації не використану відпустку, речове майно після спливу цього строку. Водночас, питання розрахунку при звільненні зазначаються у наказі. Саме наказ про звільнення є підставою для здійснення розрахунків з військовослужбовцем. Отже, у позовній заяві йдеться про питання звільнення з публічної служби, а, відповідно, повинен застосовуватись місячний строк для звернення до суду. Відповідач-3 наголошує, що позивач не просить суд поновити цей строк, ніяк не обґрунтовує причини його пропуску, тому відповідач-3 наполягає на застосуванні місячного строку для звернення до суду та просить суд відмовити позивачу у задоволенні його вимог з причин пропуску зазначеного строку. Крім того відповідач-3 зазначав, що позивач з питання реалізації свого права на грошову компенсацію за неотримане речове майно з відповідним рапортом (заявою), як то передбачено п.4 Порядку №178, не звертався, доказів останнього не наводить. Таким чином, відповідач-3 вважає, що звернення до адміністративного суду з цією вимогою передчасне.
13.12.2024 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред'явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог, які заявлені до нього, посилаючись на те, що відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період від 29.04.2016р. №232 (далі - Інструкція №232) мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі. Зважаючи на вказані положення Інструкції №232, під час звільнення військовослужбовець, призваний за мобілізацією, не має заборгованості за недоотримане речове майно, відповідно, грошова компенсація не може бути нарахована позивачеві, який проходив військову службу за призовом по мобілізації.
19.12.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзиви відповідачів 1 та 3, в якій позивачем висловлено позицію, аналогічну викладеній у позовній заяві, та зазначено, що подані відповідачами 1 та 3 відзиви є законодавчо необґрунтованими та такими, що не спростовують доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову, натомість нормами ст.ст.9, 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), п.4 Порядку №178 та абз.3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Посилання представника Військової частини НОМЕР_1 на приписи п. 17 розділу ІІІ Інструкції №232, відповідно до яких мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються, позивач вважає помилковими, оскільки пункт 17 розділу ІІІ Інструкції №232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону №2011-ХІІ.
Станом на час розгляду справи відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у період з 10.03.2022р. по 20.08.2024р.
Так, на підставі Указу Президента України №64/2022 та №69/2022 від 24.02.2022 року молодшого лейтенанта ОСОБА_1 мобілізовано до військової служби, а згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 10.03.2022р. №39 призначено на посаду офіцера відділення обліку офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 20.04.2022р. №68 лейтенанта ОСОБА_1 призначено офіцером ІНФОРМАЦІЯ_2 , ВОС ( НОМЕР_4 ).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (ОК « ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (по стройовій частині) від 12.06.2023 року №251 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , офіцера ІНФОРМАЦІЯ_2 призначено на посаду начальника групи тактичної особової розвідки відділення збору інформації Військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 0940003.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 22.06.2023 року №176 старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення.
22.06.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_4 видано речовий атестат військовослужбовця №177 на ім'я ОСОБА_1 , згідно з яким позивач речовим майном не забезпечувався.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 23.06.2023 року №124 старшого лейтенанта ОСОБА_1 з 23.06.2023 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
10.08.2024 року наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (ОК « ІНФОРМАЦІЯ_3 ) №421 капітана ОСОБА_1 , начальника групи тактичної особової розвідки відділення збору інформації Військової частини НОМЕР_2 , звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «з» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя).
19.08.2024 року позивачем подано рапорт командиру Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцем Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно" від 16 березня 2016 року №178, так як протягом проходження військової служби позивач не був забезпечений речовим майном.
19.08.2024 року командиром Військової частини НОМЕР_2 направлено рапорт (вих.№1373) до командира Військової частини НОМЕР_1 , в якому він просив надати вказівку відповідним посадовим особам щодо проведення розрахунку вартості за не отримане речове майно офіцеру Військової частини НОМЕР_2 , капітану ОСОБА_1 .
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.08.2024 року №249 капітан ОСОБА_1 , начальник групи тактичної особової розвідки відділення збору інформації Військової частини НОМЕР_2 , вважається таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 ; з 20 серпня 2024 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, знято з котлового забезпечення з 21 серпня 2024 року; виплачено надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 405% від посадового окладу, з 01 по 20 серпня 2024 року; щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана; виплачено компенсацію за не використані 23 (двадцять три) доби основної відпустки за 2022 рік; щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 15 діб (з 19 грудня 2023 по 02 січня 2024 року); виплачено компенсацію за не використані 15 (п'ятнадцять) діб основної відпустки за 2023 рік; додаткова відпустка (за сімейними обставинами) за 2024 рік не отримувалась; грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік отримував; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2018 року № 260 за 2024 рік не отримував; виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби але не менше 25 відсотків місячного грошового забезпечення, за період з 01.04.2022 року по 31.07.2024 року; військово-перевізні документи на проїзд військовослужбовця, членів його сім'ї та перевезення домашніх речей не видавалися; постійним або службовим житлом не забезпечувався.
20.08.2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 видано речовий атестат військовослужбовця №62 на ім'я ОСОБА_1 , згідно якого речовим майном не забезпечувався.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно при звільнені з військової служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Щодо доводів відповідача-3 про пропуск позивачем строку звернення до суду, слід зазначити наступне.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, частина друга статті 233 КЗпП України визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці» КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Натомість грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, тобто військової частини, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов'язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору.
Між тим, суд вважає, що спір стосовно невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці».
Поряд із цим варто зауважити, що у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 1 липня 2022 року частина другої статті 233 КЗпП України має такий зміст: із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, законодавець обмежив період ініціювання спору працівником у вказаних правовідносинах тримісячним строком, на противагу попередньої редакції, яка не визначала обмежень взагалі.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила висновок, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вказаний висновок суд вважає застосованим і до цих правовідносин.
Тож, за системного аналізу вказаних норм, приймаючи до уваги чинну редакцію статті, яка регулює спірні правовідносини, варто констатувати, що звернення до суду із заявленими позивачем вимогами обмежується тримісячним строком.
На цій основі суд констатує, що спір у цій справі стосується саме порушення відповідачем законодавства про оплату праці, зокрема, грошової компенсації за неотримане речове майно.
Враховуючи зазначене, при обрахунку строку звернення до суду у цій справі належить застосовувати саме частину 2 статті 233 КЗпП України, а не частину 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.03.2025 року у справі №520/3477/23.
Крім цього, суд зазначає, що позивач був звільнений з військової служби 20.08.2024р., а до суду з цим позовом звернувся 19.11.2024р., що підтверджується поштовою накладною на конверті, в якому ця позовна заява надійшла до суду засобами поштового зв'язку, відтак, строк звернення до суду позивачем пропущено не було.
З огляду на викладене, суд вважає за можливе надати правову оцінку спірним правовідносинам по суті спору.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом № 2011-XII.
За змістом частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Отже, із аналізу положень наведених вище нормативних актів слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування у пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дає підстави для висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за №768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період.
Пунктом 4 розділу І Інструкції №232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції №232.
Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції №232 основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.
Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції №232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
Пунктом 28 розділу V Інструкції №232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.
Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.
Пунктом 30 розділу V Інструкції №232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.
Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв'язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як встановлено судом, 19.08.2024 року позивач звертався до військової частини із рапортом про проведення розрахунку розміру грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.
Так, за приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
В свою чергу пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.
Аналіз змісту вказаних положень свідчить про те, що норма пункту 29 розділу V Інструкції №232 спрямована саме на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх за потреби новопризначеним військовослужбовцям і жодним чином не обмежує право військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке встановлено статтею 9-1 Закону №2011-XII.
До того ж, варто зауважити, що визначення порядку виплати компенсації за неотримане речове майно, яке покладено Законом на Кабінет Міністрів України, ніяким чином не дає право Кабінету Міністрів України обмежувати право військовослужбовця на компенсацію за неотримане речове майно, яке прямо визначено Законом.
З викладеного слідує, що пункт 29 розділу V Інструкції №232 не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Враховуючи вказане, суд вважає, що позивач звільнений у запас з військової служби, має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки, відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку №178.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.06.2025 року у справі №560/4729/24.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити повністю.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.п.1, 13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат з відповідачів.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 за час проходження військової служби у період з 10.03.2022р. по 20.08.2024р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) надати до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за час проходження військової служби за період з 10.03.2022р. по 20.08.2024р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористане речове майно за час проходження військової служби за період з 10.03.2022р. по 20.08.2024р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористане речове майно за час проходження військової служби за період з 10.03.2022р. по 20.08.2024р.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова